Відзначаємо Міжнародний день піци!

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Друзі, сьогодні відзначаємо Міжнародний день піци!

Піца має давню історію та глибоке коріння, що сягає античних часів Давньої Греції. Згодом в Римі почали готували плоский хліб з оливками, травами й олією. Перські воїни випікали на власних щитах коржі зі спеціями, фініками й сиром. Однак сучасна піца, яку ми знаємо сьогодні, виникла в Неаполі (Італія). Спочатку це була страва для бідних, вулична їжа. Селяни змащували тісто салом або маслом, посипали часником і сиром, пекли й їли у перервах між роботою. Тільки після того, як іспанці привезли помідори з американського континенту, піца була винайдена в сучасній концепції. Вже у 1738 році в Неаполі відкрилася перша піцерія – Antica.

У 1889 році неаполітанський піцайоло Раффаеле Еспозіто створив піцу на честь королеви Маргарити Савойської, використавши помідори, моцарелу та базилік, що символізували кольори італійського прапора. Ця піца отримала назву «Маргарита» і стала однією з найпопулярніших у світі. У 2017 році ЮНЕСКО визнала приготування неаполітанської піци об'єктом нематеріальної спадщини.

В романі Елізабет Ґілберт «Їсти, молитися, кохати» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2017), головна героїня відвідує місто Неаполь, щоб на «батьківщині піци» скуштувати «Маргариту». Ось як героїня описує свої враження: «Тонкий, пухкий, міцний, клейкий, смачний, солонуватий піцовий рай. Згори солодкий томатний соус, що аж піниться бульбашками, а потім, коли свіжа буйволяча моцарела розтоплюється, то стає кремової консистенції. Як блискуча кінозірка на вечірці надає кожному, хто поруч, трішки більше гламуру, так один-єдиний листочок базиліку посередині цього шедевра наповнює всю страву запашними чарами…».

Інколи піца – це лише швидкий перекус «на ходу». Як, наприклад, для героїні оповідання Наталі Лапіної «Зустріти Анжелу» із збірки «Львів. Вишні. Дощі» (Харків: Видавництво "КСД", 2018), яка «…саме замовляла піцу біля каси в «Челентано», коли задзвонив телефон і «…співав і співав голосно та довго». То телефонувала її добра знайома (Анжела) повідомити, що її треба неодмінно зустріти на вокзалі у Львові. Отож, героїня «…з’їла завелику для однієї особи піцу…, допила каву і вийшла на вулицю…».