Статті
Відповідь для Тетяни
/ 0
- Деталі
- Хіти: 5448
Ім'я: Тетяна Дата: 2012/05/04 13:38:47
Повідомлення:
Добрий день! Підкажіть, будь ласка, чи є в бібліотеці книжки по цивільному праву в яких було б розкрито поняття, ознаки, особливості та елементи цивільних правовідносин з точки зору радянського права та сучасних підходів! Може є наукові публікації!
ВІДПОВІДЬ:
Надаємо Вам уривки з наукових публікацій по Вашій тематиці! В кінці є список літератури, яка більш повно розкривіє досліджуване вами питання.
Поняття, ознаки правовідносин
Науковці вважають, що правовідносини - це зв'язок суб'єктів врегульованого правом суспільного відношення, що виражається в наявності у них суб'єктивних прав і обов'язків [22, c.3-113]. Це визначення розкриває суть правовідносин. Для повної характеристики будь-яких правовідносин необхідно: а) встановити підстави їх виникнення, зміни і припинення; б) визначити їх суб'єктний склад; в) виявити їх зміст і структуру даного змісту; г) показати, що є їх об'єктом.
Ще O.С. Іоффе писав, що цивільні правовідносини, як і всяке суспільне відношення, це взаємовідносини людей. Вони існують принаймні між двома суб'єктами, кожен з яких є або носієм права, або носієм обов'язків, або, як це має місце в двосторонніх правовідносинах, носієм прав і обов'язків одночасно. Юридична відмінність між суб'єктами односторонніх цивільних правовідносин виявляється лише в тому, що один із них має тільки права, а другий - тільки обов'язки. У двосторонніх же правовідносинах, де кожному суб'єктові належать і права і обов'язки, ця відмінність зникає [12, c.33].
Отже, суб'єктний склад правовідносин - сукупність осіб, що беруть участь у даних правовідносинах. У правовідносинах у всіх випадках беруть участь не менше двох суб'єктів - уповноважена і зобов'язана особи.
Зміст правовідносин складають суб'єктивні права і обов'язки їх суб'єктів. Структура змісту правовідносин - це спосіб взаємозв'язку суб'єктивних прав і обов'язків, складових змісту правовідносин. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною [28, c.53].
До ознак правовідносин належать такі: 1) правовідносини є результатом свідомої діяльності людини і тому належать до сфери ідеологічних відносин; 2) правовідносини нерозривно пов'язані з нормами права, виникають на їх основі. Реально можуть виникати лише ті правовідносини, на які вказує юридична норма. Єдиний виняток з цього правила - виникнення правовідносин у разі вирішення справи на основі аналогії закону або аналогії права; 3) правовідносини - це особлива форма взаємозв'язку між суб'єктами через їхні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах. У правовідносинах завжди є дві сторони - одна, що має суб'єктивне право, і друга, на яку покладено відповідні юридичні обов'язки; 4) у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу; 5) правовідносини - це вольові відносини між суб'єктами, тобто для їх виникнення потрібне виявлення їхньої волі. При цьому є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення всіх його учасників (наприклад, укладення шлюбу, договір купівлі-продажу), а також правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного стягнення) [28, c.53-54].
Правові відносини - це специфічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники (суб'єкти) яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.
Таким чином, цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу [28, c.54].
Цивільні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, які виникають між суб'єктами приватного права.
Ознаки цивільних відносин, які є предметом цивільного права: 1) суб'єкти цивільних правовідносин відокремлені, самостійні та незалежні один від одного в майновому та в організаційному плані; 2) юридична рівність суб'єктів цивільних відносин, складова предмета цивільно-правового регулювання, закладена в даних відносинах. Цивільне право всіма засобами і способами юридично забезпечує таку рівність. Внаслідок цього цивільні правовідносини формуються як правовідносини між рівноправними суб'єктами, як правовідносини особливого структурного типу, в яких обов'язок кореспондує суб'єктивному праву як домаганню, а не як велінню; 3) це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі; 4) учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків; 5) самостійність учасників суспільних відносин, що підпадають під цивільно-правове регулювання, диспозитивність вказаного регулювання зумовлюють ту обставину, що основними юридичними фактами, що породжують, змінюють і припиняють цивільні правовідносини, є акти вільного волевиявлення суб'єктів - операції, укладення договорів; 6) як юридичні гарантії реалізації цивільних правовідносин застосовуються властиві тільки цивільному праву засоби захисту суб'єктивних цивільних прав і засоби відповідальності за невиконання обов'язків, такі, що мають головним чином майновий характер; 7) відносини сторін врегульовані на засадах ініціативи учасників, на їх вільний розсуд, що ґрунтується на уповноважувальному характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною підставою виникнення правового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є юридичний факт і наслідок дій суб'єктів цивільних відносин (їх договір), який до того ж може виступати як норма цивільного законодавства, тобто суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільних правовідносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин; 8) захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу та у спеціальному (як правило, позовному) порядку [28, c.54-55].
Існують два види підстав виникнення правовідносин:
1) матеріальні (загальні): у вузькому значенні - це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів (не менше двох) права як учасників правовідносин; у широкому значенні - система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;
2) юридичні (спеціальні): норма права; правосуб'єктність (праводієздатність); юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент) [28, c.55].
Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту: 1) матеріальний - реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактична поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а право-зобов'язаний повинен здійснити; 2) юридичний - суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність.
Особливості цивільних правовідносин
Цивільно-правові відносини регулюються специфічним, характерним лише для них та похідних, методом рівності сторін.
Учасникам цивільно-правових відносин притаманна властивість мати певне коло цивільних прав та обов'язків, здійснення яких забезпечується засобами державного примусу. При реалізації захисту цивільно-правових інтересів сторін також реалізується принцип рівності сторін.
Учасники цивільних правовідносин характеризуються як юридичною рівністю сторін, так і майновою відокремленістю їх, що зумовлює деякі інші специфічні риси цивільно-правових відносин.
Для цивільно-правових правовідносин характерна ініціатива сторін. Воля й ініціатива сторін необхідна як на етапі формування відносин (чи вступати в договірні відносини, з ким саме, який вид договору обрати тощо), так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності (лише від суб'єкта права залежить - застосовувати передбачені законом методи примусового впливу на контрагента чи ні) [25, c,70].
Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.
Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір. Найсуттєвішою рисою цих правовідносин є те, що сторони рівні у реалізації своїх прав, незалежні одна від одної, жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою або нав'язувати свої умови при укладенні або виконанні договору. Кредитор вправі вимагати від боржника певної поведінки, але боржник добровільно взяв на себе обов'язок і несе відповідальність перед законом і в силу закону, а не в силу особливого положення боржника. Рівність сторін реалізується не лише в договірних відносинах, а й у позадоговірних. Так, коли правовідношення виникає поза вольовою поведінкою осіб (деліктне правовідношення), тоді сторони також абсолютно рівні в реалізації своїх прав і обов'язків і підкоряються лише волі закону, а не одна одній. Якщо мають місце майнові правовідносини, які є предметом цивільного права, але змінюється метод правового регулювання, то йтиметься вже про іншу галузь права. Так, при виконанні державного замовлення на виготовлення та поставку певного товару підприємство і держава в особі уповноваженого міністерства або відомства є рівними суб'єктами права, а при наданні ліцензії на виготовлення цього ж самого товару діє інший метод правового регулювання - метод влади і підкорення, тому ці стосунки регулюються нормами іншої галузі права - адміністративної.
Елементи цивільних правовідносин
Елементами цивільно-правових відносин є: 1) суб'єкти; 2) об'єкти; 3) суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок.
З.В. Ромовська відносить до цих елементів ще один, четвертий, а саме - «санкцію, яка поділяється на «міри захисту» і «міри відповідальності» (обмеження дієздатності фізичної особи, визнання правочину недійсним, стягнення неустойки тощо), вважаючи, що включення її до елементів цивільних правовідносин завершує його логічно обумовлену системність [18, c.186].
Суб'єктами цивільних правовідносин є їх учасники, які називаються особами. Суб'єктом цивільних правовідносин визнається особа, яка бере участь у врегульованих правовими нормами відносинах, поведінка якої трактується правом як юридично можлива або необхідна.
У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (стосунок людини до речі не є правовим), у іншому разі цивільні відносини, як стосунки між особами, відсутні, а отже, не може бути і правовідносин.
Суб'єкт правовідносин - це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків. Для того, щоб юридична чи фізична особа була суб'єктом правовідносин, вона повинна володіти правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність і дієздатність [25, c.71].
Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку [25, c.71].
До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу Україна, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).
Побудова в нашій країні суспільства, що базується на ринковій економіці, об'єктивно привела до розширення обсягу цивільної правосуб'єктності осіб, що беруть участь в економічному обороті. Це означає збільшення кола юридичних можливостей вказаних осіб по створенню, придбанню, володінню, користуванню і розпорядженню матеріальними і духовними благами в цілях організації і здійснення підприємницької діяльності, а також поліпшення особистого добробуту.
Активна, самостійна діяльність суб'єктів в соціально-економічному житті можлива лише за наявності у них усіх елементів цивільної правосуб'єктності.
На відміну від фізичних осіб право- та дієздатність юридичної особи виникає одночасно з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення [29, c.51].
При цьому слід мати на увазі, що дієздатність у Цивільному кодексі визначена лише стосовно фізичних осіб. Такий підхід є виправданим, оскільки щодо юридичних осіб ці два поняття існують нерозривно. Тому наявність правоздатності у юридичної особи означає, що вона володіє і дієздатністю.
Юридичним особам надається загальна правоздатність, яка збігається за обсягом з правоздатністю фізичних осіб, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.
Стосовно суб'єктів публічного права, також недоцільно розрізняти їх правоздатність чи дієздатність, оскільки ці поняття тут виступають як єдине ціле, а отже, йдеться про цивільну правосуб'єктність вказаних суб'єктів [32, c.44].
Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у вигляді органів державної влади.
Конкретний склад учасників цивільних правовідносин не є незмінним і може змінюватися внаслідок правонаступництва. Склад учасників цивільних правовідносин може змінюватися в порядку правонаступництва, під яким розуміють перехід прав і обов'язків від однієї особи до іншої особи - правонаступника, який замінює його у правовідносинах.
Правонаступництво буває двох видів: універсальне (загальне) і сингулярне (приватне). При загальному правонаступництві правонаступник в результаті одного юридичного акту займає місце попередньої особи у всіх правовідносинах (за винятком тих, в яких правонаступництво недопустиме). Наприклад, при злитті юридичних осіб права і обов'язки в повному обсязі переходять до знову виниклої юридичної особи; при прийнятті спадщини спадкоємці стають учасниками тих правовідносин, в яких брав участь спадкодавець; акціонерне товариство, що створюється відповідно до законодавства про приватизацію державного та комунального майна, набуває всіх майнових прав і обов'язків державного або муніципального підприємства, на базі якого воно створене [25, c.72].
Особисте правонаступництво - це правонаступництво в одному або декількох правовідносинах. Наприклад, наймач майна з відома наймодавця передає свої права щодо використання речі іншому суб'єктові, кредитор уступає право вимоги третій особі. Правонаступництво не допускається в тих випадках, коли права і обов'язки мають особистий характер (право на ім'я, авторство, обов'язок по відшкодуванню шкоди і тощо.) або є пряме заборонне розпорядження закону [8, c.3-10].
Громадяни та організації, укладаючи договори, вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності. З цього можна зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є: а) речі; б) дії, робота, у тому числі послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага [11, c.136-137].
Речі - найпоширеніший об'єкт цивільно-правових відносин. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договорів застави, купівлі-продажу, обміну, дарування [25, c.74].
Дії - об'єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевезення [25, c.74].
Результати духовної та інтелектуальної творчості. За чинним цивільним законодавством факти створення літературних, наукових, художніх драматичних творів є юридичними фактами. Об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюватиметься авторське право [25, c.75].
Особисті немайнові блага. Одним із видів суспільних відносин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, їх об'єкт - особисті немайнові блага: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я [25, c.75].
Таким чином, об'єкти цивільних правовідносин - це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають ці правовідносини. Об'єктом правовідносин є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів. Тобто об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб.
Речі, в тому числі гроші і цінні папери, а також майнові права та обов'язки називають інакше майном (ст.190 ЦК). Продукти творчої діяльності в сукупності з особистими немайновими правами іноді називають «ідеальними благами» [25, c.74].
Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки їх учасників.
Суб'єктивне цивільне право є міра можливої (дозволеної) поведінки суб'єкта цивільних правовідносин. Суб'єктивне цивільне право - складна юридична категорія, що має власний зміст, який складається з юридичних можливостей, наданих суб'єктові. Юридичні можливості як складові частини змісту суб'єктивного цивільного права називаються правомочністю [25, c.76].
Типовими суб'єктивними правами, для змісту яких характерна наявність двох правомочностей - правомочність вимоги і правомочність на захист, є суб'єктивні цивільні права, що входять у зміст цивільно-правових зобов'язань.
У них уповноважена особа - кредитор в цілях задоволення своїх інтересів може вимагати від зобов'язаної особи - боржника здійснення дій з передачі майна, виконання робіт, надання послуг і тощо., а у разі їх нездійснення - вимагати застосування до боржника цивільно-правових санкцій. Суб'єктивне цивільне право, що належить суб'єкту цивільних правовідносин, слід відрізняти від цивільної правоздатності.
Вважають, що основні відмінності між цими категоріями полягають в наступному: 1) цивільна правоздатність є загальною, абстрактною можливістю мати права та обов'язки. Суб'єктивне право завжди конкретне і означає наявність конкретних правомочностей стосовно визначених благ; 2) правоздатність невідчужувана, а суб'єктивне право може бути передане іншій особі; 3) правоздатність є органічною (природною) властивістю суб'єкта цивільних правовідносин, а суб'єктивне право виникає, змінюється або припиняється за наявності певних обставин, передбачених нормою права(юридичних фактів) [30, c.73].
Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра належної (необхідної) поведінки суб'єкта цивільних правовідносин [25, c.76].
Розрізняють обов'язки активного і пасивного типу.
Обов'язок активного типу полягає у вимозі до зобов'язаного суб'єкта цивільних правовідносин здійснити ту або іншу дію (передати майно, сплатити гроші тощо). Невиконання ним цієї вимоги призводить до застосування санкцій, передбачених договором або законом [25, c.76].
Наприклад, за договором перевезення вантажу перевізник зобов'язується доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення і видати його вантажоодержувачу.
Обов'язок пасивного типу ґрунтується на існуванні правової заборони здійснювати певні дії. У цьому разі зобов'язана особа повинна утримуватися від здійснення заборонених дій під страхом застосування правових санкцій.
Заборона при цьому може бути прямою або такою, що мається на увазі.
У цивільних правовідносинах бувають два типи обов'язків - пасивний і активний. Це обумовлено наявністю в цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин двох способів законодавчого закріплення обов'язків - позитивного зобов'язання і методу заборон (негативного зобов'язання) [28, c.60].
Обов'язки пасивного типу випливають з цивільно-правових заборон і за своєю природою означають юридичну неможливість здійснення дій, що порушують публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб.
Функції заборон у механізмі цивільно-правового регулювання вельми різноманітні. Одна з головних функцій заборон полягає у встановленні меж здійснення суб'єктивних цивільних прав. Так, власник-громадянин зобов'язаний не допускати безгосподарного ставлення до культурних цінностей, що є у нього, не повинен при здійсненні своєї правомочності завдавати збитку навколишньому середовищу, порушувати права, інтереси осіб, що охороняються законом.
Заборони породжують обов'язки одного суб'єкта цивільних правовідносин перед іншим: заборона односторонньої відмови від виконання договору, переведення боргу без згоди кредитора і подібні до них.
Особливе місце займають заборони, що породжують обов'язки, виконання яких перешкоджає трансформації певних цивільних правовідносин одного виду в інший. Наприклад, заборона зберігачеві використовувати майно, передане йому на зберігання вантажодавцем з оплатою послуг із зберігання, перешкоджає трансформації правовідношення зберігання у правовідносини майнового найму [28, c.60].
Вельми своєрідні в цивільному праві загальнорегулятивні заборони, що накладають на всіх суб'єктів цивільних правовідносин обов'язку принципового характеру, - дотримувати вимоги законів і правових актів; здійснювати суб'єктивні цивільні права розумно і сумлінно [28, c.60].
Соціальне призначення цивільно-правових обов'язків активного типу полягає в спонуканні суб'єктів до здійснення суспільно корисних дій. Будь-який цивільно-правовий обов'язок активного типу містить вимогу до суб'єкта зробити дію або з передачі майна, інформації або іншого блага, або з виконання роботи, створення і використання творів літератури, науки і мистецтва та інших результатів інтелектуальної діяльності, або з надання послуги. Вимога, включена в обов'язки активного типу і зміст, що становить її, означає для зобов'язаного суб'єкта необхідність діяти на користь уповноваженого суб'єкта, оскільки вона забезпечується санкцією за невиконання обов'язку.
Вимога, що становить зміст обов'язку, концентровано виражає соціальну необхідність тієї або іншої лінії поведінки суб'єкта в певному проміжку часу, у визначеному місці, відносно певних осіб, явищ об'єктивної дійсності, що випливає з норм цивільного права, умов договору, які реалізовуються в рамках того правовідношення, елементом якого є даний обов'язок [28, c.61].
Зміст обов'язків активного типу може бути складним - у межах загальної вимоги включати додаткові вимоги. Так, в обов'язку з передачі майна в межах загальної вимоги зробити дії з передачі майна відособлюються додаткові вимоги до якості і комплектності передаваного майна.
Структура змісту цивільного правовідношення може бути простою або складною.
Елементарно простою виглядає структура змісту правовідношення, що виникає між позичальником і кредитором, без права кредитора на отримання відсотків. Єдиному праву кредитора вимагати повернення боргу після закінчення терміну позики кореспондує єдиний обов'язок позичальника повернути борг. При простій структурі мають місце одне право й один обов'язок. Наприклад, за звичайним договором позики особа, яка надає позику, має право вимагати повернення боргу, а боржник зобов'язаний його повернути.
Більшості цивільних правовідносин властива складна структура змісту. При складній структурі змісту цивільного правовідношення його учасники мають кілька прав і обов'язків. Наприклад, в договорі позики може бути передбачене забезпечення виконання його умов за допомогою пені, поруки або застави; або в договорі постачання, де крім головного права покупця (вимагати передачі куплених товарів) і його основного обов'язку (оплатити товар) і головних прав і обов'язків продавця, що кореспондують їм, у сторін виникають численні права і обов'язки, пов'язані з виконанням і здійсненням основних прав і обов'язків, а саме: способи, форми розрахунків за поставлений товар; способи доставки товару; порядок і методи приймання товару по кількості і якості; відповідальність по зберіганню товару тощо [28, c.61]. У такому випадку, крім основного зобов'язання, з договору позики та постачання виникають додаткові зобов'язання, пов'язані з вимогами щодо забезпечення виконання основного зобов'язання.
Отже, виходячи з усього вище наведеного, можна зробити наступні висновки: 1) цивільні правовідносини - врегульовані правом суспільні відносини, а правовідношення - зв'язок суб’єктів, врегульований правом суспільних відносин, що виражається у наявності у них суб’єктивних прав та обов’язків. Допоки норми права не знайшли своєї реалізації, доти мають абстрактно-імовірний характер. Коли норма права знаходить свій вияв у конкретній життєвій ситуації, тоді вона набуває форми права чи обов’язку для індивідуально визначеного суб’єкта; 2) ознаки цивільного правовідношення: а) загальні - є конкретним суспільним зв’язком, що виникає між учасниками; здійснення суб’єктивних прав і обов’язків забезпечується можливістю застосування державного примусу; б) особливі - це особисті немайнові та майнові відносини, що регулюються нормами ЦК; ґрунтуються на засадах рівності їх учасників і відсутності елементів влади та підпорядкування однієї сторони іншій; учасники мають автономію (відокремленість) та можуть здійснювати суб’єктивні права на власний розсуд; захищені специфічними цивільно-правовими засобами захисту, що мають перш за все майновий і компенсаційний характер; 3) цивільні правовідносини - це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами ЦК, що виникають між автономними і рівноправними суб’єктами, які наділені суб’єктивними цивільними правами та суб’єктивними цивільними обов’язками.
Література
1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради 28 черв. 1996 р.//Відомості Верховної Ради. - 1996. - №30. - Ст.141.
2. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. –Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15. - Назва з екрана.
3. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15. - Назва з екрана.
4. Александров, Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Н.Г. Александров. - М.: Госюриздат, 1961. - 271 c.
5. Алексеев, С.С. Проблемы теории права: основные вопросы общей теории социалистического права: курс лекций в 2-х т. Т. 1 / С.С. Алексеев; науч. ред.: Р. К. Русинов; отв. за вып. В.М. Семенов. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1972. - 396 c.
6. Братко, А.Г. Правоохранительная система (вопросы теории)/ А.Г. Братко; ред.: Э. А. Чиркин. - М.: Юрид. лит., 1991. - 205 c.
7. Гревцов, Ю.И. Проблемы теории правового отношения / Ю.И. Гревцов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. - 83 c.
8. Грибанов, В.П. Ответственность за нарушение гражданских прав и обязательств/В. П. Грибанов. - М. : [б. и.],1973. - 801 с.
9. Грибанов, В. П. Гражданско-правовые обязанности: содержание и факторы, его определяющие / В. П. Грибанов, B. C. Ем // Вестник МГУ. Сер. 11. Право. - 1984. - № 6. - С. 3-10.
10. Дмитренко, В. Видові ознаки правовідносин (цивільно-правовий аспект) / В. Дмитренко // Юридичний вісник України. - 2004.- 25 верес.-1 жовт. (№ 39). - С. 30-32.
11. Єрмоленко, В. Щодо відмінностей між об'єктом правовідносин і об'єктом права / В. Єрмоленко // Право України. - 2004. - № 1. - С. 136-139.
12. Иоффе, O. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву / О. С. Иоффе. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1949. – 144 с.
13. Исаков, В. Б. Фактический (юридический) состав в механизме правового регулирования : автореферат дис. ... канд. юрид. наук / В. Б. Исаков. - Свердловск, 1975. – 22 с.
14. Кикоть, Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права / Г. Кикоть // Право України. - 2003. - № 7. - С. 30-33.
15. Красавчиков, O. A. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. - М. :[б. и.], 1958. – 183 с.
16. Новицкий, И. В. Основы римского гражданского права : учеб. для вузов : лекции / И. В. Новицкий. - М. : Зерцало, 2000. – 316 с.
17. Общая теория государства и права : академ. курс в 2 т. Т. 2 / отв. ред. проф. М. Н. Марченко. - М. : [б. и.], 1998. - 640 с.
18. Ромовська, З. В. Українське цивільне право : загальна частина : підручник / З. В. Ромовська. - К. : Атіка, 2005. - 560 с.
19. Скакун, О. Ф. Теорія держави і права : підручник : пер. з рос. / О. Ф. Скакун. - X. : Консум, 2006. – 656 с.
20. Суханов, Е. А. Розвиток інституту речових прав при переході до ринку / Е. А. Суханов // Цивільне право Росії при переході до ринку. - М., 1995. - С. 83-92.
21. Теория государства и права : учебник / под ред. В. К. Бабаева. - М. : Юристг, 2004. - 512 с.
22. Халфина, Р. О. Общее учение о правоотношении / Р. О. Халфина. - М. : Юрид. лит., 1974. - 351 c.
23. Харитонов, Є. О. Нариси теорії цивілістики (поняття та концепти) : монографія / Є. O. Харитонов. - О. : Фенікс, 2008. - 464 с.
24. Харитонов, Є. О. Цивільне право України : підручник / Є. О. Харитонов, Н.О. Саніахметова.- К.: Істина, 2003. – 776 с.
25. Харитонов, Є. О. Цивільне право України : підручник. - Вид. 2, переробл. і допов. / Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. - К. : Істина, 2007. - 816 с.
26. Цивільне право України : aкадем. курс : підручник : у 2 т. / за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К. : Ін Юре, 2006. - Т. 1 : Загальна частина. - 696 с.
27. Цивільне право України : підручник : у 2-х кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.) [та ін.] ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 720 c.
28. Цивільне право України : ч. 1 : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / під ред. Ч. П. Азімова. - Х. : Право, 2000. – 520 с.
29. Цивільне право України : загальна частина : підручник / за заг. ред. В. Г. Фазикоша, С. Б. Булеца. - К. : Знання, 2010. - 631 с.
30. Цивільне право України : навч. посіб. / за ред. Р. О. Стефанчука ; М-во освіти і науки України. - К. : Правова єдність, 2009. - 532 с.
31. Цивільне право України: підручник: У 2-х кн. / за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 640 с.
32. Цивільне та сімейне право України : навч.-практ.посіб./ за ред. Є.О. Харитонова, А. І. Дрішлюка.– Вид. 2-ге, переробл. та допов. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. - 808 с.
33. Цивільний кодекс України : наук.-практ. коментар /за ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К. : Істина, 2006. - 928 с.
34. Цікало, В.І. Правова природа корпоративного правовідношення /В.І. Цікало // Вісник господарського судочинства. - 2006. - № 4. - С. 157-165.
35. Щербина, В. І. Теоретичні проблеми охоронної функції трудового права в умовах ринкових відносин : монографія / В. І. Щербина. – Дніпропетровськ: Вид-во Акад. митної служби України, 2004. - 211 с.
36. Щербина, В.С. Правова природа корпоративних відносин /В.С. Щербина// Українське комерційне право. - 2006. - № 7. - С. 10-14.
37. Явич, Л.С. Общая теория права /Л.С. Явич. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 298 с.