Релігійні організації на Миколаївщині: історія та сучасність: Науково-популярний довідник. Частина 2

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Хіти: 19413

Нині особливо кожен мусить почувати себе органічною часткою великого собору людської цивілізації, всім своїм єством бути пружним каменем у цьму соборі, щоб самовіддано тримати на собі його споруду. Бо хай вона де в чім недосконала, недобудована і вже застаріла, але вона – єдиний храм людського духа, і нам її добудувати на новому місці.

Є.Сверстюк

Частина 2.

Сучасні релігійні конфесії Миколаївської області

Розвиток та інституалізація конфесійної мережі в незалежній Україні

Побудова громадянського суспільства (до якого впродовж років незалежності прагне Україна) в обов’язковому порядку передбачає забезпечення свободи буття людини у соціумі. Цей основоположний демократичний принцип у різних суспільних підсистемах має свої виміри і своє змістовне наповнення. В релігійному середовищі, зокрема, його реалізація відбувається шляхом створення сприятливих умов для розвитку поліконфесійного спектра, надання громадянам права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, визнання рівноправності діючих релігійних інституцій перед законом тощо. Наскільки ефективно проходить демократизація релігійного сегмента українського суспільства свідчать ті процеси (взяті в контексті кількісних і якісних характеристик), котрі мають місце на конфесійній карті нашої держави.

Станом на 01.01.2001 р., в Україні діє 25405 релігійних організацій, 105 церков, ряд конфесій, напрямків і течій.

На тлі широкого конфесійного розмаїття провідні позиції в релігійному житті нашої країни посідає християнство, яке представлене 57 напрямками. Із 24494 релігійних громад 23688 (або 96,7 відсотка) є християнськими.

За роки державності України конфесійний спектр 43 діючих на початок 1992 р. релігійних фундацій поповнився ще 62. Прихильники нових для України віросповідних рухів об’єднані у 151 громаді і суттєвого впливу не мають.

Однією з атрибутивних ознак динамічного розвитку релігійного середовища є постійно зростаючий рівень інституалізації церкви. Її структури (без громад) збільшились із 198 на початок 1992 р. до 911, а відсоток від кількості діючих релігійних організацій за цей період виріс з 1,5 до 3,6.

За кількістю церковних інституційних складових та інтенсивністю їх утворення в регіонах України вирізняються: на заході – Львівська (94) та Закарпатська (60) області, в центрі – м.Київ (149), Житомирська (39), Дніпропетровська і Хмельницька (по 35), у південно-східному регіоні – Донецька (44) та Одеська (39) області.

За останні 9 років найбільше зросла кількість монастирів, число яких збільшилось на 222 і сьогодні нараховує 277. Доброчинних місій працює 214 (+93), релігійних центрів та управлінь – 241 (+137), духовних навчальних закладів – 126 (+108), церковних братств – 53 (+52).

У цілому кількість релігійних організацій за роки незалежності України зросла на 12188 одиниць. Найвищі темпи їхнього розгортання припадають на останні 3 роки (1998-2000 рр.): +4999, або 1666 щорічно, в той час як за попередні 6 років (1992-1997 рр.): +7189, або 1198 щорічно. Найвищий показник був зафіксований у 2000 р.: +1862, в тому числі первинних осередків віруючих збільшилось на 1707 громад.

Сьогодні в західних областях діє 55 церков, конфесій та релігійних організацій, чисельність яких за роки незалежності України збільшилась на 28. 78 духовних центрів та управлінь (32,4 відсотки їх кількості в країні) опікуються діяльністю 10127 релігійних громад (41,3 відсотки). На заході зосереджено більше половини – 146 із 277 – монастирів, 49 із 126 – духовних навчальних закладів. Про значимість релігійного чинника для населення цього регіону свідчить і такий показник, як кількість громад на 10 тис. населення. Сьогодні на заході він дорівнює 10,3. Це значно більше, ніж у південно-східному та центральному регіонах.

Південно-східний регіон України (Сумська, Харківська, Луганська, Донецька та південні області з Кримом) представлений 75 церквами, конфесіями, течіями, кількість яких порівняно з початком 1992 р. збільшилась на 35. 64 управлінські структури цих церков скеровують діяльність 5972 громад, 59 місій, 39 монастирів, 30 духовних навчальних закладів. Релігійний комплекс південно-східних областей характеризується найбільшим відсотком протестантських громад, який дорівнює 35,7 проти 27,8 у центральних та 20,9 відсот. у західних областях. Водночас, порівняно із січнем 1992 р., відсоток православних громад в регіоні зменшився на 6,3 пункти проти 3,6 в центральних та 3,1 в західних областях. На 10 тис. населення сьогодні в регіоні припадає 2,8 громади, що є найнижчим показником серед регіонів України.

У центральних областях (Вінницька, Дніпропетровська, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області та м.Київ), де ментальність населення та тисячолітня віросповідна традиція ближчі до західної, насиченість релігійної мережі така: 81 церква, конфесія та релігійний напрямок (проти 31 на січень 1992 р.), 8395 громад, 106 місій, 99 духовних центрів та управлінь, 92 монастирі, 47 духовних навчальних закладів. Кількість громад на 10 тис. населення (4,5) сьогодні також значно більша ніж на сході країни. Необхідно відзначити, що в останні 9 років темпи розгортання релігійної мережі в цьому регіоні більше ніж вдвічі перевищують показники західних областей, відповідно +5303 та +2585. Цілком усталена динаміка цього процесу (у 2000 р.: +823 та +393) – вже сьогодні більша ніж на заході кількість інституційних складових церков (відповідно 374 і 333) – та значна в цент-рі країни кількість населених пунктів, де немає жодної громади віруючих (на заході показник насиченості релігійної мережі дорівнює 1,5, а в центрі менше 0,7) роблять цілком реальною перспективу виходу на авансцену релігійного життя в Україні саме центрального регіону.

В Україні 52,4 відсот. мережі релігійних громад належить до православних церков (12843 парафії), 26,9 відсот. – до протестантських церков і союзів (6579 громад), 13,5 відсот. (3317 парафій) – до УГКЦ, 3,3 відсот. (807 костьолів) – до Римсько-католицької церкви.

З 11475 громад, що утворились у 1992-2000 рр., 5885 (51,2 відсот.) православні, а 3866 (33,7 відсот.) – протестантського напрямку. Із загальної кількості новоутворених у 2000 р. громад 873, або 49,1 відсот., належать до православних юрисдикцій (у 1999 р. цей показник дорівнював 48,0 відсот.), а кількість громад прихильників християнства протестантської традиції збільшилась на 627, або 35,3 відсот. проти 26,1 відсот. у 1999 р.

Найбільш суттєві зміни серед трьох православних юрисдикцій упродовж останніх 9 років сталися в мережі релігійних організацій Української православної церкви, кількість громад якої зросла на 3574 одиниці (+65,3%) і становить на січень 2001 р. 9047 парафій або 70,4% православних громад України. Вчетверо – до 122 в УПЦ зросла кількість монастирів, з 2 до 15 – духовних навчальних закладів, з 22 до 36 – єпархіальних управлінь.

4282 парафії УПЦ (або 47,3 відсот.) діють в центральному регіоні країни, 2659 (29,4 відсот.) – у південно-східних областях і 2106 (на 82 менше, ніж у 1992 р.) – на заході України. В цьому регіоні відбулося зменшення кількості громад УПЦ: у Львівській (-109) та Тернопільській (-161) областях. Позитивна динаміка для церкви відслідковується у Волинській (+49), Закарпатській (+62), Рівненській (+54) і Чернівецькій (+19) областях.

Українська православна церква – Київський патріархат – за кількістю релігійних організацій, що складають її структуру (2878), посідає 3 місце в країні після УПЦ та УГКЦ. У складі церкви сьогодні діють патріархія, 30 єпархіальних управлінь, 22 монастирі, 18 місій, 10 братств та 16 духовних навчальних закладів. Богослужіння у 2781 парафіях проводять 2182 священнослужителі. Працює 748 недільних шкіл. Діяльність церкви висвітлюють 18 періодичних релігійних видань.

УПЦ-КП остаточно втратила характеристики суто регіональної релігійної інституції. Якщо на початок 1993 р. церква мала в західному регіоні 87,3 відсот. своїх громад, то на січень 2001 р. Київський патріархат 13,7 відсот. своїх парафій має в південно-східному регіоні та третину (33,5 відсот.) – в центральних областях. Найбільший приріст громад церкви відзначається у Київській (+180), Житомирській (+119), Хмельницькій (+94), Миколаївській (+90) та Вінницькій (+85) областях.

Інституційна мережа Української автокефальної православної церкви складається з патріархії, 11 єпархіальних управлінь, 6 духовних навчальних закладів, 1 монастиря, 1 братства, 6 місій та 1015 парафій віруючих. Кількість громад УАПЦ в 1992-2000 р.р. скоротилась на 475 одиниць, в основному у зв’язку зі зміною на користь Київського патріархату організаційної підпорядкованості 618 громад у західному регіоні, насамперед в Івано-Франківській (-253), Львівській (-227), Тернопільській (-112) областях. Разом з тим відбулася реєстрація 145 парафій в центрі та на південному сході України. Сьогодні 781 громада УАПЦ (76,9 відсот.) функціонує у західному регіоні. У 2000 р. загальна кількість парафій церкви збільшилася на 26 одиниць.

З часу легалізації діяльності (листопад 1989 р.) Українська греко-католицька церква відновила свої структури й навіть перевищила довоєнний рівень. Основні події, пов’язані з її відродженням, відбувалися в 1989-1991 рр. і мали вибуховий характер: кількість парафій греко-католиків збільшилася з 138 напівлегальних осередків, що не мали прав юридичної особи, до 2679 повноправних громад УГКЦ на листопад 1992 р. За роки державності України церква розширила мережу громад своїх віруючих на 673 одиниці і сьогодні має у своїй структурі митрополію, Києво-Вишгородський екзархат, 9 єпархій, до складу яких входить 3317 громад, 79 монастирів, 12 духовних навчальних закладів. Діяльність церкви висвітлюють 24 періодичні видання. 96,7 відсот. греко-католицьких громад знаходиться в Галичині, а також на Закарпатті, де вони становлять окрему Мукачівську єпархію, що не входить до складу УГКЦ, а підпорядковується безпосередньо Апостольській столиці. При цьому, якщо на початок 1992 р. церква була представлена лише в 13 областях та Києві, то станом на січень 2001 р. її громади відсутні тільки в Кіровоградській області. У 2000 р. зростання громад УГКЦ відбувалося в західному регіоні (+68), у Вінницькій (+1), Донецькій (+4), Дніпропетровській (+1), Запорізькій (+1), Миколаївській (+1), Одеській (+1) та Херсонській (+1) областях.

Керівна вертикаль Римсько-католицької церкви в Україні після надання Львівській архідієцезії статусу митрополії набула практично закінченого вигляду. З початку 1992 р. церква збільшила свою мережу на 355 одиниць (+78,5 відсот.) і нараховує нині 807 громад, 50 монастирів, 22 місії, 3 братства та 6 духовних навчальних закладів. Західний регіон упродовж 1999-2000 р. р. втратив абсолютну першість за кількістю парафій РКЦ (372). Якщо в середині  80-x років тут діяло 61,2 відсот. громад католиків України, то у 1992 р. – вже 54,8 відсот., у 1996р. – 49,0 відсот., а сьогодні – 46,1 відсот. Водночас за 1992-2000 рр. найбільше громад РКЦ було зареєстровано у центральному регіоні (178 з 355, або 50,1 відсот.). Сьогодні їхня кількість сягнула 372 одиниць. Найвищі темпи розгортання мережі громад РКЦ спостерігались у Житомирській (+58, усього 104 парафії), Хмельницькій (+42, 116) та Вінницькій (+49,112) областях.

Протестантизм в Україні представлений 35 церквами, напрямками, течіями. Найбільш впливовою та авторитетною протестантською церквою залишається Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів. У його складі діють 25 регіональних та обласних управлінських структур, 66 доброчинних місій, 4 братства та 33 духовні навчальні заклади, де готується майже 5,6 тис. майбутніх священнослужителів та працівників церкви. У 2134 громадах богослужіння проводять 2650 пресвітерів. Діти та молодь ознайомлюються з основами віровчення у 182 недільних школах. Релігійне життя висвітлюється 10 періодичними виданнями.

Другим за кількістю релігійних організацій протестантським об’єднанням є Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятдесятників. Його структуру складають 26 обласних управлінь, 48 місій, 1 братство та 1196 громад віруючих, які обслуговуються 1569 священнослужителями. Ще 610 майбутніх пресвітерів і дияконів готуються в 11 духовних навчальних закладах. При громадах діють 674 недільні школи. Релігійне життя та проблеми розвитку союзу розглядаються на сторінках 9 періодичних релігійних видань.

Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня у своєму складі має 8 регіональних управлінь, 1 місію, 3 духовні навчальні заклади (772 студенти) та 809 громад, де богослужіння проводять 1010 проповідників та пресвітерів. Діє 419 недільних шкіл. Питання внутрішньоцерковного життя висвітлюються 7 періодичними виданнями.

Розгорнута інституційна мережа зазначених протестантських церков, інших союзів і об’єднань, значна кількість професійно підготовлених церковних кадрів, в т.ч. фахівців з місіонерської роботи, дозволили з початку 1992 р. збільшити кількість громад протестантського спрямування на 3,8 тис. одиниць, або на 137,0 відсот., в т.ч. за рахунок баптистів – на 1130, п’ятдесятників – на 871, адвентистів – на 553 одиниць. Зокрема, у південно-східному регіоні мережа протестантів зросла з 670 громад до 2131, або більше ніж утричі, у центральному – на 1505 громад (181,8 відсот.), у західному – на 832 громади, або на 64,8 відсот.

Загалом станом на початок 2001 р. в країні діє 6579 громад протестантів, що становить 26,9 відсот. релігійної мережі країни (проти 20,9 відсот. у січні 1992 р.).

Упродовж 1992-2000 рр. із 175 до 792 одиниць зросла кількість релігійних громад, створених національними меншинами. Половину з них (391) складають мусульмани, 104 – громади Закарпатської (угорської) реформатської церкви, 221 – іудейські релігійні осередки, 39 – громади Німецької євангелічно-лютеранської церкви, 17 – парафії Вірменської апостольської та католицької церков. Діють також поодинокі релігійні громади етнічних парафій корейців, шведів та чехів, а в Криму – кримчаків та караїмів.

Найбільше громад, створених на етноконфесійному ґрунті, – у південно-східних областях України, зокрема в Автономній Республіці Крим – 340, або 42,9 відсот. від загальної кількості в Україні. Необхідно відзначити, що за найбільшої кількості мусульманських громад в Криму (303) відсоток до їх числа в Україні за останні 3 роки зменшився з 82,7 до 77,5 відсот.

За роки державності України динамічно розгортається мережа іудейських релігійних організацій. Сьогодні в усіх областях України їх нараховується 242, або вшестеро більше ніж на початку 1992 р., коли релігійна діяльність прихильників іудаїзму була організаційно оформлена лише у 19 регіонах. Впродовж 1998-2000 рр. кількість течій іудаїзму в Україні збільшилась з 3 до 6, а релігійних центрів – з 2 до 5. У цей час були зареєстровані й перші обласні та регіональні управління іудеїв, яких сьогодні діє 10. Про високі темпи розвитку релігійного середовища останніх свідчить і те, що за 1992-1997 рр. кількість їхніх громад збільшилась на 61 одиницю, або на 10 щорічно, а за три останні роки утворено 120 громад, або 40 щорічно.

Значного поширення за період 1992-2000 рр. набули нетрадиційні для України та новітні релігійні течії. Кількість громад їх прихильників збільшилася з 83 до 1328; вони належать до 50 напрямків (28 з них мають лише від 1 до 5 осередків своїх віруючих). Відносно велику кількість громад мають Новоапостольська церква – 51 та Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони) – 57. За останні 5 років число громад Товариства свідомості Крішни збільшилося з 28 до 42, громад РУНвіри – з 32 у 1995 р. до 54, Віри Багаї – з 8 до 12, громад буддистів – з 23 до 36 одиниць. Загалом 720 громад прихильників новітніх релігійних течій, або 54,2 відсот., зосереджено у південно-східному регіоні країни.

 До новітніх для України релігій належать і 559 громад харизматів. 283 з них підпорядковуються Церкві Повного Євангелія, яка має доволі розвинену структуру: духовний центр у Києві, 5 християнських благодійних місій, 1 братство та 3 духовні навчальні заклади, де навчаються 993 майбутні священнослужителі (серед них на стаціонарі – 593 особи).

34 громади входять до складу Церкви Живого Бога (регіон діяльності – Вінницька, Львівська та Закарпатська області з центром у Мукачеві). Автономно діють 166 громад харизматів.

У 2000 р. із церкви Повного Євангелія вийшло 100 громад (99 у Донецькій обл.), що утворили Українську християнську євангельську церкву з центром у м.Києві. Нова організація має 3 місії та семінарію у Донецьку, в якій навчаються 580 студентів.

Мережа громад харизматів має сталу тенденцію до зростання – з 27 у 1992 р. до 559 на січень поточного року (2,3 відсот. всіх релігійних громад в Україні). Найбільш поширеним є харизматичний рух у південно-східному регіоні, де діє 338 громад, або 56,4 відсот. їхньої загальної кількості в країні. У Донецькій області нараховується 123 громади, в АРК – 45, Запорізькій області – 47, у столиці України – 25,

Діючими в Україні громадами віруючих всіх церков, конфесій, напрямків і течій опікуються понад 22,6 тис. священнослужителів. У порівнянні із січнем 1993 р. загальна кількість душпастирів зросла майже на 13 тис. осіб.

Відсоток православних священиків від числа священнослужителів в Україні зменшився з 51,2 до 45,6 відсот., а протестантських пресвітерів і проповідників зріс із 33,3 до 41,0 відсот. Загалом православна та протестантські традиції християнства об’єднують 86,6 відсот. священнослужителів України.

Зростання числа священнослужителів пояснюється, зокрема, й тим, що за 1993-2000 рр. кількість духовних навчальних закладів в країні збільшилась з 34 до 126, а слухачів стало майже вчетверо більше (на початок 1993 р. – 3587, нині – 17688). При цьому, якщо упродовж 1993-2000 р. р. число православних духовних навчальних закладів зросло з 15 до 37 одиниць, а кількість слухачів у них – з 2850 до 6117 (+114,6 відсот.), то протестантські церкви збільшили кількість духовних закладів з 12 до 63, а слухачів з 567 до 9173, тобто в 16 разів. Упродовж останніх 5 років залишається незмінним середній показник забезпеченості священиками православних парафій (0,8) та протестантських громад (1,4), що свідчить про відносно стабільну ситуацію із забезпеченням церков кадрами священнослужителів.

Актуальною для деяких конфесій лишається проблема підготовки місцевого духовенства. Так, у римсько-католицьких громадах з 431 священиків 260 – іноземці; з працюючих в Україні 102 рабинів 42 є громадянами інших країн. У Новоапостольській та Німецькій євангелічно-лютеранській церквах питома вага священиків-іноземців дорівнює відповідно 30,8 та 16,1 відсот.

Серед мусульманського духовенства, що повернулось з депортації, немає жодної особи з вищою чи середньою освітою. Постійне запрошення місіонерів з Туреччини та відряджання на навчання своїх кадрів до ісламських країн гостроту питання не знімає. У зв’язку з цим зроблено перші кроки на шляху створення в Україні власної системи підготовки мусульманського духовенства: діють медресе в Криму, ісламський університет у Києві та інститут у Донецьку. На черзі поліпшення матеріальної бази духовних навчальних закладів, а також рівня викладацького складу.

За роки державної незалежності України віруючим повернуто 3,4 тис. храмів і понад 10 тис. предметів культового та церковного вжитку, а кількість культових будівель та пристосованих приміщень, якими користуються церкви, збільшилася з 9449 до 17667 (або на 87,0 відсотки). Із 13,0 тис. храмів – 3723 (28,7 відсот.) є пам’ятками архітектури. За цей період збудовано 2,9 тис. сакральних споруд, у стадії будівництва знаходиться близько 2 тисяч. Проте забезпеченість культовими будівлями залишається однією з найгостріших проблем релігійного життя в Україні. Так, кількість храмів у власності або користуванні релігійних громад збільшилася у 2000 р. на 409 одиниць, у т.ч. за рахунок 284 новозбудованих. Але відсоток забезпеченості конфесій культовими будівлями у зв’язку з реєстрацією 1707 новоутворених громад знизився до 75,5 відсот. проти 76,7 відсот. у 1999 р.

На сьогодні в Україні залишається 320 типових культових споруд, які не використовуються або використовуються не за призначенням. На 210 з них релігійні організації поки що не претендують.

Щодо інших храмів, то, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2000р. № 915, Держкомрелігій на підставі пропозицій, що надійшли від місцевих органів виконавчої влади, подав графік їх поетапного повернення релігійним організаціям. У 2001 р. заплановано передати релігійним організаціям 48 храмів, які у даний час використовуються не за призначенням.

На прохання релігійних організацій та за відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України їм передано в безоплатне користування 40 культових споруд, які у свій час були внесені до переліку об’єктів – визначних пам’яток архітектури, які не підлягають передачі релігійним організаціям у постійне користування.

Окрім того, Держкомрелігій за дорученням Кабінету Міністрів України підготував проект нової редакції Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", в якому, зокрема, викладено механізм повернення віруючим колишньої церковної власності. Поряд з поверненням храмів і культового майна, даним проектом передбачено повернення й іншого колишнього церковного майна (церковно-адміністративних споруд, будівель духовних (релігійних) навчальних закладів, монастирських житлових та господарчих приміщень тощо). Визначено також механізм передачі релігійним організаціям колишньої церковної власності, яка знаходиться в управлінні територіальних громад.

Активно відбувається використання релігійно-церковними структурами інформаційного простору. Внутрішньоконфесійне життя та зовнішню діяльність релігійних осередків висвітлюють понад 200 періодичних видань. Найбільшу кількість останніх мають УПЦ (64), УГКЦ (24) та УПЦ-КП (18), тобто найчисельніші в Україні церкви.

Близько 70 годин телеефірного часу (щомісячно) відведено й під програми релігійної тематики. Серед них найбільш популярними є "Клуб Суперкниги" (УТ-1), "Відкриваємо Біблію" (УТ-2), "Православний календар", "Спочатку було Слово", "Християнська програма" (ТЕТ), “Голос Перемоги", "Блага звістка" (Ютар), УХРТ (7 канал). Всі телепередачі мають загальнохристиянське спрямування і транслюються переважно на комерційних каналах, засвідчуючи про достатньо зміцнілу матеріально-технічну та фінансову базу певних релігійних об’єднань.

Вищевикладене переконує, що динамічний розвиток релігійного комплексу є наочним підтвердженням дієвості та ефективності процесу, який триває, гармонізації державно-церковних відносин, він є наслідком постійної уваги керівництва країни до питань, що виникають у сфері релігійного життя, розв’язання проблем Церкви, законодавчого забезпечення конституційного права громадян на задоволення віросповідних потреб. Відтак, більшість релігійних інституцій України на рубежі тисячоліть наблизилася до своїх оптимальних величин, створила потужну церковну інфраструктуру. З кожним роком зростає їхня чисельність, поглиблюється інтегрованість релігійного сегмента у суспільний контекст, посилюється та вдосконалюється координація його дій з іншими суспільними інститутами.

Голова Державного комітету України у справах релігій,

д-р філос. наук, професор           В.Д.Бондаренко

 Сучасна конфесійна карта Миколаївщини

За досить короткий проміжок часу після здобуття незалежності в Україні відбулося відновлення орієнтації мільйонів людей на ті світоглядні й морально-етичні цінності, які раніше відкидалися офіційною ідеологією. Україна стала поліконфесійною державою в повному розумінні цього слова. Є достатньо підстав стверджувати, що на сьогодні в нашій державі право громадян на свободу світогляду й віросповідання забезпечене на належному рівні. Українське законодавство з питань свободи світогляду та релігії є цілком демократичним і відповідає міжнародним стандартам. Останніми роками воно значною мірою сприяло своєрідному ренесансу релігійного життя в Україні.

Станом на 1 січня 2001 року у нашій державі налічується 25 405 релігійних організацій 105 конфесій, церков, релігійних напрямків і течій. Не є винятком у процесі загальнодержавного духовно-церковного відновлення і Миколаївська область. Станом на 01.06.2001 р. релігійна мережа області нараховує 490 релігійних організацій, у яких 464 релігійні громади, 29 конфесій, напрямків, течій, 8 обласних релігійних центрів та об’єднань, 3 жіночі та 1 чоловічий монастирі; 5 християнських місій. Для порівняння слід зазначити, що у 1990 році релігійна мережа області складала 79 релігійних громад 4 конфесій. У регіоні є ще значний потенціал кількісного зростання релігійної мережі, оскільки одна релігійна громада припадає на 2,17 населені пункти області. Також спостерігається нерівномірність розподілу релігійної мережі по районах. Так, якщо в Первомайському районі одна громада припадає на 1,8 населених пункти, у Жовтневому на 1,9, то в Братському районі на 10,1, Єланецькому – 5,4.

Домінуючим віровизнанням в області є православ’я, три гілки якого налічують 295 громад, або більше 65 відсотків релігійної мережі. Найбільш багаточисельною в православному середовищі є Миколаївська єпархія УПЦ, яку вперше за всю історію Миколаївщини рішенням Священного Синоду Української православної церкви було створено у 1992 році і яку з 1993 року очолює архієпископ Миколаївський і Вознесенський Питирим (Старинський). До складу згаданої єпархії входять: 201 релігійна громада, жіночий та чоловічий монастирі, дворічне духовно-єпархіальне училище, видається часопис "Голос православ’я".

90 релігійних громад, місію Преподобного Феодосія Печерського, 1 монастир налічує Миколаївська єпархія Української православної церкви Київського Патріархату, яку з 1993 року очолює архієпископ Миколаївський і Богоявленський Володимир (Ладика).

П’ять громад Української Автокефальної православної церкви входять до складу Таврійської єпархії, яку тимчасово очолює архієпископ Львівський Макарій.

П’ятьма громадами та жіночим монастирем сестер Адораторок крові Христової представлено в релігійній мережі області Римсько-католицьку церкву.

Традиційно вагомим є представництво в регіоні релігійних громад протестантських напрямків і течій. Так, до складу обласного об’єднання євангельських християн-баптистів входять 48 релігійних громад, християнська місія "Живе слово", очно-заочний біблійний інститут.

19 релігійних громад, три місії: "Благовісник", "Християнин", "Промінь надії" входять до складу обласного об’єднання Християн віри Євангельської.

В обласному центрі знаходиться південна конференція Адвентистів сьомого дня, релігійне управління якої об’єднує Адвентистські громади південних областей України та автономної республіки Крим.

12 громад налічує створене у 2000 році обласне об’єднання незалежних християнських церков.

До об’єднання іудейських релігійних громад та організацій Миколаївського регіону входять 6 громад. Також, в релігійній мережі області представлено громади Вірменської Апостольської церкви, Російської істинно православної церкви, братської церкви Євангельської, Лютеранської церкви, прогресивного та месіанського іудаїзму, свідків Єгови, церкви Ісуса Христа святих останніх днів, пресвітеріанської та церкви Божої Матері, що преображається, мусульмани та Товариство свідомості Крішни тощо.

У релігійних громадах області працюють біля 400 священиків, дияконів, пасторів, пресвітерів та інших духовних наставників. Забезпеченість громад кадрами священнослужителів складає 85 відсотків. У 201 громаді Миколаївської єпархії УПЦ служить близько 160 кліриків, 90 громад УПЦ-КП опікують 56 священиків. У протестантському середовищі забезпеченість кадрами складає більше 90 відсотків. Як правило, це люди віком до 35 років, які отримали відповідну духовну освіту в очних та заочних біблійних інститутах. 14 служителів запрошено із-за кордону. Священнослужителі з Польщі, США, Ізраїлю та Росії обслуговують релігійні громади РКЦ, незалежної церкви ЄХБ, церкви Божої Матері, що преображається, АСД та іудейські релігійні громади. Епізодично іноземними священнослужителями із Німеччини та Швейцарії обслуговуються громади німецької Лютеранської та новоапостольської церков.

Забезпеченість релігійних громад типовими та пристосованими під культові цілі спорудами, які є власністю релігійних громад, складає більше 52 відсотків. А враховуючи будівлі, що надано віруючим місцевими органами влади, підприємствами, організаціями і т.ін. у довгострокове безоплатне користування чи безоплатну оренду, забезпеченість складає близько 80 відсотків. Релігійними громадами за роки незалежності України збудовано 18 та будується 27 культових споруд. Релігійні громади Миколаївської єпархії УПЦ забезпечені культовими спорудами на 94,2 відсотки: 99 типових культових споруд передано їм у власність. З 67 приміщень, пристосованих під молитовні, 24 є власністю релігійних громад. Ведеться будівництво 18 церков.

Забезпеченість культовими спорудами релігійних громад Миколаївської єпархії УПЦ-КП складає 79,7 відсотків: 23 типові культові споруди передано у власність. З 43 приміщень, пристосованих під молитовні, 16 є власністю громад. Будується три церкви.

Процент забезпечення власними культовими спорудами у протестантському середовищі складає більше 25 відсотків. Пов’язано це з тим, що створюються нові громади, які не мали культових споруд і не мають фінансової можливості їх збудувати. З метою розв’язання проблеми забезпечення культовими спорудами релігійних громад проводиться відповідна робота щодо надання можливості оренди приміщень для проведення молитовних зібрань. Таким чином, в області орендується 110 приміщень.

В регіоні релігійними спільнотами започатковано чотири періодичні видання. Це газета "Голос православ’я", яка видається єпархіальним управлінням Миколаївської єпархії УПЦ, часопис "Святая доброта", започаткований громадою церкви Божої Матері, що змінюється, християнська інформаційна газета "Шалом", що видається обласним об’єднанням ХВЄ, та християнська газета "Призыв к труду", засновником якої є місія "Християнин".

Конституційно гарантоване право на альтернативну, невійськову службу у 2001 році використовують 70 віруючих громадян. Фактів відмови від проходження військової чи альтернативної служби з релігійних мотивів в області не зафіксовано.

Релігійними організаціями області проводиться значна робота в іманентно притаманній церковній царині – на ниві доброчинності та милосердя. Простягаючи руку милосердної, благодійної допомоги старим, хворим, сиротам, інвалідам та малозабезпеченим, релігійні організації дарують їм радість, вселяють надію на краще. У цьому напрямку вони активно співпрацюють з центрами соціального захисту, обласними та районними управліннями охорони здоров’я, лікарнями, сирітськими будинками, будинками громадян похилого віку тощо. Милосердна робота проводиться як за рахунок отримуваної від одновірців із закордону гуманітарної допомоги, так і за рахунок добровільних пожертв віруючих, спонсорських надходжень. У 2000 році релігійними організаціями області надано благодійної допомоги на суму близько 700 тисяч гривень. У першому півріччі 2001 року ця сума склала більше 325 тисяч гривень. Досить активною є робота релігійних громад у місцях позбавлення волі.

Упродовж певного часу релігійна ситуація в області залишалась стабільною. Не зафіксовано фактів гострого міжконфесійного протистояння, спроб силового вирішення проблем щодо правонаступності культових споруд та майна; релігійні свята, обряди та церемонії проведено без порушень чинного законодавства України.

Разом з тим в релігійних організаціях всіх конфесій, напрямків та деномінацій проходять активні, складні та динамічні процеси. Продовжується активне кількісне зростання релігійної мережі, організаційно-інституційне оформлення релігійних організацій та об’єднань, апробація та впровадження в практику роботи нових форм та методів діяльності, останнє особливо характерне для організацій протестантських напрямків, розширення взаємодії релігійних організацій з органами державної влади та місцевого самоврядування, зміцнення позицій релігійних організацій в суспільстві.

Обласна державна адміністрація, інші місцеві органи виконавчої влади проводять виважену роботу щодо реалізації державної політики з питань релігії та церкви, забезпечення гарантованого ст. 35 Конституції України права людини та громадянина на свободу світогляду й віросповідання. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування однаково ставляться до всіх існуючих на території області релігійних організацій. Свідченням цього є функціонування трьох православних юрисдикцій, греко- і римськокатолицьких церков, протестантських та інших деномінацій, релігійних громад національних меншин тощо.

З метою оперативного вирішення проблем, які виникають в релігійних організаціях, більш тісної взаємодії з ними створено консультативно-координаційну раду з питань діяльності релігійних організацій при голові Миколаївської облдержадміністрації, затверджено положення про неї. До складу ради увійшли керівники та представники релігійних об’єднань та організацій регіону.

Не менше двох разів на рік проводяться зустрічі голови облдержадміністрації О.М.Гаркуші зі священнослужителями релігійних громад, під час яких обговорюється весь спектр державно-церковних відносин, аналізується релігійна ситуація, намічаються заходи щодо підтримання її стабільності. За результатами нарад головою облдержадміністрації даються відповідні доручення, направлені на максимальне задоволення прохань, які надійшли від релігійних організацій. Практику проведення таких зустрічей упрваджено в роботу голів райдержадміністрацій, виконкомів міських рад.

Важливим чинником стабільності у суспільстві є співробітництво Церкви і Держави у моральному, національному та духовному відродженні нашого народу. Тому державні органи влади докладатимуть усіх зусиль, аби панував в області релігійний мир, злагода та гармонія, сприятимуть створенню умов для всебічного здійснення Церквами своєї благородної місії.

Стрімко плине час. Надбанням історії та нашої пам’яті став вік двадцятий: вік звершень та вік трагедій, вік злету наукової думки і відкриттів та вік духовного спустошення і занепаду, вік формування імперій та вік їх краху. 90-ті роки двадцятого століття будуть золотими сторінками вписані в Новітню історію України, оскільки саме в цей час її народ здобув омріяну багатьма поколіннями патріотів незалежність: сформовано незалежну, демократичну Українську державу з європейським вектором розвитку, розпочато реформування усіх складових суспільного буття. Саме зі здобуттям незалежності релігія та церква в Україні посіли гідне місце духовної опори держави та народу. Неоціненним є її внесок у християнське виховання віруючих, утвердження в людській свідомості високих ідеалів любові, милосердя, братерських стосунків, щедрості та приязні до ближніх. А це є основою взаємодії та тісної співпраці Держави та Церкви, і, як зазначив Президент України Л.Д.Кучма у виступі на ІІ Всесвітньому форумі Українців: "Держава покликана виступати оборонцем і опорою церкви, а Церква – духівником і охоронцем держави та її народу", – що є символом та запорукою духовного відродження та оновлення, без якого неможливі вагомі зрушення як у матеріальній, так і соціальній сферах суспільного буття.

Українська православна церква

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає: мати свободу, приймати і змінювати релігію або переконання за власним вибором (і свободу), одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито використовувати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання…

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і змінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є громади, управління й центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні організації представлені своїми центрами (управліннями).

У сучасному світі існує п’ятнадцять автокефальних і кілька автономних православних церков. Згідно з диптихом вони посідають точно визначене місце у структурі вселенського православ’я: Константинопольська православна церква, Александрійська православна церква, Антиохійська православна церква, Єрусалимська православна церква, Грузинська православна церква, Сербська православна церква, Румунська православна церква, Болгарська православна церква, Кіпрська православна церква, Елладська православна церква, Албанська православна церква, Польська православна церква, Чехословацька православна церква, Автокефальна православна церква в Америці, Руська православна церква (РПЦ), Українська православна церква (діє під омофором патріарха Московського та всієї Русі, але є незалежною в управлінні).

Українська православна церква (УПЦ) утворена рішенням Архієрейського собору РПЦ, що відбувся 30-31 січня 1990 р. в Москві.

Згідно з “Положенням про Екзархат”, прийнятим на цьому соборі, Українському екзархату РПЦ була дана назва – Українська православна церква. Відбулося також певне розмежування повноважень священноначальництва РПЦ та УПЦ. Воно полягало передусім у тому, що на території України ліквідовувалися ставропігії Московського патріархату і утворювався колегіальний орган управління церквою – Синод, який отримав вищу церковну законодавчу, виконавчу та судову владу.

Водночас Священний Синод РПЦ залишив за собою право остаточного затвердження або навіть скасування постанов Синоду УПЦ, а також право затверджувати правлячих та вікарних архієреїв та деякі інші права.

Першим предстоятелем УПЦ був митрополит Філарет (Михайло Антонович Денисенко). З 27 травня 1992 р. УПЦ очолює митрополит Київський і всієї України Володимир (Віктор Маркіянович Сабодан). Митрополія УПЦ знаходиться в Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі.

Нині УПЦ – найбільша релігійна конфесія нашої держави, що нараховує понад вісім тисяч громад. Парафії УПЦ об’єднані в 38 єпархій, які знаходяться під опікою 37 ієрархів.

Статут Миколаївської єпархії УПЦ зареєстрований в Державному комітеті у справах релігій у вересні 1992 р. за адресою: 54001, Україна, м.Миколаїв, вул. Фа-лєєвська, 4; тел.: (0521) 359 836; 359 636.

Сьогодні це найчисельніша релігійна організація на території області. Вона об’єднує 201 парафію, де діють 160 священнослужителів, в тому числі 15 митрофорних протоієреїв, 27 протоієреїв, 2 ігумени, 98 священиків, 2 протодиякони, 6 дияконів.

Миколаївська єпархія УПЦ заснована згідно з рішенням Синоду УПЦ від 20 червня 1992 р. про розподіл Кіровоградської єпархії на дві частини: Миколаївську і Кіровоградську. Постановою Синоду Преосвященного Варфоломія, єпископа Каменського та Луцького, було призначено єпископом Миколаївським та Вознесенським і керівником новоствореної Миколаївської єпархії, яку він очолював до липня 1993 р.

Преосвященний Варфоломій, єпископ Миколаївський та Вознесенський, в миру Ващук Віктор Володимирович, народився 1 березня 1953 року в селі Городно Любомильського району Волинської області у селянській родині. Після закінчення середньої школи, служби в Радянській Армії працював два роки слюсарем у Ковельському вагонному депо. У 1979 році закінчив Одеську духовну семінарію, а потім у 1983 році Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я, а восени 1983 року був рукопокладений у священний сан. Пастирське служіння проходив у смт Вижевка на Волині. У березні 1989 року став секретарем єпархіального керівництва та настоятелем Троїцького кафедрального собору у м.Луцьку. 22 грудня 1989 року прийняв монастирський постриг з ім’ям Варфоломій на честь Св. Апостола Варфоломія. З благословення Святішого Патріарха Пимена 18 січня 1990 року отримав сан архімандрита. Відповідно до постанови Священного Синоду від 18 лютого 1990 року архімандриту Варфоломію призначено бути єпископом Волинським та Рівненським. 24 лютого 1990 року у Володимирському кафедральному соборі м.Києва відбулась єпископська хіротонія. 10 квітня після розподілу Волинської єпархії на Волинську та Рівненську, Преосвященний Варфоломій став єпископом Волинським та Луцьким. Завдяки праці єпископа 16 жовтня було відкрито у  м.Луцьку Волинське духовне училище, яке потім було перетворене на семінарію. Владика Варфоломій став її першим ректором. Після того як владика Варфоломій став єпископом Миколаївським та Вознесенським, він чимало зробив для встановлення Миколаївської єпархії. Бо ж все прийшлося розпочинати з “нуля”. Не було ні приміщення для єпархіального управління, ні кадрів.

З липня 1993 р. Миколаївську єпархію очолює Високопреосвященний Питирим (Старинський), архієпископ Миколаївський та Вознесенський.

Архієпископ Миколаївський та Вознесенський Питирим (Старинський), керівник Миколаївської єпархії УПЦ

Освячення ювілейного хреста на честь
2000-річчя Різдва Христового в с.Семенівка Арбузинського р-ну

Благословення миротворчого батальону ООН

Архієпископ Питирим народився 6 березня 1944 року в селі Червоні Яри Таращанського району Київської області. Після закінчення середньої школи навчався в Київському будівельному технікумі. У 1965-1972 рр. навчався у Московській духовній семінарії та академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. У 1962 р. був рукопокладений у сан ієродиякона, а у 1972 р. – в сан ієромонаха. У 1974-1992 рр. – благочинний та економ Почаївської лаври. В січні 1992 р. рішенням Священного Синоду призначений намісником Києво-Печерської лаври. 26 серпня 1992 р. хіротонований (освячений) у сан єпископа Хмельницького та Кам’янця-Подільського. Рішенням Священного Синоду в червні 1993 р. призначений керівником Миколаївської єпархії.

Архієпископом Питиримом в першу чергу були створені відділи єпархіального управління: місіонерський, катехізаторський, архітектурно-будівельний. Усі важливі питання церковно-приходського життя розглядають на єпархіальній Раді, що складається з десяти осіб, які обираються на загальних зборах духовенства. Сім з них обираються, а три призначаються. За даними єпархії від 01.06.2001 р. до Ради входять: протоієреї Віталій Мальчук, Олександр Антонюк, Олег Мартинюк, Анатолій Романюк, Іван Бельчук, Михайло Кир’як, ієгумен Варнава Гладун. Секретарем єпископа є Петро Петрович Струкало.

До єпархії належить також Свято-Михайлівський монастир в селі Пелагеївка, настоятелькою якого є Серафіма Шкара.

На перше квітня 2001 р. Миколаївська єпархія нараховує 196 культових приміщень.

Територія єпархії поділена на 17 благочинь (таблиця).

Велику увагу приділяє владика Питирим архієрейським Богослужінням. Немає такого приходу, де б не побував архієпископ. Помолитися зі своїм архіпастирем, послухати спів архієрейського хору завжди є великою радістю і втіхою для віддалених парафії. Під час таких поїздок архієпископ Питирим завжди намагається зустрітися з керівництвом районів та конкретних господарств.

З першого ж року служіння на Миколаївській кафедрі єпископ Питирим піклувався про духовне просвітництво. З цією метою стали організовуватись не тільки дитячі та дорослі недільні церковноприходські школи, а й було створено Духовне училище, яке стало базою для підготовки священнослужителів єпархії. За 6 років існування училища 38 його випускників стали священиками, а 7 – навчаються у Духовних семінаріях і академіях.

Навчальні програми Духовного училища і церковноприходських шкіл передбачають вивчення біблійської історії, життя святих, ознайомлення з богословським змістом ікон та священних книг, релігійними атрибутами та річним колом церковних свят. Зокрема, звертається увага на те, що у православному церковному календарі початком року вважається 1 вересня, але початком річного кола богослужінь є свято Воскресіння Христове. Усе православне літургійне благочестя пов’язано з Великоднем та виходить з нього. Навіть Різдво Христово та Богоявлення беруть свою літургічну форму та натхнення від Великодня.

Сьогодні керівництвом Миколаївської єпархії багато робиться для того, щоб кожний православний християнин вивчав і дотримувався Десяти Заповідей Божих та знав молитву Господню: “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам на сей день. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу. Але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь”.

Велике значення у донесенні до свідомості мирян суті Заповідей Божих мають виступи священика отця Володимира (Астахова) на місцевому телебаченні (канал “Тоніс”). Особливу роль в даному плані відводиться випуску газети “Голос Православ’я”. В свій час видання газети благословив Владика єпископ Кіровоградський та Миколаївський отець Василій. З перших своїх номерів вона виходила як спеціальний випуск “Радянського Прибужжя” – друкованого органу обласної Ради народних депутатів, але, починаючи з четвертого номера за 1992 рік, друкується як самостійне видання Миколаївської єпархії УПЦ. Газету “Голос Православ’я” було засновано відповідно до Указу єпископа Миколаївського та Вознесенського Варфоломія від 6 грудня 1992 року. Головний редактор газети є архієпископ Питирим. Його заступниками призначено священика отця Володимира (Астахова) та Костянтина Ільїна, секретарем – Наталю Єфимову.

Освячення прапора та герба м.Миколаєва біля міської Ради

Панахида біля меморіалу Ольшанцям у м.Миколаєві в день Перемоги

Газета має багато рубрик: про святих, про таїнства, про храми, християнські новини, паломницькі подорожі, лекції отців церкви, церковний календар, біблійна енциклопедія, які дають вичерпні відповіді на запитання віруючих. Крім цього, “Голос Православ’я” розповідає про церковні свята, передає послання та вітання зі святами єпископа Миколаївського та Вознесенського Питирима. В газеті також друкуються листи та вірші читачів.

Керівництво Миколаївської єпархії УПЦ намагається підтримувати паломницькі подорожі прихожан до святих місць, таких як Оптина пустіль, Києво-Печерська лавра, Флоровський та Пелагеївський монастирі. До речі, тільки за підтримки архієпископа Питирима у Свято-Михайлівському жіночому монастирі, що знаходиться в с.Пелагеївка Новобузького району, розпочалася велика відбудовна робота: зроблені хрести, розпочато відновлення кольорових вітражів і т.д. А саме головне, що в цьому святому місці 2 монахині та 13 послушниць відтворюють духовне монастирське життя. Молитви представниці жіночого монастиря поєднують з багаточисельними послушностями на монастирському полі, господарському подвір’ї, пасіці та у трапезній. Та й паломники стали приїжджати сюди не тільки щоб помолитися, а й попрацювати на славу Божу.

Незважаючи на значні фінансові й організаційні проблеми, в єпархії проводиться велика робота щодо будівництва нових храмів. Реставруються й ті, які повернуті віруючим у напівзруйнованому та ветхому стані. Представники архітектурно-будівельного відділу вже відновили церкву Святого Духу на Старому Водопої, Святих Петра та Павла у Матвіївці, собор Казанської ікони Божої Матері у м.Вознесенську, церкви в смт Єланець, селах Маринівка і Мостове Доманівського району. Крім того, побудовані нові храми у с.Парутино Очаківського району, с.Пересадівка Жовтневого району, с.Щербані Вознесенського району, селах Чаусово-2 і Конецполь Первомайського району, смт Доманівка, Врадіївка, Снігурівка та храм Святої Великомучениці Варвари у м.Первомайську. Продовжується реконструкція Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці у м.Миколаєві, де з 50-х років до 1991 р. розміщувався гарнізонний Будинок офіцерів. Розгорнулося будівництво Свято-Вознесенського Кафедрального собору у м.Вознесенську, Свято-Симеонівського собору у м.Миколаєві, храмів у м.Первомайську та в с.Рибаківка.

Така багатоаспектна діяльність керівництва Миколаївської єпархії УПЦ відобразилась на зміцненні духовного стану у православних віруючих регіонах. Це, по-перше, позначилося на збільшенні кількості прихожан у храмах. Так, щонеділі та у святкові дні всі церкви й собори стали заповнюватись віруючими, значна кількість яких регулярно не тільки молилася, а й сповідалася та здійснювала причастя. По-друге, у приходах єпархії збільшилась кількість хресних ходів у святкові та храмові дні. Зокрема, у Миколаєві стали традиційними хресні ходи центральними вулицями у свята Богоявлення і Хрещення Господнє з освяченням води на р.Інгулі. Також традиційними стали й Панахиди, які проводяться в День Перемоги біля меморіалу ольшанців. Ці Богослужіння завжди збирають велику кількість жителів та гостей обласного центру. Відрадно, що всі релігійні заходи, які проводяться Миколаївською єпархією УПЦ знаходять підтримку з боку голови Миколаївської облдержадміністрації О.М.Гаркуши, голови обласної ради М.М.Москаленка і Миколаївського міського голови В.Д.Чайки.

Хресний хід центральними вулицями Миколаєва на свято Миколая Угодника

Освячення лікарні в с. Троїцько-Сафоново Казанківського р-ну

Визначною подією в житті єпархії було прийняття чернецького сану двома миколаївськими священнослужителями. Ця подія відбулася 27 березня 1995 р. у Свято-Нікольській церкві. На церемонію було запрошено представників Києво-Печерської лаври, які допомагали єпископу Миколаївському та Вознесенському Питириму здійснити обряд. Постриг прийняли ієромонах отець Варнава (Гладун) та ієродиякон отець Варфоломій (Росохін). “Ці двоє вирішили прийняти ангельський вигляд, – розповідав Владика, – це відречення мирської суєти. Вони змінюють своє ім’я та в корені своє життя для того, щоб жити по-новому, жити за прикладом Христа, жити за заповідями Божими. Чернецтво – твердиня церкви та православ’я. Тому ми хотіли б, щоб збільшувалась родина ченців, збільшувалось те гарне, що споконвіку йшло з монастирів”.

Крім того, незабутньою подією в житті єпархії стало Вечірнє Богослужіння у свято Вознесіння Христова 1995 р. За сумлінне служіння Українській православній церкві Високопреосвященний Питирим архієпископ Миколаївський і Вознесенський вручив високі нагороди священнослужителям, які було надано Блаженнішим Володимиром митрополитом Київським і всієї України.

Митрою були нагороджені протоієрей Олексій (Дроздов), протоієрей Олег (Мартинюк). Золотий Хрест було вручено протоієрею Василію (Чорнобаю), протоієрею Борису (Каширову), а Палицю – протоієрею Валерію (Кримському).

21-23 травня 1999 р. Миколаївську єпархію відвідав Блаженнійший Володимир (Сабодан), митрополит Київський та всієї України. Прямуючи до м.Миколаєва, 21 травня він відвідав Криве Озеро, міста Первомайськ, Южноукраїнськ, Вознесенськ. Приїхавши до Миколаєва 21 травня, відслужив Всенічне Бдіння у Свято-Миколаївський соборній церкві. 22 травня митрополит відслужив Божественну літургію в Кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці. Крім того, він здійснив освячення місця під будівництво Свято-Симеонівського собору. 23 травня відвідав м.Очаків, де відправив молебень у Свято-Миколаївському соборі, а також побував на острові Майському.

Митрополит Володимир нагородив Орденом Нестора Літописця тодішнього міського голову А.О.Олійника, керівників підприємств, які допомагали у справах відбудови храмових споруд Миколаївської єпархії.

 Великою подією в житті Миколаївської та Вознесенської єпархії було святкування 2000-ї річниці Різдва Христова. Саме тоді у місті над Бугом був встановлений Хрест на Флотському бульварі.

Серед сьогоденних нагальних проблем, як і раніше, є повернення, реконструкція та придбання культових споруд (храмів). Особлива увага звертається на реставрацію Кафедрального собору Різдва Пресвятої Богородиці, що розташований за адресою:  м.Миколаїв, вул. Лягіна, 10. Вже відремонтовані бокові приділи, реставрується центральний неф та куполи. Незважаючи на ремонтні роботи, кожного дня тут відбуваються богослужіння. Всередині храму з’явилося багато ікон, відновлюється фреска Пресвятої Богородиці. Реконструкція започаткована бригадою Анатолія Бондаря з Почаєва, яка вже 27 років займається відбудовою православних храмів. Значну допомогу у реставрації собору надають своїми пожертвуваннями прихожани, а також спонсорська підтримка Чорноморського суднобудівного заводу, заводу ім. 61 комунара, підприємства "Скіф" і т.д.

Такими праведними сравами в ім’я служіння Богу та людям і піклуючись про зміцнення та процвітання Української держави живуть і діють представники Миколаївської єпархії Української православної церкви.

Велике водосвячення на р.Інгул

Недільна школа у Свято-Духівській церкві Старого Водопою

Пасхальна літургія у Кафедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці

Освячення Південно-Української атомної електростанції.

Червень 2000 р.

 
 Українська православна церква – Київський патріархат

Українська православна церква – Київський патріархат (УПЦ-КП) утворена в червні 1992 р. на Всеукраїнському православному соборі, в роботі якого брали участь ієрархи, ієреї і миряни, котрі представляли очолювану Патріархом Мстиславом (Скрипником) Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), і представники частини очолюваної митрополитом Київським і всієї України Філаретом (Денисенком) Української православної церкви, яка визнала необхідність автокефальної церкви. Предстоятелем об’єднаної церкви було визнано голову УАПЦ Мстислава. Після його смерті в червні 1993 р. Помісний собор УПЦ-КП 20 жовтня 1993 р. обрав Патріархом Київським і всієї Русі-України Володимира (Романюка). Заступником Патріарха було обрано митрополита Філарета (Денисенка).

У 1993 р. з об’єднаної церкви виокремилися частина архієреїв і клір, що утворили УАПЦ, яку у вересні 1994 р. очолив патріарх Дмитрій (Ярема).

Після смерті Патріарха Володимира (Романюка) в кінці жовтня 1995 р. у Києві відбувся Помісний собор УПЦ-КП, який обрав Патріаршого місцеблюстителя митрополита Філарета (Денисенка) Патріархом Київським і всієї Русі-України.

Найвищим органом церкви є Всеукраїнський православний Помісний собор, що складається з виборних мирян, представників монастирів, духовних навчальних закладів, церковних братств, місій. В Соборі також беруть участь усі єпископи церкви. Всеукраїнський Помісний собор обирає Священний Синод та Вищу Церковну Раду, які повноправно здійснюють керівні функції в період між Помісними соборами. До Вищої Церковної Ради, окрім членів Священного Синоду та деяких відомих впливових священиків, входять також представники громадськості.

 УПЦ-Київський патріархат має 29 єпархій в Україні та шість – за кордоном.

Єпископат церкви нараховує в Україні, Росії, Західній Європі та Північній Америці 33 митрополитів, архієпископів та єпископів.

 На Миколаївщині УПЦ-КП має розгалужену мережу її осередків, які представлені 90 парафіями, кожна з яких має своє культове приміщення.

 Духовним пастирем УПЦ-КП на Миколаївщині є архієпископ Миколаївський та Богоявленський владика Володимир. Його резиденція знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул. Садова, 12 у приміщенні Кафедрального собору Касперівської ікони Божої Матері. Колись це був один із найкращих православних храмів України: дев’ять позолочених бань, дзвіниця, всередині скрізь були художні розписи та позолота. А тепер – такий, яким усі його бачать... Але владика Володимир сподівається, що з допомогою мирян усі дев’ять куполів будуть відновлені і знову засяють їх хрести над Миколаєвом. Перші кроки вже зроблені. У вересні 2000 р. купол над дзвіницею був увінчаний двотонною “маківкою” із золотим хрестом. Її виготовили та встановили місцеві майстри з фірми “Висотник“. А креслення для відновлення бань привіз із київських архівів владика Володимир. Фінансову допомогу цій роботі здійснює Миколаївський глиноземний завод.

 Про плани щодо відродження храму та розгортання діяльності УПЦ-КП на Миколаївщині чудово розповіла в газеті “Южная правда“ А.Северновська. І хоча уже пройшло більше року з того часу, коли відома журналістка готувала статтю на основі інтерв’ю з архієпископом Володимиром, але матеріал зовсім не застарів і буде слушно його подати на сторінках даної книги, тільки з невеликими уточненнями.

Великоденська служба. Архієпископ Миколаївський і Богоявленський Володимир. Кафедральний собор Кашперівської ікони Божої Матері. 2000 р.

“Коли я приїхав сюди, – розповідав Аллі Северновській владика Володимир, то застав звичайнісінький клуб з рядами відкидних крісел, кінотеатр, за прихованими лаштунками вікон“.

Далі наведено питання, які ставила журналістка А. Северновська, і відповіді владики.

А.С.:  – Отже, Владико, ви нетутешній. У кожної людини свій шлях у житті. Де починався Ваш шлях до храму?

Владика:  – Народився і виріс я в Галичині, у місті Стрий, у звичайній робітничій родині. У нас там і в часи масового атеїзму люди трималися Бога, ходили до храму. Отак, спочатку тримаючись маминої чи батькової руки, а далі вже і сам вторував дорогу до Божого дому, намагався не пропустити жодної служби, адже то було свято, що підіймало над буденщиною, відкривало нові горизонти в більш високе, потаємне, давало душі наснагу... Я полюбив церковний спів, і був таким щасливим, коли мене взяли до хору. Мушу зауважити, що церковний спів складний, то не народні пісні, що не вимагають особливої підготовки, – аби був слух та голос. А щоб стати церковним хористом, треба багато чого знати, церковний спів професійно “ставить голос“. Це загальновизнаний факт.

 Але у навіть найсолодших, найсміливіших мріях я не міг занестися так високо – до сану єпископа чи ось архієпископа. Коли повернувся зі служби в армії, знову співав у хорі, пізнавав тонкощі церковної служби – це все стало мені доброю школою, своєрідним університетом, значно полегшило навчання, яке було потім. От тоді виникали у мене думки: стати б священиком! Та чоловік лише припускає, що так от має бути, а влаштовує по-своєму Господь. І все зваживши, зрілою людиною я прийняв чернечий постриг.

А.С.:  – І потім Ви ніколи не шкодували за тим, що позбавили себе сім’ї?

Владика:  – Ні, навіть не було такої думки. Монах, моно – значить один. А насправді він не буває один, він – з Господом. До того ж у мене велика рідня, з якою при нагоді радо зустрічаюся, маю багато друзів – спільників у вірі, а братство духовне сильніше від кровного. Це теж загальновідома істина.

А.С.:  – Як давно Ви на Миколаївщині? Що із зробленого за цей час Вас радує, а що хотілося б зробити ліпше?

Владика:  – Вже вісім років, ніби й невеликий час. Як вже казав раніше, застав тут клуб з танцювальним та кінозалом. Тепер – це храм, з високим, гарним вівтарем, іконами, хоругвами, світловими екранами зі словами молитов на аналоях. На першу літургію, яку я служив тут, прийшло десять чоловік. Тепер же на літургії у звичайні дні сотні людей, а у свята наш просторий храм не завжди може вмістити прихожан. У нас прегарний хор, хористи з музичною освітою. Коли не чули, раджу прийти послухати – одержите справжню духовну насолоду. Згадую, як у Березанці, де раніше не було храму, служив літургію в помешканні, яке пристосували для церкви. Люди дуже хотіли мати храм, зробили миром ремонт, зібрали немало гарних ікон, гаптованих рушників, принесли багато квітів. Сяяло сонце, радо вітали один одного святково вдягнені березанці. Непідробною радістю світилися лиця старих і молодих. Свято, давно очікуване свято, нарешті прийшло й до них. Загальне піднесення ще більше додало наснаги нашому хору, а я брав хористів у цю поїздку. Потім районна газета видрукувала матеріал під назвою: “Так співають у раю“.

 Нині в єпархії більше 80 храмів, 50 священиків. Ніби й немало зроблено, а попереду ще більше справ. Хотілося б швидше відреставрувати наш Кафедральний собор Кашперівської ікони Божої Матері.

 Будова ця вважається пам’яткою архітектури. На реставрацію таких об’єктів згідно з існуючим Законодавством повинні виділятися кошти з бюджету. Але нині ми ведемо роботи на пожертви прихожан. Мали унікальний випадок: невідомий чоловік вніс на відбудову храму 20 тисяч гривень і не побажав навіть назвати своє ім’я.

 Вести реставраційні роботи не просто, навіть маючи кошти. Наприклад, ледве знайшли камінь, подібний до того, з якого зведено храм. Та виявилось, що у кар’єрі, де його видобувають, машини ріжуть його на менші шматки, ніж нам потрібно. Обладнання стареньке, пилки пошарпані, та все ж переобладнали, слава Богу. А далі мало не кожен шмат каменя треба відповідно фігурно обробити, щоб відновити, як було. Позаду храму стоїть ще один купол, його треба також обшити міддю та визолотити. Виготовлено вже й хрест. Усе це треба буде підняти на висоту 43 метрів.

А.С.:  – Владико, мені доводилося не раз бачити Вас на різних світських зібраннях – урочистих чи ділових, часом аж надто політизованих, як наприклад, установчі збори “Злагоди“. Мене особисто вразило Ваше вміння спокійно, навіть, я б сказала, незворушливо триматися у розбурханому пристрастями людському морі. Що змушує Вас ходити на ці зібрання, адже Ви могли б відгородитися, відмежуватися від усіх цих громадських негараздів і ніхто б не посмів навіть закинути Вам з цього приводу докір: церква ж у нас відокремлена від держави.

Владика:  – Церква і повинна бути відокремленою від держави у хорошому розумінні цього слова, тобто держава не повинна втручатися у духовні справи. Раніше теж вважалось, що церква відокремлена, а тим часом, священик одержував вказівку, коли йому паски святити. Що було, то було. Але давайте поміркуємо, що таке держава? Це – усі ми з вами – віруючі й невіруючі. Церква повинна відігравати стабілізуючу роль в суспільстві, сіяти спільноту, злагоду, віру й любов, там, де незгода, ворожнеча, нездорові пристрасті, і цим допомагати владі поєднувати людей на добрі справи. От заради цього служителі Церкви і ходять на мирські зібрання. Нерідко люди відчувають потребу в цьому, запрошують, у тому числі й мене. Не так давно одержав листа від командира крейсера “Україна“ – запрошував на прийняття присяги. Ну як не відгукнутися на це прохання, не побувати у моряків, не сказати їм добре слово, не поблагословити на службу Україні.

 Звичайно, й державі, її керівникам не завадило б більше дбати про церкву.

А.С.:  – Владико, а от чим відрізняється просто Українська православна церква від Української православної церкви Київського Патріархату? Мовою богослужіння? А ще чим?

Обряд в УПЦ-КП

Благословіння на щасливе подружнє життя

 Владика:  – Особливої різниці немає. Одному Богові молимося, один маємо календар, одних святих. Щоправда, останнім часом ми почали канонізувати наших великих подвижників: Петра Могилу, Петра Конашевича. Окрім мови, є різниця у словесному поминанні ієрарха церкви. Вони поминають Олексія ІІ, а ми – свого патріарха – Філарета. Розбіжностей у службах фактично немає.

А.С.:  – Доводилося читати, що в Росії теж дехто намагається відійти від старослов’янської й перейти на сучасну мову, але виявилося, що це не так просто: мова й музика церковних співів аж надто пов’язані між собою. Запевняють також, що деякі молитви “не звучать“ сучасною мовою.

Владика:  – В нашій Церкві теж дещо виконується старослов’янською мовою. Процес перекладу богослужіння на сучасну мову складний, тут не можна діяти поспішно. Потрібно зібрати богословів і філологів разом. Лише спільна узгоджена праця дасть бажаний результат. Бо коли працюватимемо кожен окремо, можна, як кажуть, “далеко заїхати“. Звичайно, й при налагодженій сумісній праці можуть бути помилки, бо ж ніхто з первопроходців від них не застрахований. Але працювати у цьому напрямку слід. До речі, вже є дуже обнадійливі результати – чудові видання “Апостола” та “Євангелія“ українською мовою і зроблені не в Канаді, а у нас, в Києві.

А.С.:  – Ви особисто часто молитесь і які з молитов найулюбленіші?

Владика: – “Отче наш” та “Молитва митаря“. Це не те, що згадав зранку, а далі – як прийдеться. Молитися треба не лише вранці, в обід, чи лягаючи спати, а як найчастіше протягом дня – чи яка біда, невдача спіткали, чи з вдячності Господові. Адже чим іще можемо йому віддячити за все, крім молитви?

 Хай на мене не ображаються місцеві жителі, але мушу зауважити, що Миколаїв дуже засмічений негативною енергією. Часом я відчуваю її фізично, як тягар, що давить на плечі. Адже тут один займається магією, другий у неї ревно вірить, третій вперся в екстрасенсорику, як у глухий кут. І вся ця чорна чаклунська братія, мов тії змії, плазує до церкви.

А.С.:  – Я вважала, що подібні люди повинні обходити церкву десятою вулицею...

Владика:  – Вони сюди прямують, бо тут сильна, світла, добра енергія. Літургія – це ж молитви подячні. Бояться й тікають, коли починаєш читати на них. Деякі люди вдаються до їхньої допомоги, не усвідомлюючи, що то за темна сила і у яку безодню вона їх тягне. Адже так чи інакше, а час розплати за все наступить, і все стане на свої місця. І друге буде страшніше від першого, бо ота темна сила руйнує душу, людина втрачає психологічну рівновагу.

А.С.:  – Вам доводилось виводити людей із такого стану? Коли так, то чи не могли б навести приклад?

Владика:  – Мені б не хотілось це робити, щоб не додати незручностей тій людині, для якої увесь той страшний кошмар, вважаю, вже в минулому.

А.С.:  – Але ми не скажемо навіть, що це чоловік чи жінка, просто – людина. А випадок цей може застерегти від помилки інших.

Владика: – Так от: молода людина після лікування “нетрадиційників“ потрапила до психлікарні. У часи просвітління свідомості стала заходити до храму, відчула полегкість. Почав я їй допомагати, а тим “чорним“ теж не хотілось випускати її зі своїх пазурів. Почали тиснути на мене, але не міг же я кинути живу душу напризволяще, на поталу темним силам. Вдалося відстояти. Молитва ж – сильніша за будь-які чари. А коли не зразу нам вдається випросити у Господа те, що ми просимо, то винні ж ми самі. Біда, що нас спіткала, як хвороба може бути нам не лише карою, а й пересторогою, щоб ми не вчинили чогось страшнішого, отямились, подумали, для чого нам дане життя. Воно дано нам не по нашій волі, забране теж буде не по волі нашій. І запитає Господь душу: де ти була, що зробила, як використала ті можливості, що одержала.

А.С.:  – Зараз не просто живеться нашим людям. Економічна скрута й інші негаразди боляче б’ють по більшості населення. Шукаючи виходу зі скрутного становища, люди можуть і помилятися у виборі шляхів.

Владика:  – А щоб не робити помилок, треба спершу подивитися, чому у нас так сталося. Час у нас дійсно непростий у різних сферах: державній, економічній, не кажучи вже про духовну. Сім десятиріч атеїзму не минули так просто. Зараз частенько можна чути нарікання на владу, це навіть стало чимось на зразок ознаки демократизму. Ми забуваємо, що всяка влада від Бога, навіть атеїстична. Влада у нас така, на яку ми заслуговуємо. Час складний, але далеко не всі хотіли б, щоб минули негаразди, бо декому вони вигідні: в каламутній воді легше ловити рибку, а страждає весь народ. Виходів може бути два: або ми продовжуємо падати у прірву (а що в результаті цього може статися, відомо – переворот, революція, знову жертви й кров), або дружно йдемо вгору цивілізаційним шляхом. Треба мати терпіння й покладатися не лише на свої сили, а й просити допомоги Господа.

Архієпископ Володимир серед воїнів

 Згадується мені вивід Мойсеєм свого народу з єгипетського полону. Тоді теж було непросто. І хоча ж самі бачили, як Господь розмовляв з Мойсеєм, як той приніс скрижалі із заповідями, але при негараздах, бувало, ремствували і на Мойсея, і на Бога. Відчуття свободи таке солодке! Нас теж дещо сп’янила свобода, самостійність, і ми думали, що все інше прийде само по собі, як доповнення. Так же не буває!

 Нам конче необхідно взятися не лише за відбудову зруйнованих храмів, а й за відбудову наших душ, виховання дітей, щоб вони змалечку вчилися жити за заповідями Господа, любити Творця, любити ближнього свого як себе самого. Лише за такої умови в суспільстві буде злагода. А буде злагода, то й справи підуть на краще. Одні кажуть, що нам треба наслідувати польський досвід, інші – японський чи ще чийсь. При цьому забувають, яка багата у нас самих історія, є в ній чудові приклади державотворення, виходу зі скрути. Хорошого чужого, звичайно, цуратися не варто, але при цьому не слід забувати своє, рідне, притаманне саме нам.

 З подібними настановами кожного разу звертається владика Володимир до прихожан під час богослужіння, і на радіовиступах, і в пресі, в тому числі й у віснику Миколаївсько-Богоявленської єпархії “Відродження“.

Нині УПЦ-КП, розширюючи свій вплив, активно підтримує ініціативу Благодійного фонду каплиці святого Миколая та керівництва Миколаївської філії Національного університету “Києво-Могилянська Академія” щодо зведення каплиці святого Миколая Чудотворця Мирлікійського, покровителя корабелів, моряків і всіх жителів Миколаєва.

 Думати й діяти, як радить владика, треба всім. Бо ж це все на користь живим, на благо всім землякам.

Українська автокефальна православна церква

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) постала у 20-х рр. XX ст. стараннями православних з Галичини та Волині, що створили великоукраїнську церкву на грунті київської традиції. Третя частина всіх церков в Україні була автокефальною, але під впливом російської експансії їх кількість значно зменшилася, а в 1941 та 1989 рр. ці церкви почали відроджуватися.

Першою на Миколаївщині відродилася автокефальна церква Успіння Пресвятої Богородиці у м.Баштанка, а у 1992 р., за розпорядженням А.К.Кінаха, до УАПЦ було передано церкву святого великомученика і цілителя Пантелеймона, що знаходиться за адресою: вулиця Володарського, 4. Її офіційним керівником є голова парафіяльної управи, настоятель храму, ієрей – отець Іван.

 Прагнучи єдності управління, функціонування та повноцінної діяльності церкви, з метою повернення духу українського православ’я українцям, була утворена доволі проста структура управління.

Число єпархій, деканатів та парафій може бути необмеженим. На час написання даної книги, митрополитом УАПЦ є митрополит Тернопільський та Подільський Мефодій. Єпархії, що належать патріархії УАПЦ розташовані у більшості областей України: Харківська, Полтавська, Дніпропетровська, Волинська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та Таврійська, куди увійшли Миколаїв, Одеса, Крим, Херсон. На території Миколаївщини існує один деканат, що нараховує три парафії (від лат. Parafos – приход, відповідно парафіяни – прихожани), що знаходяться у м.Миколаєві, Балабанівці (було перебудовано гуртожиток на капличку), м.Баштанці.

 За статутом, який має кожна автокефальна церква, церковне управління здійснює парафіяльна управа, що складається з 3-х осіб: голова – священик, настоятель храму, титор – займається господарськими питаннями та скарбничий, що вирішує фінансові питання. До повноважень парафіяльної управи входить: обрання голови церкви, вирішення побутових і моральних питань, з якими прихожани звертаються до лона церкви. Прийняття подібних рішень здійснюється відповідно до встановленої форми правління – соборної правності, яка полягає в тому, що всі члени парафіяльної управи мають рівні права голосу і голос священика важить не більше і не менше, ніж голос будь-якого члена управи. У цьому полягає найсуттєвіша відмінність між РПЦ і УАПЦ. В залежності від складності і рівня поставленого питання запрошується ревізійна комісія, але прийняття того чи іншого рішення здійснюється за допомогою соборної правності, тобто демократичним шляхом.

 Характерною ознакою автокефальної церкви є використання української та церковнослов’янської мови під час богослужінь. Для правлення церковної служби застосовуються: псалми, вірші Святого Писання, творіння святих отців, єктенії – молитовні прохання, літургія, молебні, проповіді, співаються побожні пісні. Релігійні служби проводяться як для окремих парафіян, так і для громад. Для громад може бути проведена літургія – подяка. Це відбувається за розкладом та на замовлення. Після служби проводяться бесіди, молебні з окремими парафіянами за їх бажанням. Служба здійснюється за київською традицією, яка полягає в тому, щоб адаптувати церковне служіння до розуміння прихожан. В автокефальній церкві священик може бути ближче до прихожан і вільно з ними спілкуватися. З ним можна порадитися не лише з релігійних питань, а й з життєвих, економічних та політичних. Однією з найголовніших ознак автокефальної церкви є її ненав’язливість та демократичність. Відчинивши двері перед парафіянами, вона надає можливість обирати дорогу кожній людині: “Чи радіє хто, хай співає псалми; хто хворий, хай покличе пресвітерів і помолиться над ним”. Якщо людина потребує допомоги, то вона вправі обрати, до якої церкви їй слід звернутися, і саме автокефальна церква дає можливість вільного вибору, не нав’язуючи своєї неперевершеності над іншими церквами.

 Робота священика полягає у пропагуванні християнства як способу життя. У радянські часи, коли влада знищувала будь-які релігійні пам’ятники, що проповідували слово Боже, тільки з доброї волі людина могла своїм життям сповідувати доброчестя та мудрість, що знаходяться у слові Божім. На сьогодні церква св. Пантелеймона здійснює місіонерську діяльність через ефір на радіо “Миколаїв”.

У нашій області Українська автокефальна церква не має власного друкованого органу. Про діяльність Церкви парафіяни дізнаються через інформаційні стенди, що розташовані перед входом у церкву. Також інформування парафіян відбувається через разові публікації у місцевій пресі, хоча, взагалі настоятель Церкви святого великомученика і цілителя Пантелеймона – отець Іван (а він, як настоятель Храму поділяє погляди верховних ієрархів Української автокефальної церкви) не є прихильником використання засобів масової інформації для вирішення церковних справ, особливо якщо це є спробою збільшити кількість парафіян церкви. Отець Іван пояснює це тим, що церква не потребує реклами, адже спілкування людини з Богом є чимось особистим для кожного, і кожен прийде до Бога тоді, коли відчує потребу в цьому.

Релігійну літературу церква купує за власний рахунок та за кошти, отримані від пожертвувань прихожан, у видавництвах, які лише передруковують релігійні тексти без конфесійних відмінностей.

Розповсюджується релігійна література безпосередньо у церкві за символічну плату, а по можливості й дарується, якщо людина не має можливості придбати. Отець Іван негативно ставиться до безкоштовного розповсюдження літератури у публічних місцях, адже таке дарування має здебільшого рекламний характер, і такий подарунок у більшості випадків не буде для людини такою цінністю, якою має бути для неї Святе Писання.

Основним джерелом фінансування церкви є власні кошти та пожертвування прихожан. Трапляються люди, які надають досить значну матеріальну допомогу церкві з власних коштів. Але церква не має постійної спонсорської підтримки і покладається на власні сили.

Кількість прихожан останнім часом за спостереженнями отця Івана, хоча й повільно, але збільшується. І це є позитивним явищем у порівнянні з тим, коли ходити до церкви було “модно”. Ці часи минули, і зараз до церкви приходять здебільшого люди, які щиро вірять в Бога.

 Досягненнями для конфесії є насамперед факт існування автокефальної церкви в області і діяльність на Миколаївщині уже трьох парафій.

Обряд в УАПЦ

Українська греко-католицька церква

Українська греко-католицька церква (візантійської традиції) виникла внаслідок укладання Берестейської церковної Унії в 1596 р. Київської митрополії з Папським престолом у Римі.

Упродовж XVIII – початку XIX ст. уніатська церква еволюціонувала в традиційне віросповідання корінного населення Галичини і Закарпаття. За часів Австро-Угорської імперії в 1774 р. розпорядженням Марії Терези уніатська церква дістала назву Греко-католицької церкви (УГКЦ), чим підкреслювалося, з одного боку, визнання нею прелату Папи Римського, верховенство над собою Апостольської столиці, а з іншого – збереження східного (візантійського обряду). Церква двічі була насильно ліквідована рішенням польського сенату і Сейму, а в Російській імперії – царським указом.

У XX ст. Українська греко-католицька церква пережила достатньо складний період. З одного боку, це був період значних успіхів, особливо у першій половині XX ст. До них слід віднести відновлення у 1905 р. давнього чернецтва (до II світової війни існувало 6 монастирів, що нараховували 132 монахи різних ступенів). Крім того, в 1906 р. було організовано прощу до Святої Землі з духовенства та мирян (500 осіб), яка помітно піднесла дух у Галицькій митрополії. У 1906-1907 рр. були відкриті семінарії в Станіславі і Перемишлі. Здібні студенти з цих семінарій продовжували навчатися у вищих студіях Риму, Відня, Інсбруку і Файбургу. З іншого боку, саме у XX ст. Українська греко-католицька церква зазнала чи не найбільших за всю свою історію переслідувань. Під час Першої світової війни Українська греко-католицька церква звинувачувалась Австро-Угорщиною у “москвофільстві”, а російська влада, яка йшла “визволяти однокровних братів”, насправді прагнула звільнити їх від українства та будь-якого самоврядування. Так, після зайняття російськими військами Львова почалися арешти духовенства. Зокрема, 19 вересня 1914 р. було заарештовано митрополита Андрія Шептицького й вивезено до Росії, де він пробув як царський в’язень до 1917 р.

Та чи не найбільших гонінь зазнала Українська греко-католицька церква в другій половині XX ст., коли у 1945 році майже вся її вища ієрархія – Й.Сліпий, єпископи М.Чернецький,  М.Будка, Г.Хомишин, І.Лятишевський – була репресована. Тоді ж було заарештовано сотні священиків і ченців. В атмосфері терору відбувся Львівський собор Греко-католицької церкви, який вирішив скасувати постанови Берестейського собору 1596 р. і ліквідувати Унію. Було проголошено повернення до Святої Православної віри і до Руської православної церкви.

Рух за відновлення Української греко-католицької церкви наприкінці 80-х років призвів до того, що 30 листопада 1988 р. заявою Ради у правах релігій греко-католики були зрівняні в правах з іншими церквами. Так, після більш ніж 40-річної перерви Греко-католицька церква офіційно відновила свої структури.

Вважається, що Українська греко-католицька церква поширена лише в західних областях України, але вона має свої осередки і на Миколаївщині.

В області нараховується 6 громад УГКЦ.

У Врадіївському р-ні створена церква Святого Архістратига Михаїла – у селі Жовтневе,  побудована каплиця Святого Іоана Богослова у селі Іванівка. Вони засновані на початку 90-х років. Із 13 грудня 2000 року керівниками парафій у цих селах є отець Віктор Давидюк (адміністратор парафії Святого Архістратига Михаїла села Жовтневе) та отець Роман Балейта (адміністратор парафії Святого Івана Богослова села Іванівка). Обидва закінчили Івано-Франківський теологічно-катехитичний духовний інститут і були направлені на Миколаївщину.

Обряди в УГКЦ

Щонеділі у селі Жовтневому церкву відвідує 100-120 осіб, а на свята – більше 300 осіб. В Іванівці, відповідно, 60-70 та більше 150 осіб. На храмові свята (9 жовтня – Івана Богослова та 21 листопада – Михаїла) церкви відвідують також прихожани із сусідніх сіл.

Керівництво діяльністю єпархій в Києві здійснює екзарх (владика) Києво-Вишгородський Василь Медвід, а головою Української греко-католицької церкви є архієпископ Любомир Гузар.

До числа парафіян належать переселенці із західних областей України, зокрема з Львівської (Самборівський та Старосамборівський райони) та їх нащадки, які зберегли свою культуру та свою віру. Саме за їх ініціативою, після легалізації Української греко-католицької церкви, були створені осередки у Миколаївській області. Церква в селі Жовтневому збудована в 1990 р. Біля дверей церкви знаходиться табличка, на якій написано: “Храм Божий збудовано жителями села Жовтневого в 1990 р. на честь Святого Архангела Михаїла”. Вона прекрасно обладнана і прикрашена, має двоярусний іконостас. На стінах розташовані 14 образів, які зображують хресну дорогу (риса притаманна католицькій церкві), а також скрізь розвішана велика кількість вишитих рушників і килимів.

При церкві засновано бібліотеку, користуватись якою може будь-хто. Характерною рисою є те, що двері церкви відчинені для всіх людей незалежно від того, чи є вони католиками, чи православними. Церква зорієнтована на єднання всіх християн. Богослужіння в церкві ведеться українською мовою.

У селі Жовтневе діє також недільна школа, де викладають основи християнської етики і моралі. Заняття з цього предмета веде дружина отця Віктора Давидюка – Вікторія.

Щодо відносин громади з владою, то між ними немає ніяких суперечок чи конфліктів. Влада ставиться толерантно до віруючих. Однак, виникають певні непорозуміння з представниками інших церков, більшість з яких відносяться до Московського патріархату і ведуть богослужіння російською мовою.

Таким чином, осередки Української греко-католицької церкви існують і на Миколаївщині. Вони мають глибоке коріння, хоч і діють офіційно зовсім недоагочасно.

Римсько-католицька церква

Католицизм (із лат. “catholic” – загальний, всесвітній) – один із трьох основних напрямів християнства, що має ряд особливостей і своєрідностей у віровченні, відправленні культу та організації поряд із іншими його течіями. Це одна з найбільш поширених релігій світу. Вона має 1 млрд. 17 млн. 580 тис. парафіян у країнах Європи (Франція, Бельгія, Італія, Португалія, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частина Латвії, західні області України та ін.), Північної та Південної Америки, а також Африки, Азії, Австралії та Океанії.

Католицька церква суворо централізована, має єдиний центр, єдиного голову. Центр католицизму і резиденція його голови, папи римського, – Ватикан, маленьке місто-держава в центрі Риму. Поєднання світської і релігійної влади – унікальний випадок в історії новітнього часу. Папа через посередництво «римської курії» (центральний адміністративний апарат католицької церкви, який складається із конгрегацій, канцелярії, секретаріатів, трибуналів рад, комісій) керує всією церквою з її чисельними організаціями, які діють у більшості країн світу, а також релігійною освітою, церковними кадрами та контролем за здійсненням обрядів. Нижчі керівні структури – архієпископи, єпископи та священики, які становлять міцне підгрунтя у поширенні католицизму.

Головних католицьких ієрархів – кардиналів і єпископів – папа призначає із представників духовенства різних країн. Колегія кардиналів пожиттєво обирає зі свого оточення папу, який є за католицьким віровченням «вікарієм Ісуса Христа, наступником святого Петра, вищим головою вселенської церкви, західним патріархом, примасом Італії, архієпископом і митрополитом римської провінції, сувереном міста-держави Ватикан» і вінчає багатоступеневу авторитарно-монархічну організацію католицизму. Всього католицька церква має більше 1,5 млн. монахів (ксьондзів) і монахинь, у тому числі і близько 400 тис. священиків. Найбільш великими об’єднаннями монахів є:

ієзуїти – 25 тис.;

францисканці – 20 тис.;

салезіанці – 20 тис.;

християнські брати – 16 тис.;

капуцини – 12 тис.;

бенедиктинці – 10 тис.;

домініканці – 8 тис.

Активізує та поширює свою діяльність католицизм і в Україні. Особливо ця тенденція прослідковується з кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття, коли цей процес співпав із проголошенням незалежності України та оголошенням релігійної віротерпимості державною ідеологією. Духовним центром католицизму в Україні є Львівська архідієцезія. Католицькі єпархії є в Луцьку, Житомирі, Кам’янці-Подільському та інших містах України. З 1992 року в Україні працює перший Апостольський Нунцій (посол) – архієпископ А.Франко. У нас діє більше 750 католицьких громад, що охоплюють усі області, 33 монастирі, 6 духовних навчальних закладів, у т.ч. Український римсько-католицький університет, 12 періодичних видань та більше 400 служителів культу.

Захисником та поборником інтересів простих католиків на Миколаївщині є Римсько-католицький костьол святого Йосипа, який розташований за адресою: м.Миколаїв, вул. Дека-бристів, 32-а. Він почав діяти з дня свого створення та реєстрації 2 грудня 1991 року після майже 70-літнього гоніння радянською владою. 15 лютого 1992 року храм був освячений, відбулася служба. А в день 200-річчя з дня народження декабриста Йосипа Вікторовича Поджіо – 30 серпня 1992 року – настоятель католицького костьолу Кароль Тваровський провів службу Божу, присвячену нашому земляку.

Але історія цього костьолу сягає ще XVIII століття. Католицький костьол у місті Миколаєві був побудований на Молдавській вулиці в 1794 р. Це було невелике базилікове спорудження з восьмигранним куполом, яке нагадує будівлі епохи Відродження, вигнутої прямокутної форми. Воно призначалося для чинів морського відомства католицького віросповідання.

До 1868 р. костьол став непридатним для богослужінь. За клопотанням Богдана Олександровича Глазенапа, собор відремонтували. У ньому були замінені підлога, сходи, що вели на хори, поштукатурені стіни. Дерев’яні частини внутрішньої арки, барабан купола і купол підтримані металевим кріпленням. Уміщував цей собор 150 чоловік.

У зв’язку із його ветхим станом, на початку 70-х років ХІХ століття постає питання про будівництво нового костьолу.

Турботами спадкоємця Б.О.Глазенапа – головного командира Чорноморського флоту Миколи Андрійовича Аркаса і губернатора міста Миколаєва і миколаївського римсько-католицького священика Никодима Яковича Черняховича були виділені гроші на будівництво нового костьолу і розглянуто кілька запропонованих проектів. Перший камінь нового костьолу був закладений 18 вересня 1890 року. Закінчили будівництво нового собору в 1896 р., а 15 вересня костьол був освячений на честь Св. Миколи. Заступником парафії став Святий Йосип. Святий Йосип – опікун Христа – став покровителем і миколаївського костьолу. А взагалі, назву костьолам дають самі прихожани.

Цей костьол побудований у псевдоготичному стилі з високими конічними шпилями. Один із престолів був мармуровий, як і підлога, що була привезена з Італії.

У костьолі був встановлений орган. Вікна будівлі прикрашали яскраві вітражі. При спорудженні використана місцева цегла, виготовлена на цегляно-черепичному заводі Олександра Федоровича Мауера, про що свідчить печатка на цих цеглинах.

До речі, у тодішніх рекламних оголошеннях, розміщених в «Адрес-календаре Николаева за 1904 р.», повідомляється: «Цегляно-черепичний завод О.Ф.Мауера, 2-га Екіпажна, № 3... пропонує пресовану черепицю марсельської форми. Наша російська черепиця перевершує з легкість ваги марсельську, а вбирає в половину менше води, ніж французька, причому російська черепиця на 50 відсотків міцніша за іноземну. Крім того, цей завод виробляє будівельну різного роду фасадну і пічну цеглу, а також різні теракотові прикраси, як то: келихи, вази і т.д.» У газеті «Южанин» № 231 від 20 жовтня 1896 р., говориться: « ...на встановлення залізної огорожі навколо церкви міська управа виділила 500 крб.». На цегельних стовпах цієї огорожі також стоїть штамп «цегляно-черепичний завод у м.Миколаєві О.Ф.Мауера».

Римсько-католицька церква

Урочисто відзначили закінчення будівництва церкви: учасникам будівництва і почесним громадянам вручили присвячену цій події позолочену медаль. Одна з них збереглася в Миколаївському краєзнавчому музеї. Зроблено медаль з жовтого металу. На фронтальній стороні у високому рельєфі виконані зображення двох костьолів: першого, побудованого ще в 1794 р., і вже відомого нам. Навколо рельєфного зображення будинків латинський напис, що повідомляє про спорудження й освячення церкви в Миколаєві. На звороті патрон приходу: Св. Йосип з немовлям Христом на руках.

Напередодні свята 13 вересня 1896 р. за № 49 був оголошений наказ по військах Миколаївського гарнізону про допомогу поліції під час освячення знову відбудованої римсько-католицької церкви: «Його величність м.д. Миколаївського військового губернатора наказав призначити в допомогу поліції з 14.09 ц.р. під час освячення римсько-католицької церкви від 58-го піхотного Празького полку 32 особи. І від Миколаївського резервного батальйону…чоловік нижніх чинів ...прибути 15 вересня до 9 години ранку до римсько-католицької церкви, ріг Католицької і Глазенапівської вулиць. Надійти в розпорядження Миколаївського поліцмейстера. Форма одягу... без зброї. Підпис виконуючого посаду коменданта по м.Миколаєву підполковник (підпис). Вірно: черговий поліції околодочний наглядач. Підпис».

У Центральному державному архіві в Санкт-Петербурзі, у Департаменті духовних справ іноземного сповідання є «Справа про дозвіл будівлі нової римсько-католицької церкви і про виділення зі скарбниці грошей на її побудову». У рапорті керування Миколаївського Військового губернатора 15.06.1868 р. № 2252 пану Міністру Внутрішніх справ повідомляється, що « ...римсько-католицька церква, що знаходиться тут, влаштована для чинів морського відомства цього сповідання, і при ній будинок для приміщення священика і церковної прислуги, підтримуваного колись частиною засобами парафіян, а більшою частиною засобами морського відомства, ...через відсутність церковних коштів і за вибуттям значного числа парафіян з міста, церква і при ній будинок у даний час прийшли в такий стан, що вимагають необхідних виправлень, але через відсутність на це церковних сум просимо розпорядження щодо цього питання.

З приводу цього було доручено мені Миколаївською міською Архітектурою за участю одного з офіцерів морської будівельної частини в Миколаєві скласти кошторис на необхідні виправлення Миколаївської римсько-католицької церкви і будинку при ній, із представлених мені кошторисів видно, що на виправлення будинку і церкви буде потрібно 2638 крб. 88 коп., ...маю честь просити Вашого дозволу про надання даної суми для римсько-католицької церкви і при ній будинку для допоміжного комітету для побудови і лагодження церкви...».

Відомий лист від 12 жовтня 1879 р. К.Мацулевича до Юлії Михайлівни Грейг, вдові Олексія Самуїловича, у якому він звертається до неї з проханням про сприяння у виділенні коштів на спорудження костьолу. «...Про цей блискучий період для Миколаєва добре пам'ятають ще багато тих, хто зостався після Севастопольської оборони в живих, сподвижники і сучасники Олексія Самуїловича, а молоде покоління з жадібністю вслухується в розповіді своїх батьків про ті найкращі часи, коли за бажанням вашого чоловіка усе споруджувалося, усе начебто з землі виростало, з води з'являлося, щоб згодом ... і Ви розділили з ним славу, піклуючись про благо і благочесності Миколаївської Католицької святині. Вашими то турботами ми зобов'язані, що і дотепер існує ця церква, Вам належить за прикрасу оної, за відвід навколо неї ділянки землі, за побудову церковного дому, з арени якого і донині утримується місцевий священик, що одержує штатної в рік платні 86 крб. Але, на жаль, 1833 рік був фатальним, Ви залишили Миколаїв... З тих пір ваш Храм Божий, позбавлений своєї заступниці, помалу приходив до непридатного стану». 27 серпня 1883 р. церква майже побудована, штукатурні роботи усередині храму наближаються до кінця. Необхідно лише наслати підлогу і поставити престоли. Для нового костьолу італійські мармурники-католики згодні пожертвувати один престол мармуровий, а інші три і мармур для підлоги уступити за своєю ціною, тобто враховуючи лише роботу.

30 вересня 1893 р. було дозволено пропустити безмитно лише один із зазначених престолів, пожертвуваний італійськими мармурниками.

У газеті «Южная Россия» № 91, 08.04.1904 р., на стор. 1 в офіційному розділі було повідомлення: «Відділу Миколаївського градоначальника. Квітень 7 дня 1904 р. № 83/5132. Департамент духовних справ іноземних підданих від 28-го минулого березня за № 1808 повідомив міщан, що по доповіді пана Міністра Внутрішніх справ, у 28 день березня ц.р. відбулася ... нарада на присудження орденів: Св. Анни 2-го ступеня Миколаївського, Херсонської губ., римо-католицького декана, настоятеля церкви, священика Никодима Черняховича і Станіслава 3-го ступеня пастора Миколаївської євангелічно-лютеранської церкви Феофіла Майєра, про це оголошено керівництву Миколаївського градоначальства».

При римсько-католицькому соборі існувало людинолюбне товариство, яке очолював Никодим Якович Черняхович. Це було найбільше благодійне товариство. Його головне завдання – надання допомоги бідним, незалежно від віросповідання, піклування непрацездатними. А розташовувалося це товариство в спеціально побудованому приміщенні, де зараз краєзнавчий музей. У 1902-1903 рр. воно було побудовано для церковнопарафіяльної школи католицького людинолюбного товариства.

Керівний склад миколаївського костьолу, який є центром миколаївської обласної парафії, такий:

керівник: настоятель храму – отець Рішард Карапуда;

заступник настоятеля: помічник церкви або свікарень – Отець Віктор Абельмазов.

Миколаївська парафія має верховну єпархію (дієцезію), яка знаходиться в Кам’янці-Подільському. Є також приходи в Баштанці, Южноукраїнську, Киселівці, Очакові та Благодатному. Всі приходи римсько-католицької церкви підлягають керівній владі Ватикану.

У церкві немає такого поняття, як приватна власність, все майно, земля і будівлі належать до церковної власності і є володіннями римсько-католицької церкви.

Цікавим є шлях прийняття та впровадження найбільш важливих питань з приводу побудови нових церковних споруд. Священик чи настоятель храму подають таку пропозицію, а рішення приймаються єпископом. Тільки він це може зробити. Культові приміщення і споруди має кожна парафія. На Декабристів, 32-а є храм і будинок, де буде жити священик, тут є і клас, де навчають дітей польській мові. Він існує окремо від церкви. Будівлі для богослужіння є в Очакові, Благодатному, Южноукраїнську. Офіційно зареєстровані приходи в Киселівці та Баштанці.

Основним кодексом церкви є «Кодекс Юріс Канонікс» – «Право канонічне» – збірка канонів римсько-католицької церкви, яка переважно видається латинською мовою та є в польському перекладі. Цей кодекс складається з 7 книг:

«Основні норми» – загальні норми.

«Народ Божий» – для всіх віруючих.

«Педагогічне завдання церкви».

«Освячуюче завдання церкви».

«Сучасне майно церкви».

«Санкції церкви».

«Судові процеси».

Канони (від «can» – закон) – це основа структури всієї римсько-католицької церкви, всі її права. Канони існують для того, щоб люди не розбігались з основою, з центром виходу цієї віри. Всі права церкви – в канонах. Вона діє за ними. Всі канони містять основний зміст десятьох заповідей.

Якщо в парафії виникає спірне питання, то можна зібратися, щоб його уважити, тобто погодити, або не уважити, тобто не дати згоди. Після цього приймається рішення і відсилається до церковного суду в Кам’янець-Подільський, а потім до трибуналу, де остаточно затверджується прийняте рішення. Церковний суд складається з судових трибуналів, судді, аудиторів та лятоже, який займається розглядом цих справ.

Догма (віроустрій) – «те, в що ми віримо». Католицька церква вірить в єдиного і того самого Бога. Вони приймають його в трьох основах і називають триєдиним Богом. І це є вже їх догмою. Догми склалися для боротьби з єресями, тобто інакодумцями.

Догмами займається «теологія догматична», вони спираються на такі 11 наук:

Креатологія (kreatoligia) – догма про створення світу.

Христологія (chrystologia) – наука про Ісуса Христа.

Сaтеріологія (soteriologia) – вчення про надприродне.

Пневматологія (pneomatologia) – наука про Духа Святого.

Тринітологія (trinitologia) – наука про Святу Трійцю (віра в триєдиного Бога).

Еклезіологія (eklezjologia) – наука, що займається церквою.

Маріологія (mariologia) – наука про Марію, про Богоматір.

Віра (wiara) – наука про віру.

Надія (nadrieja) – наука про надію.

Мілосць (milosc) – наука про милість, любов.

Екуменізм (ekumenizm) – наука про єдність всіх церков та плани розширення діяльності конфесій.

Догми католицької церкви несуттєво відрізняються від православних, а головним чином різниця виявляється в літургії (богослужінні) та віросповіданні.

У питаннях віровчення католицизм має багато спільного з православ’ям: віра в два джерела віровчення (“Святе Письмо” і “Священний переказ”), божественну трійцю, рятівну силу церкви, наявність безсмертної душі, потойбічне життя тощо. Існують загальні риси і в обрядовості. Але водночас віровчення та культ католицизму мають деякі відмінності. За поглядами католицьких богословів, Дух Святий йде не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина (вчення про філіокве, з лат. filioque – сина). Поряд із раєм та пеклом католицизм визнає чистилище (одна із догм), де душа нібито знаходиться доти, поки її не відправлять до раю. Католицька церква говорить про те, що тривалість перебування у чистилищі залежить від молитов та пожертвувань родичів і друзів померлого. У католицизмі значнішою мірою, ніж у православ’ї, розвинуте панування Богородиці (теж догма). Католики вірять, начебто Марія, на відміну від інших святих, вознеслась на небо не лише душею, а й тілом (догмат про непорочне зачаття). Однією з головних відмінностей католицизму від інших напрямів у християнстві є вчення про зверхність римського папи (мається на увазі претензія бути керівником усіх християн) та догмат папської непогрішності у справах віри й моралі. Католицькому духовенству всіх рангів заборонено одружуватись (целібат). Деякі особливості є у формі проведення таїнств:

- хрещення проводиться не зануренням немовляти у купіль, а обливанням;

- на відміну від православних, католики причащаються тільки хлібом, випеченим із прісного тіста (“тілом Божим”), а духовенство – “його кров’ю”;

- миропомазання (конфірмація) здійснюється у 7-8-річному віці;

- сповідь здійснюється перед особливою сповідальницею, де священик відгороджений від того, хто сповідується.

Головним богослужінням у католицькій церкві є меса (літургія). Богослужіння в римсько-католицькій церкві складається зі співу, молитви та органної музики. Йому притаманна пишність та урочистість, органна музика, сольні та хорові співи. Воно проводиться 4-ма мовами: російською, українською, польською та німецькою. Це все для того, щоб кожна людина зрозуміла зміст служби і могла включитися в молитву. Це молитва всього люду божого, а священик є посередником між Богом і людьми. Через руки священика приходить Христос, жертвується, а потім роздається під час таїнства й причастя. У храмі проводяться урочисті (свята, неділя) та повсякденні богослужіння. Релігійна служба поділяється на такі частини:

Вступ (заклинання людей до молитви) – людина повинна увійти в певний душевний стан, визнати свою гріховність перед Богом; це підтверджується молитвою, яку священик промовляє люду.

Слово Боже – читання Старого Заповіту і Псалмів, в неділю – Нового Заповіту. Це чергується з акламацією – співом Аліллуї. Читання Євангеліїв.

Читання проповіді, тлумачення Євангелія.

Таїнство Євхаристії – коли Ісус жертвує себе людям у вигляді вина (кров) і хліба (тіло). Під час причастя людині дають з’їсти хліб (тіло Ісуса).

Подяка за таїнства (закінчення).

Також існує тайна сповіді, яка проводиться після або до служби в дерев’яних конфесіоналах. Ця індивідуальна сповідь є одним із засобів впливу католицької церкви на людей. Також під час кожної служби можуть проводитися поминки, хрещення або шлюби та ін.

Католицька церква намагається піднімати релігійну культуру і відроджувати духовність своїх прихожан за допомогою місіонерської діяльності. Так, у 2001 році вона мала вже приблизно 200 прихожан. Католицька церква на Миколаївщині розповсюдженням друкованих посібників не займається з причини відсутності коштів і власних друкованих органів. Збір коштів відбувається в добровільному порядку. Вони надходять від прихожан та від іноземних парафій у вигляді пожертвувань (Німеччина, США). Отриманими коштами розпоряджається священик.

Серед основних досягнень останніх років католицька церква вважає збільшення кола своїх прихожан (від 40 до 200). Цікавим є такий момент, що православний, приходячи до католицького храму, може бути присутнім на католицькій службі і навіть хреститися по-своєму. А для того, щоб вступити до католицької церкви не потрібно навіть перехрещуватись.

У 2000 році Державним Комітетом України у справах релігій зареєстровано Статут жіночого монастиря сестер Адораторок Крові Хрестової римсько-католицької церкви з центром у м.Миколаєві.

Вірменська апостольська церква

Християнство у Вірменії почало поширюватись безпосередньо після смерті Ісуса Христа: офіційними розповсюджувачами цієї релігії вважаються Фадей та Варфоломій (43 р. н.е.). Через те, що вони є апостолами Ісуса Христа, вірменська церква отримала відповідну назву – апостольська.

Слід зазначити, що Вірменія однією з перших прийняла християнство на державному рівні. Це сталося ще в 301 р., за патріарха Григорія Вірменського Просвітителя. Згідно з цим спеціалізований орган ООН з питань освіти, науки та культури ЮНЕСКО нещодавно затвердив 17 червня 2001 р. офіційним днем святкування прийняття християнства як державної релігії у Вірменії, що є великою подією для вірменського народу.

Керівні структури Вірменської апостольської церкви (ВАЦ) патріарх католикос (від лат. “всезагальний”) Кілікійський, патріарх Костянтинопольський; 32 єпископи, які наглядають за вірменськими єпархіями самої Вірменії (8 єпископів) та за її межами (24 єпископи в Австрії, Болгарії, Англії, Франції, Німеччині, Греції, Румунії, США, Аргентині, Канаді тощо). Увесь цей керівний склад є підлеглим Верховному патріарху, католикосу всіх вірмен. Теперішній католикос Гарегін II – 132-й патріарх вірменської церкви.

Основні канони, великі свята апостольської церкви майже збігаються з православними, за винятком того, що православна церква керується старим календарним стилем, а апостольська живе за новим.

В Україні зареєстрована Українська єпархія Вірменської церкви (1991) з центром у м.Львові на чолі з єпископом Натаном Ованесяном. До речі, у Львові зберігся з XIV ст. н.е. храм, що колись був центром Галицько-Кам’янця-Подільської єпархії.

В Україні є різні споруди ВАЦ. Найдавніші з них (з XIII ст.) – у Криму (Феодосія), Білгород-Дністровську, Львові. В останні роки були збудовані церкви в Одесі, Сімферополі, Макіївці (Донецька область), будується церква в Харкові, проектується спорудження церков у Києві та в Миколаєві.

Зазначимо, що у Миколаєві на центральній площі був побудований найвеличніший православний кафедральний собор – ім. Святого Григорія Просвітителя Вірменського. Його було споруджено в пам’ять про Григорія Потьомкіна, на честь його янгола-хранителя – Григорія. Відомо, що за радянської влади цей собор був повністю зруйнований.

У 1991 р. в Миколаєві була зареєстрована Спілка Вірменської культури ім. Месропа Маштоца. Ця Спілка вирішує багато важливих питань, серед яких питання релігійної спадщини вірменського народу. Головою цієї Спілки є Сергій Рубенович Шамян.

23 січня 1995 р. додатково була зареєстрована релігійна громада ВАЦ на чолі зі старостою Сергієм Єфремовичем Саркісьяном.

До керівної структури входить комітет, що складається з 7 осіб. А взагалі всіх членів цієї організації нараховується близько 400 осіб.

Громада поступово розвивається. Має в Миколаєві своє коло віруючих, які здійснюють хрещення, вінчання, панахиду і т.ін.

Зараз перед миколаївським відділом ВАЦ стоїть багато невирішених питань: створення друкованого органу, зміцнення матеріальної бази. Взагалі ВАЦ існує лише за рахунок членських та спонсорських внесків і пожертвувань. Головною проблемою є отримання землі для будування в Миколаєві власної церкви.

Українська лютеранська церква

Світло Христової віри більше тисячі років осяває українському народу шлях до морального удосконалення і спасіння людської душі. З часів хрещення Святого Рівноапостольного князя Володимира наша Вітчизна увійшла до кола християнських народів світу, відтак навіки визначила свій шлях і долю.

Розглядаючи релігійність нашого часу, слід підкреслити, що її парадигма по-своєму наповнюється конкретним історичним змістом, прагне осмислити й інтерпретувати події суспільного й особистого життя, досягнення в галузі науки і техніки, черпає переконаність у своїй правоті, відштовхуючись від процесів і явищ дійсності. Сучасною можна вважати релігійність і в тому плані, що релігія дає не тільки пояснення картини світу, а й задовольняє духовно-моральні потреби людини, стимулює дотримання національних, сімейно-побутових традицій, спілкування людей на особливому рівні. Не випадково для багатьох віруючих релігія ототожнюється із совістю, милосердністю, доброчинністю, досягненням згоди між людьми.

Одним із напрямів сучасного християнства є Українська лютеранська церква (УЛЦ). Виникнення лютеранства пов‘язують з діяльністю ідеолога реформаторського руху проти католицької церкви в Німеччині Мартіна Лютера (1483-1546). Особливістю ідеології Реформації, що відрізняло її від ідеології католицизму, було те, що в епоху Середньовіччя у Європі, зокрема в церкві як установі, виникли певні елітні стосунки, а саме: християн поділяли на тих, хто жив у світі, тобто звичайне мирянство, і тих, хто належав до так званого “духовного стану” – власне священиків, ченців і черниць. Вважалось, що члени цього духовного стану отримали якесь особливе покликання від Бога, який нібито дає їм право вступити до духовної вищої форми життя. Вони не лише жили відповідно до звичайних вимог Божого закону, які повинні виконувати всі християни, але також і до так званих “євангелійських порад”. Мартін Лютер та реформатори повністю відкинули ці небіблійні поняття і, протидіючи цьому вченню, підкреслювали правдиве євангельське вчення про те, що всі гарні справи і становище в цьому житті пов‘язані і засновані на божественному покликанні.

Початком ідеології Реформації послужили “95 тез”, в яких Мартін Лютер критикував прийняту в католицькій церкві практику ритуалів, і особливо відпущення гріхів.

У 1-4 тезах Мартін Лютер піддає критиці прийняту в папській церкві його часу інтерпретацію покаяння і розкриває зміст євангельського трактування цього таїнства.

У 5-7 тезах мова йде про те, що влада папи пробачати гріхи обмежена його правами.

У 8-29 тезах заперечується влада папи над душами у чистилищі.

У 30-40 тезах порівнюється сила відпущень та правдиве каяття людини в гріхах.

У 41-52 тезах турбота людини про ближнього в земному світі оцінюється набагато вище, ніж купівля індульгенції.

У 53-80 тезах підноситься Євангеліє та засуджується замовчування Слова Божого проповідниками індульгенції.

У 81-90 тезах аргументується висловлювання мирян про папу, духівництво та індульгенції.

У 91-95 тезах підкреслюється різниця між “релігією відпущення гріхів” та істинною вірою в Христа.

Мартін Лютер зробив ескіз герба чи охоронного знака, в символах якого були відображені головні ідеї вчення Христа. Значення цих символів таке: “в серці, яке зафарбоване у свій природний колір, повинен знаходитись хрест – чорний хрест. Він примусить мене згадувати про те, що віра в розп‘ятого Христа вводить нас у Царство Небесне. Праведний своєю вірою живий буде, вірою в Розп‘ятого. А серце відображене в центрі білої троянди, яка уособлює радість, втіху та умиротворення, які приносить віра. Троянді належить бути білою, а не червоною. Бо білий колір – це колір духовності та всіх ангелів. Троянда на небесному блакитному полі. І така благоліпність в дусі і вірі є початком майбутньої небесної насолоди. Поле обведено золотим колом. Це означає, що небесній насолоді немає кінця; вона буде продовжуватись вічно. Вона найдорожча від всіх радощів і благ, оскільки золото вище, благородніше, цінніше всіх металів”.

А що є віра? “Віра, – писав Лютер, – є Божа справа в нас, яка змінює і відроджує нас, яка умертвлює в нас старого Адама; вона робить нас зовсім іншими за серцем, розумом, почуттям... Вона – жива, діяльна, міцна сила, так що для нас неможливо відокремити справу від віри подібно до того, як неможливо відокремити горіння від полум‘я”.

Сучасні доктринальні положення Української лютеранської церкви (єпископ УЛЦ В‘ячеслав Горпинчук) в загальних рисах зводяться до того, що: “Ми віримо, навчаємо і сповідуємо, що Святе Писання – єдина непомильна норма віри і життя. І як віросповідні лютерани, ми приймаємо за основні та первинні віросповідання віросповідні книги Євангельської лютеранської церкви, що містяться у Книзі Злагоди 1580 р.: Аугсбурзьке Віросповідання та його Апологію; Шмалькальдські Статті; Лютерові Малий та Великий Катехізиси і Формулу Злагоди, причому віросповідні книги, котрі не перекладені українською мовою, стають офіційним віросповіданням УЛЦ після їхнього перекладу та видання українською мовою відповідно до Статуту УЛЦ. Ми приймаємо ці Віросповідання через те, що вони погоджуються зі Святим Писанням, і ми віримо, що вони є правильним викладенням Божого Слова, котре є вище від наших Віросповідань, Христос є живим і вічним виявом Божого слова; Святий Дух створює віру лише через Євангеліє та Таїнство; всі вчення мають зосереджуватись на особі та долі Христовій і, таким чином, повинні також відображати правильне розрізнення Закону та Євангелія, що веде до визнання того, що доктрина про Виправдання грішника перед святим та справедливим Богом є благодаттю заради Ісуса Христа, через віру є головною статтею віри, котра і визначає, що таке Церква”.

 Українські лютерани вірять, що є тільки один Бог, триєдиний Бог – Отець, Син і Святий Дух. Вони сповідують, що канонічні школи Старого та Нового Заповітів у їхній первинній формі, як це вони написані пророками, апостолами і євангелістами, є Богонатхненням, а також те, що Слово Боже є абсолютною об‘єктивною правдою. Українські лютерани сповідують, що Бог створив з нічого усе за шість звичайних днів силою Свого Слова так як, це викладено в книзі Буття. Таким чином, відкидаються теорії “еволюції”, “теїстичної еволюції” не лише через брак вагомих наукових доказів, але, перш за все, через те, що вони суперечать Богонатхненному запису створення. Лютерани сповідують, що всі Біблійні пророцтва про Христа (Месію) сповнилися в Ісусі Христі з Назарету. Цей живий Ісус Христос тілесно вознісся на небеса і царює з Отцем і Святим Духом, один Бог у Святій Трійці. “Він – наш Спаситель і Голова нашої Церкви. Останнього дня Він прийде у славі зі Своїми святими ангелами судити живих і мертвих. Немає іншого Христа і не може бути іншого Христа, окрім цього історичного Біблійного Ісуса з Назарету”. Ісус Христос помер за гріхи усього світу. Таким чином, усі люди проголошені праведними воскресінням Ісуса Христа з мертвих. Ця праведність належить тільки тій людині, яка вірить в Ісуса як свого єдиного Спасителя від гріха. Церковне мистецтво (ікони, статуї, вітражі) є корисним для навчання, але не виконує посередницької ролі між Богом і людиною. Пастирське служіння не може перебувати в руках жінки. Перебування Церкви на землі не полягає у встановленні нею світських порядків, а держава, зі свого боку, не є вісником Євангелія і не повинна втручатись у його поширення. Українські лютерани сповідують, що Святе Письмо захищає Божий дарунок людського життя. Вони визнають, що Бог, щоб захищати життя невинних, надав державі право карати злочинців навіть на страту і вести справедливі війни. Однак забирати людське життя будь-яким, не призначеним Богом, чином є гріхом і суворо засуджується Святим Писанням.

У багатьох містах і селах України діють громади УЛЦ, зокрема в Києві, Тернополі, Сімферополі, Севастополі, Херсоні, Кременчуці, Токмаку, Слов‘янську та ін. Існують подібні громади і на Миколаївщині. У 1997 році в Миколаєві була організована громада Української лютеранської церкви, а її засновником став пастир Таврійської єпархії УЛЦ Олександр Зонне. На початку створення громада мала всього 30 членів, а зараз їх вже 150 (голова – Москалевич Володимир). Заняття і богослужіння проводяться щовівторка і щонеділі. Громада займається навчальною роботою (Недільну церковну школу відвідують 70 дітей), оздоровленням підростаючого покоління, гуманітарною допомогою та благодійницькою діяльністю. У перспективі планується спорудження храму Української лютеранської церкви в Миколаєві.

Нещодавно, у 1998 р., була відкрита громада в селі Іванівці, яка зараз налічує близько 30 учасників.

Таким чином, вчення Української лютеранської церкви поширюється на території України, зокрема Миколаївщини, і знаходить своїх палких прихильників.

Пастор отець Олександр

  Фрагмент святкового виступу вихованців недільної школи

Миколаївська громада німецької євангелістично-лютеранської церкви

Вищі керівні структури Миколаївської євангелічно-лютеранської громади німецької церкви України розташовані у місті Одесі. Миколаївська німецька євангелічно-лютеранська церква входить до їх складу і знаходиться за адресою: 54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 12, а/с 29, тел. 35-95-34.

Німецька євангелічно-лютеранська церква в Миколаєві була створена сто п’ятдесят років тому, отже, сьомого жовтня 2001 року буде відмічатися стоп’ятдесята річниця з часу освячення її в Миколаєві. У 1992 році вона була знову реорганізована та зареєстрована.

Основні рішення приймає загальне Зібрання общини, до якого можуть входити всі бажаючі, але мають право голосу тільки ті, хто є конфірмірованими, тобто прийняли друге хрещення. Між зібраннями господарською діяльністю займається Рада общини на чолі з головою Ради та пастором. Форма правління – демократична.

Обов’язки офіційного керівника тимчасово виконує духовний наставник з Німеччини єпископ доктор Едмунд Рац, представники громадськості – В.А.Майснер та члени Ради.

Німецька євангелічно-лютеранська церква в Миколаєві представлена однією общиною та одним культовим приміщенням, яке являє собою будівлю кірхи (лютеранський храм), побудовану за проектом архітектора Акройда. Будівництво почалося в 1848 році, було закінчене в 1852 році. Будинок споруджено в англійському стилі.

Коли заходиш до кірхи, то одразу бачиш вітраж, автором якого є Хуберт Діснер (Баварія). Він брав участь у Другій світовій війні, але в 1943 році був поранений у Миколаєві. Х.Діснер вважає, що він залишився живим тільки завдяки Богу. Тому в 1993 році він подарував Миколаївській общині вітраж, який був зроблений у Канаді. Пізніше його освятив голова Лютеранської церкви – пан Рьопке.

Основні релігійні канони, віроустрій та догми викладені в Аугзбурзькому віросповіданні, яке було так названо в 1530 році та “Малий Катехізис” доктора Мартіна Лютера. Основні символи та віровизнання: Апостольський Символ Віри, Нікейський Символ Віри. Основа – Біблія.

Щодо характеру вірослужіння, то можна виділити такі особливості:

- перед початком вірослужіння обов'язково дзвонять дзвони, розташовані у верхній частині будинку кірхи – дзвіниці;

- вірослужіння проводиться двома мовами: українською та німецькою;

- під час вірослужіння всі разом співають пісні українською та німецькою мовами;

- коли проводиться вірослужіння, то всі сидять, встають тільки в момент, коли промовляється молитва;

- не хрестяться;

- немає ікон;

- перед вірослужінням запалюють дві свічки;

- проповідь читає пастор;

- під час вірослужіння обов’язково всі прихожани вимовляють уголос (хором) дві молитви: Символ Віри та Отче Наш.

У кірсі хрещення дітей проводиться в спеціальній вівтарній частині – купелі.

Релігійні служби проводяться для всієї общини, інколи для окремих осіб. У Німецькій євангелічно-лютеранській церкві проводяться заняття й з дітьми. Дитяча група нараховує 15-20 осіб. Заняття проводяться в спеціально пристосованому приміщенні в підвальній частині кірхи пастором, а за його відсутності – керівником дитячої групи Є.Молкамчук. На заняттях вивчається дитяча Біблія, розучуються пісні, оформлюється стінна газета, влітку синод організує дитячий літній табір строком на два тижні на березі Чорного моря.

Кожної п’ятниці о 18.00 проводяться годинні заняття з розбору Слова Божого з усіма бажаючими, вивчається Біблія.

Члени общини активно проводять місіонерську діяльність, допомагають хворим та людям похилого віку матеріально: після вірослужіння проходять дві дівчинки з «кошиками» поміж віруючих і збирають пожертвування. Крім того, при вході до церкви також висить «кошик» для пожертвувань. Допомагають не тільки грошима. Члени общини відвідують людей похилого віку вдома і допомагають їм. Діє Фонд допомоги бідним, куди члени общини здають непотрібний одяг.

Своєї газети у німецької євангелічно-лютеранської церкви в Миколаєві немає, література привозиться з Росії, а саме: з Санкт-Петербургу, де знаходиться центр німецької євангелічно-лютеранської церкви.

Плани щодо розширення діяльності общини:

1) у духовному житті:

- організація та проведення вірослужінь;

- організація та проведення конфірмаційних занять;

- організація роботи бібліотеки духовної літератури в кірсі;

2) у культурному житті:

організація та проведення культурних програмних свят: Паска, Різдво Христове, сто п’ятдесята річниця з дня освяти, Свята Трійця;

- організація роботи хору: жіночого, чоловічого, дитячого;

- випуск стінної газети «Наша Кірха»;

- організація та проведення музичного супроводу вірослужінь;

3) зв’язки з громадськістю:

-  юридично-правові консультації;

4) економічна робота:

-  впорядкування фінансової роботи, дисципліни, звітності;

-  забезпечення фінансової підтримки в межах бюджету на 2001 р.;

5) волонтерська праця:

-  організація та проведення роботи щодо догляду хворих, матеріальної та духовної допомоги хворим та людям похилого віку.

Значне досягнення кірхи – це збільшення кількості прихожан: у 1992 р. до общини входило тільки 5-7 осіб, а зараз вона налічує вже до 100 осіб.

Обласне об’єднання церков євангельських християн-баптистів

Ця церква є типовою протестантською церквою. Як організовану установу, її створено в 1944-1947 рр. внаслідок об’єднання організації баптистів з євангельськими християнами та громадами п’ятдесятників. Пізніше, у 1963 р., до її об’єднання увійшла частина громад братських менонітів. У жовтні 1963 р. відбувся Всесоюзний з’їзд Євангельських християн-баптистів (ЄХБ), який ухвалив основні принципи віросповідання.

В Україні представники баптистської релігійної течії з’явились ще в другій половині ХІХ ст. А в 1961 р. від Всесоюзної церкви ЄХБ відкололася громада баптистів-ініціативників, утворивши потім Раду церков ЄХБ. Її послідовники є і в Україні. У 1990 р., після розпаду Всесоюзної церкви ЄХБ, українські баптисти отримали самостійність.

Конфесія євангельських християн-баптистів на Миколаївщині є достатньо великою, впливовою і давньою. Адже перші представники цієї релігійної течії (а це були німецькі колоністи) з’явились на території сучасної Миколаївської області, раніше то була Херсонщина та Одеська область, близько 120 років тому. Зараз на чолі Миколаївського обласного об’єднання церков євангельських християн-баптистів стоїть голова Глінкін Віктор Іванович, його заступником є Кулішов Геннадій Федорович. Одним із першорядних завдань вони мають керування діяльністю всіх баптистських церков на Миколаївщині, адже їх в області нараховується близько 40. Найбільшими на Миколаївщині є, наприклад, Церква Благодаті Божої на чолі з Кулішовим Геннадієм Федоровичем, а також Церква Преображіння у Вознесенську. Під церквою, звісно, розуміється не будівля, культова споруда, а спільнота віруючих, кожна з яких має свого пастора. З найбільш поважних, досвідчених пасторів складається пресвітеріанська рада області. Вона обирається раз на чотири роки й очолюється головою та старшим пресвітером – Глінкіним Віктором Івановичем. Головна обласна церква євангельських християн-баптистів розташована за адресою: місто Миколаїв, вулиця Степова, 35. Зараз ведеться її розбудова.

У своєму віросповіданні євангельські християни-баптисти спираються виключно на Біблію, Євангеліє, відкидаючи різноманітні повір’я, які часто використовуються у деяких інших християнських конфесіях. Головна увага відводиться Новому Завіту. Баптисти підтримують віровчення про триєдиного Бога, вірять у спокутну місію Христа, його друге пришестя, в страшний суд. Баптисти вважають, що за всі їхні гріхи перед Богом і людьми уже поніс кару Христос. А їм залишається лише вірити в нього і таким чином “очиститися”. Баптизм приваблює людей своїми моральними нормами, ідеєю богоданності моралі. Отже, основною метою баптистів є проповідь Євангелія і, що не менш важливо, заклик до спасіння душ людських і досягнення блаженства в раю. Баптисти відзначають усі християнські свята згідно з євангельським вченням, і пов’язані з ім’ям Христа. У визначні для християн дні – Різдво Христове, Великдень, Вознесіння, Трійця та ін. – у баптистських молитовних будинках відправляються святкові релігійні служіння. Окрім того, баптисти збираються на служіння тричі на тиждень: у четвер та суботу ввечері (о 18.00) та обов’язково двічі в неділю – не тільки ввечері, але й уранці. Служіння може відбуватися як українською, так і російською мовою і триває зазвичай дві години. Починається воно з привітання пастором прихожан, колективної молитви та співання гімну спільним співом. Після цього має місце хоровий спів, за яким іде проповідь, і знов хоровий спів. Можливим є й декламування віршів, не лише хоровий, але і сольний спів. Потім виступає другий проповідник, і знов декламування та спів. Після того як пролунає третя проповідь, читається молитва за богослужіння та потреби віруючих, проголошується, коли відбудеться наступне служіння і, можливо, коли матимуть місце візити гостей з інших церков, – це для тих, хто потрапив на служіння вперше – адже будинок молитви відкритий для всіх. При головній Миколаївській баптистській церкві є три хори: на суботньому служінні співає молодіжний, у неділю вранці – хор, що складається з молодих, але одружених людей, а ввечері – з людей похилого віку.

Після служіння віруючі зазвичай розходяться не відразу, особливо молодь. Відбувається чаювання, під час якого люди спілкуються, проводять бесіди виховного характеру. При багатьох, але, на жаль, не всіх церквах є недільні школи, які збирають дітей різного віку. Там діти, розділені на групи-класи, знайомляться з Біблією, а крім того, відвідують різноманітні гуртки, де навчаються малювати, шити, клеїти та робити інші корисні справи, пов’язані з працею. Ознайомлення та обговорення Біблії також організується для дорослих – для цієї мети існують інші об’єднання, так звані малі групи.

Проводяться в євангельських християн-баптистів і служіння для окремих осіб. У першу неділю кожного нового місяця відбувається причащання всіх членів общини – так звана вечеря господня або хлібопереломлення. Якщо хтось з членів общини хворіє і не присутній при проведенні цього обряду, пастор або диякон – при кожній церкві є дияконат – може відвідати хворого з хлібопереломленням і справити служіння вдома. Це є можливим і в лікарнях.

Щодо обрядів взагалі – хрещення, вінчання, поховання, то їх церква надає безкоштовно. Обряд хрещення відправляється над дорослими після відповідної релігійної підготовки і символізує “духовне відродження” та прийняття до общини. Хрещення і хлібопереломлення не вважаються таїнствами.

Поширення євангельського вчення, місіонерська діяльність складають значну частину життя євангельських християн-баптистів. При кожній церкві, кожній общині віруючих є місіонери, які присвятили себе служінню Богу серед людей, що не знають Бога. Зазвичай місіонерами стають розумні, освічені, красномовні люди, які добре володіють мистецтвом ораторства. Отже, вони ходять серед людей, відвідують нові населені пункти, де проповідують Євангеліє, вчать людей не робити поганих вчинків, облишати такі звички, як наркотики, алкоголь і т.п. Такі ж виховальні бесіди задля спасіння людини проводяться в лікарнях, наркологічних центрах.

Місіонерська діяльність євангельських християн-баптистів різноманітна і не обмежується лише проповідями. Церкви надають як матеріальну допомогу (пожертвування коштами, речами), так і фізичну (доглядання за хворими людьми або людьми похилого віку).

Окрім того, заступник голови обласного об’єднання церков євангельських християн-баптистів Кулішов Геннадій Федорович займається місіонерською діяльністю в організації “Лікарі для Ізраїлю” (Німеччина), офіс якої можна знайти за адресою: м.Миколаїв, вул. Чигрина, 41. Ця організація створена в Німеччині для допомоги єврейським общинам, а Геннадій Федорович є поки що її єдиним партнером в Україні. З Німеччини він отримує гуманітарну допомогу – продукти харчування, одяг, інші речі, які призначені для євреїв, а також людей інших національностей, незалежно від віросповідання, які гостро потребують матеріальної допомоги. Окрім цього, Геннадій Федорович займається також улаштуванням зборів з пригощанням людей похилого віку – таким чином відзначаються, наприклад, “золоті весілля”, проводяться урочисті бесіди. Періодично відбуваються й збори дітей, яких пригощають і яким роблять подарунки – також незалежно від віросповідання.

Поширенню вчення євангельських християн-баптистів сприяє також розповсюдження відповідної літератури. Баптистські церкви міста Миколаєва самі не друкують, література надається Союзом ЄХБ, розташованим у Києві. Її розподіляють по церквах, звідки вона потрапляє до віруючих, а інколи, за їх бажанням, розповсюджується і серед віруючих людей.

Збір коштів, добровільних пожертвувань на потреби церкви і утримання службовців зараз є єдиним джерелом існування церкви. Адже саме звідси сплачуються комунальні послуги, заробітна плата пасторам, церковним водіям та іншим людям, що працюють на церкву. Хоча слід зауважити й те, що деякі люди, як наприклад, касир, директор недільної школи, працюють безкоштовно. Це також є їх пожертвуванням на потреби церкви.

Отже, найбільш актуальною на сьогодні проблемою для євангельських християн-баптистів можна вважати матеріальну. Якщо раніше на перше місце висувалась проблема пригнічення, заборони церков, то після проголошення свободи віросповідання вона втратила своє значення. Але для розширення, що, звичайно, є далеко не останнім заняттям для кожної конфесії, завжди необхідні матеріальні кошти. Цього потребують і утворення нових, місцевих церков (“зібрань живих душ”). Відповідні роботи проводяться на сьогодні в таких селах Миколаївської області, як Тетянівка, Нечайне, Березнегувате, де влаштовуються літні табіри відпочинку для дітей.

Конфесія євангельських християн-баптистів є, таким чином, достатньо впливовою на Миколаївщині організацією. Вона підтримує тісні зв’язки з місцевими церквами протестантського напрямку, але намагається і не ворогувати з іншими конфесіями. Доказом такого миролюбного настрою є спільні заходи, які баптисти проводять разом з представниками інших віровчень, зокрема обласне засідання пресвітерів, конгреси службовців церкви України, обласні семінари недільних шкіл. Значення таких заходів важко недооцінити, адже, наприклад, на зазначених вище конгресах відбувається не тільки спілкування людей, але й ознайомлення зі змінами в законодавстві щодо релігійних питань, інформування про методи створення нових церков. Крім того, на конгресах обговорюються різноманітні реферати на релігійну тему, читаються лекції з вивчення Біблії, обговорюються питання євангелізації. В останній день конгресу відбувається засідання правління Всеукраїнського союзу, де розглядаються різноманітні питання церков і перспективи на майбутнє.

Хрещення ЄХБ

Євангельська християнська церква Нового Завіту

Ця церква є однією з багатьох новостворених релігійних організацій, які діють у м.Мико-лаєві та області. Початком офіційної діяльності Церкви є січень 1995 року, коли була здійснена державна реєстрація релігійної організації.

Структурна побудова церкви базується на теократичних принципах: Бог є найвищою субстанцією, з якою радяться під час прийняття будь-яких рішень. Намісником Бога в церкві є Пастор, який очолює Раду старійшин і є найвищою, окрім Бога, посадовою особою організації. Пастором Миколаївської церкви Нового Завіту є Щербаков Олег Валентинович, який також очолює Миколаївське об’єднання, що включає близько 20 церков.

На сьогодні церква Нового Завіту нараховує 6 церков-філій у Миколаєві і області та близько 1200 членів. Власного друкованого органу церква не має. Основне джерело фінансування – добровільні пожертвування громадян, які використовують на доброчинність.

Метою своєї діяльності церква Нового Завіту вбачає проповідування християнської моралі та Євангелія.

Провідною формою проповідування є служба, на якій збираються всі члени церкви та Ради старійшин. Служба проводиться у гармонійному поєднанні молитви з музичним аранжуванням релігійних пісень, у яких висловлюється любов до Ісуса як Господа, віра у вічне життя та спасіння. Протягом служби збираються добровільні пожертвування членів церкви. Під час служби Пастор виголошує проповідь, у якій на прикладі Біблійних сказань переконує людей у необхідності дотримання християнської моралі та релігійних догм, зафіксованих у догматичному паспорті церкви Нового Завіту, а саме: віра в Єдиного Бога, який відкривається в трьох обличчях: Отця, Сина і Святого Духа; віра в богодуховенність, абсолютну авторитетність і достатність Біблії у всіх питаннях християнського життя; визнання гріховності перед Богом кожної людини; віра в єдину неподільну всесвітню церкву – Тіло Христове, що складається з усіх відроджених віруючих в ім’я Ісуса Христа. Члени церкви Нового Завіту вірують, що виправдання, відпущення гріхів і спасіння дарується людству з благодаті і виключно через віру в Ісуса Христа. Вони вірять, що Ісус Христос – вічно існуючий Бог-Син, який є істинним Богом та істинною людиною, що Він помер за гріхи всіх людей, за Писанням, воскрес на третій день, за Писанням, вознісся на небо. Церква вірить, що хрещення Духом Святим є одним із проявів благодаті Божої, обіцяної Ісусом Христом усім віруючим у Нього. Основною метою життя кожного християнина, за догматами церкви Нового Завіту, є досягнення Божої любові через служіння один одному тими дарами, котрі Бог дає кожному члену Тіла Христова.

Існують також інші форми проповідування, такі як проповідування в окремо взятій сім’ї, коли за кожним членом церкви закріплюється певна сім’я, в якій він проповідує християнську мораль, а також проповідування на вулиці пересічним громадянам. Регулярно проводяться семінари для регіональних лідерів Церкви з метою покращення їх проповідницьких якостей та профільні служби для громадян з метою лікування й профілактики наркотичної та алкогольної залежності серед населення.

Своїми основними проблемами церква Нового Завіту, не відокремлюючи себе від українського суспільства, вважає ті негативні процеси та явища, які в ньому прогресують, а саме: поширення наркоманії, алкоголізму, зубожіння народу та важкі захворювання.

Серед найближчих перспектив та планів церква Нового Завіту виокремлює видання власної газети, відкриття нових церков-філій та збільшення кількості членів.

Євангельська пресвітеріанська церква

Євангельська пресвітеріанська церква – це один із напрямків протестантської церкви. У Миколаєві вона молода, і тому має небагато парафіян.

Виникнення Євангельської пресвітеріанської Церкви у місті Миколаєві сягає 1997 р. Влітку у Миколаїв приїхали три місіонери із США. Свою діяльність вони почали з того, що запросили людей переглянути фільм про Ісуса Христа, а потім запропонували обговорити його. Прийшла всього одна людина. Але згодом кількість віруючих почала зростати і утворилася невеличка група. Люди разом з проповідниками збиралися на вулиці і слухали нове бачення Біблії з точки зору євангелістів-пресвітеріанців. А ті, хто мав бажання, вивчав англійську мову.

У жовтні віруючі почали збиратися вдома, у однієї з прихожанок, іноді в одного з місіонерів. Згодом прихожанам стало бракувати місця в одній квартирі, тому зараз вони збираються у неділю вранці в конференц-залі за адресою: на розі вулиць Шевченка та Карла Лібкнехта, будинок 71. Однак, місця, в яких читались проповіді, змінювались.

Євангельська пресвітеріанська церква була зареєстрована 7 грудня 2000 року. Її юридична адреса: вул. Пролетарська, 23. У місті Миколаєві тільки одна община цієї церкви, культових споруд вона не має.

 Зараз ця конфесія має недільну школу, де дітей навчають слову Божому та англійській мові, Юнацький клуб, який збирається щоп’ятниці.

У Євангельської пресвітеріанської церкви є своя релігійна література, в якій подається їх тлумачення розуміння Біблії. До релігійної літератури належать: “Вестмінстерський малий Катехізис”, “Вестмінстерський повний Катехізис” та “Вестмінстерське сповідання віри”.

Головним догматом можна вважати книгу “Вестмінстерське сповідання віри”, яка складається з 33 глав.

Щодо Святої Трійці, то пресвітеріани-євангелісти вірять, що в єдності Божій перебувають три Лики, єдині в сутності, Ликові і могутності: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Отець не має початку, Він ніким не народжений і ні від кого не походить, Син, народжений від Отця, Дух Святий вічно надходить від Отця і Сина.

Євангелісти-пресвітеріанці визнають усі десять заповідей Господа і вважають, що жодну з них не виконують досконало, але прагнуть до праведного життя і просять прощення за гріхи свої. Поклоняються Богу-Отцю, Сину і Святому Духові, і тільки Йому одному, а не янголам, святим або іншим істотам. І оскільки в разі гріхопадіння людина не може обійтись без Посередника, то таким Посередником не може бути ніхто, крім одного Христа. Вважають, що молитися Богові можна в будь-якому місці, бо жодне з місць на землі не наближається до Бога.

Закликають до покори громадянській владі: потрібно молитися за своїх правителів, почитати їх, платити їм податки, підкорятися їх законним привілеям і їх владі як наказує совість. Але правитель або представник громадської влади не може брати на себе проповідь Слова і втручатися у справи віри. Однак їхнє іновір’я або безвір’я не дозволяють вважати цю владу недійсною.

Синоди і Собори мають право вирішувати дискусійні питання віри і совісті, але вони можуть помилятися і помилялися, і тому їх рішення не слід розглядати як критерій у питаннях віри або життя церкви.

Природно, що така молода церква поки що не має свого видавничого органу, але в майбутньому він планується.

Головна мета, майже мрія, Старійшин цієї церкви, щоб по всій Україні було відкрито багато Реформаторських або Євангелічних пресвітеріанських церков, бо догмати обох дуже схожі. Більш земною метою є реєстрація Біблійних клубів, реєстрація Духовної семінарії.

Серед віруючих є відповідальні за безкоштовні обіди, за допомогу Будинку людей похилого віку, за недільну школу, за Бібліотеку запису проповідей. На проповідь приходять близько 50-60 чоловік, характерно, що половина з них діти – від 6 до 15 років. Організація проповідей залежить не тільки від Старійшин, а й від віруючих, які використовують свої таланти під час проповіді: співають, грають на гітарі, піаніно. Люди веселі, лагідні, при розмові посміхаються. Але багато з них після проповіді стають більш серйозними і засмученими.

Проповідь починається з молитви, яка присвячена тому, що Бог дозволив віруючим зібратися разом, після цього проповідник читає вірш з Біблії. Коли вірш прочитано, то всі встають і під гітару з невеличким хором співають молитви (для тих, хто не знає молитов, вмикають проектор зі слайдами, де вони написані). Так чергуються вірші з Біблії та спів молитов. Характерним є те, що проповідник пропонує обраний уривок з Біблії, а разом із ним – його детальне трактування. Після цього йде чергова молитва під музику і молитви за тих, хто хворий, за допомогу їм Бога, декотрі молитви пропонують віруючі. Потім збирають пожертви, кожний з присутніх обов’язково щось пожертвує. Після цього всі разом моляться і оголошується закінчення проповіді. Далі проповідник розповідає про новини і досягнення церкви, йде п’ятнадцятихвилинна перерва, за якою починається обговорення питань, що виникають, проблем, які намагаються вирішити.

Тепер докладно розглянемо форму правління церкви. Церквою керує Рада Старійшин, яка складається зі старійшин і пастора. Пастор є головою Ради Старійшин і веде засідання так, щоб усі члени ради могли брати участь в обговоренні питань, і, якщо можливо, досягти згоди. Якщо згоди не досягнуто, то прийняття рішення з питання або переноситься на наступне засідання, або вирішується шляхом голосування. Голова має право вирішального голосу, і якщо в його голосі немає потреби, то він не голосує.

Пресвітеріанська форма управління передбачає наявність спілки церков. Спілка церков керується Пресвітерією – збором пасторів і старійшин усіх церков, які проводяться декілька разів на рік.

Пастор церкви обирається загальними зборами церкви. Якщо кандидатура проходить більшістю голосів, але багато членів церкви проти, то голова церкви звертається до них із закликом проголосувати “за”. Якщо після повторного голосування все ще залишається багато голосів проти, то кандидату рекомендується відмовитися від посади пастора, незважаючи на те, що він обраний більшістю.

Для того, щоб бути обраним на зборі церкви, кандидату на посаду пастора, необхідно скласти іспит на Пресвітерії, де будуть перевірені його знання, правильність розуміння біблійних доктрин, вміння опікуватися церквою (общиною), чи є в нього дар до пасторської роботи і ясне розуміння, що Бог закликає його бути пастором.

Пастор не може бути призначений без згоди общини; община не може обрати собі пастора, який не склав іспит на Пресвітерії.

Пастор є відповідальним за церкву перед Пресвітерією.

Будь-який член церкви має право вимагати від Ради Старійшин розгляду того питання, яке його цікавить. Якщо він не задоволений рішенням Ради, то може вимагати розгляду на найближчій Пресвітерій.

Управління церквою здійснюють:

Загальні Збори членів церкви;

Рада Cтарійшин.

Перші Загальні Збори членів церкви обирають Голову.

На період становлення церкви (до моменту створення Ради Старійшин) Голова Загальних Зборів та секретар наділяються повноваженнями Ради Старійшин та здійснюють управління церквою.

Голова Загальних Зборів та секретар мають право звертатися за допомогою до братерських церков, у тому числі до Євангельської пресвітеріанської церкви м.Одеси з організаційних та інших питань, також запрошувати викладачів з богослів’я.

На період становлення церкви Голова Загальних Зборів представляє церкву перед офіційними державними органами.

Загальні Збори членів церкви проводяться не рідше одного разу на рік. До компетенції Загальних Зборів входять такі питання:

- обрання пастора та Старійшин;

- відкликання пастора;

- внесення змін та доповнень до Статуту церкви;

- прийняття та затвердження кошторису.

Рішення Загальних Зборів є правочинними, якщо:

- про проведення Загальних Зборів було оголошено не менше ніж за сім днів у місці проведення богослужіння;

- на ньому присутні не менше ½ членів церкви.

Управління фінансами церкви здійснює Рада Старійшин. Контроль за цією діяльністю може проводитись 5-ма членами церкви в будь-який час. Рада Старійшин обирає члена Ради, який є відповідальними за фінансову діяльність церкви.

До обов’язків старійшини входить:

- здійснення керівництва та підтримування керівництва церкви;

- відстоювання та втілювання духовних інтересів церкви;

- відвідування членів церкви, особливо хворих;

- утішання скорботних, захист дітей в церкві;

- бути гідним прикладом у розповсюдженні Євангелія;

- молитися з людьми та за людей;

- старанно й постійно допомагати парафіянам зміцнюватися у вірі.

Права та обов'язки членів церкви

Членами церкви можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які сповідують канонічні принципи церкви та виявляють бажання бути її членом.

Вступ нових членів до церкви здійснюється Радою Старійшин за результатами попередньої співбесіди. Доступ на богослужіння в церкві є вільним для всіх громадян, які мають бажання ознайомитися з напрямом євангельської пресвітеріанської віри. Членство в церкві є суто добровільним, і церква не перешкоджає рішенню члена про вихід з церкви. Виключення з членів церкви здійснюється, якщо член церкви чинить дії проти вчення Біблії в розумінні Вестмінстерського визначення віри та Малого і Великого Вестмінстерських катехізисів, усвідомлює їх, але не хоче визнавати, що хибить, не просить вибачення у Бога й проти яких він здійснив такі дії, не бажає змінити свою поведінку.

Відношення цієї церкви до інших церков і конфесій є цілком миролюбним. Відсутні нетрадиційні міри впливу на громадян з метою залучення їх до церкви, гіпноз. Пожертви громадяни віддають добровільно. Церква не користується ніякими терористичними засобами, нічого від влади не вимагає, не проводить широкої пропагандистської діяльності. Скарг на діяння цієї церкви від населення до відділів правоохоронних органів не надходило.

Братська церква євангельська у с.Богемка

Духовна культура в нашій країні почала відроджуватися і набуває все більшого розквіту.

Щоб переконатися у цьому, досить завітати хоча б до села Богемка Врадіївського району Миколаївської області.

Село було засновано у 1895 році. Тут поселилося 5 сімей чеської національності. Ці сім’ї жили в землянках, які спочатку для них були і оселями, і школами, і церквами. Згодом село перетворилося на багатонаціональне, де проживають представники 13 національностей. Тут на сьогодні нараховується 472 сім’ї, з них 52% – чехи.

Село Богемка є одним із мальовничих та чарівних сіл Врадіївського району. Однією із споруд цього села є пречудова Братська церква розташована в центрі селища.

Проповідник цієї церкви, Йосип, всім гостям розповідає про історію утворення Братської церкви євангельської в селі.

Взагалі релігійна течія Братських євангелістів виникла за часів Яна Гуса. Він казав, “що католики не живуть за законами Біблії, вони йдуть проти неї”. Так виникла протестантська релігійна течія Братських євангелістів. З виникненням протестантської релігії в 1560 р. почалося масове переслідування чеських братів і заборона їх церкви. Частина Братства євангелістів емігрувала до Німеччини, Польщі і Росії. У самій Чехії протестантська релігія здобула визнання в 1792 р.

В с.Богемка весь час існувала ця релігійна течія, навіть у роки Великої Вітчизняної війни. До речі, саме тоді ця громада купила будинок, де знаходилася церква, і з тієї пори там проводяться богослужіння, збори, обряди Братства євангелістів.

У 50-ті роки тогочасна влада збільшила кількість податків на церкву. Через те, що Братська школа проводила безкоштовні обряди, їхні прибутки були дуже малими, і церква у 1963 р. офіційно закрилася. Із здобуттям незалежності Україною чеська громада села вирішила побудувати нову Братську церкву євангельську. Чеська Братська церква євангельська розробила проект побудови церкви в селі Богемці і надіслала 20 тис. дол. На початку 90-х років у село Богемка приїхала спеціальна бригада із Чехії для побудови церкви. Активно сприяли реалізації їх планів місцеве керівництво та місцева громада.

У 1995 р. було завершено будування Братської церкви євангельської. На відкриття храму приїхали Сеньйор Павел Сметана із Чехії, представник закордонних справ із Чехії, представник адміністрації Президента України та посол Чеської Республіки в Україні.

Керівником Братської церкви євангельської є Сеньйор, який обирається таємним голосуванням представниками з кожної церкви на 7 років. У Чехії існує 13 Сеньйорів. Середній сан Братської церкви євангельської є фараш, тобто пастор. Нижчий сан Братської церкви євангельської є вікар. Попрацювавши рік і зихистивши диплом, він стає фарашем.

Нещодавно в село Богемка приїздили на практику 3 студенти, які закінчили Чеський релігійний інститут. Протягом 8 місяців вони проводили богослужіння в церкві.

Богослужіння відбувається щонеділі зранку до полудня. Почувши дзвін, люди збираються до церкви. На відміну від християн, прихожани тут не хрестяться при вході до церкви. Переступаючи поріг церкви, можна почути чарівні звуки органа. За казате (трибуною) стоїть казател – той, хто проголошує проповідь. Прочитавши молитву, всі люди сідають. У церкві немає жодного образу, лише три свічки.

Обряди у Братській церкві євангельській такі самі, як і в християнській церкві: вінчання, хрещення, похорони, які реєструються в спеціальній книзі “Bratsky Sbor V Bohemce Na Ukrajine”.

У церкві існує спеціальний клас, де діти вивчають Біблію для того щоб в 14-15 років здійснити конформацію. Під час обрядів півчі співають на 4 голоси молитви із книги “Harfa Sionska Sberka Duchovnich Pisni”.

Члени громади Братської церкви євангельської, так само як і православні, дотримуються 10 заповідей основної книги – Біблії. Певна річ, що існують певні традиції, які відрізняються від православних, наприклад – Пасха. В селі всі люди готуються до цього Свята – фарбують пасхальні яйця, печуть пасхи, але в церкву не несуть і не освячують. Такі свята, як Трійця, Маковея, Водохрещення взагалі в не відзначається.

Хоч деякі традиції даної церкви відрізняються від православних, місцевим християнам не зобороняється відвідувати Братську церкву євангельську. Проповідник Братської церкви євангельської завжди тішиться тим, що їхньою церквою цікавляться. Із захопленням, хвилюванням він розповідає історію створення Братської церкви євангельської. В одній із розповідей він висловився: “Ми повинні дякувати Богу, який допоміг у цей складний час спрямувати наш розум і труди на створення Братської церкви євангельської у Богемці за короткий час”.

І возвеличив їх Бог... Живи у віках, Богемко!

Братська церква євангельська у с.Богемка Врадіївського р-ну

Церква християн-адвентистів сьомого дня

Адвентисти cьомого дня (АСД) – це християнська міжнародна церква протестантського спрямування. Сама назва перекладається з латинської як “пришестя”.

Адвентисти – це люди, які вірять у швидке друге пришестя Ісуса Христа на землю. Вони шанують сьомий день тижня – суботу як встановлений і освячений Богом день – день створення Всесвіту.

Таким чином, у назві АСД об’єднані дві найвидатніші події:

- початкова – створення світу;

- заключна – друге пришестя Христа у світ, щоб покласти край владі гріха, врятувати людей, які прийняли його як свого Господа.

Адвентисти сповідують загальнохристиянські істини: вчення про триєдиність Бога – Бог-Батько, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог-Дух Святий; про божественну природу Христа; про Божий суд та ін.

Відмінними у віровченні АСД є такі істини:

- віровчення, ґрунтується виключно на Біблії, всі інші церковні праці визнаються як коментарі до віровчення і тільки в тій мірі, в якій вони відповідають Семиденному Писанню;

- адвентисти вірять у незмінність і вічність морального Закону Божого (10 заповідей) і не визнають змін, внесених до цього закону церковною традицією.

Якщо говорити про церкву АСД як організацію, то вона виникла в результаті подальшого розвитку Реформації XVI століття, метою якої було повернення до чистоти вчення першоапостольської церкви. Формально вона була організована у 1863 р. Саме тоді була прийнята офіційна назва церкви. Але витоки адвентизму є значно глибшими, вони беруть свій початок від апостольської церкви Нового Заповіту. Якщо брати територію сучасної України, то перша група адвентистів виникла в Криму (поселення Бертибулат, нині містечко Привільне) у 1866 р.

Церква АСД – це християнська всесвітня організація, що проповідує єдність у Христі людей всіх національностей, рас і різноманітного соціального походження. Вона розповсюджена у 218 країнах світу. Церква швидко зростає (на 5-7% щорічно). Так, на червень 2000 року вона налічувала 11336024 чол. В Україні церква має 59775 членів (на кінець 2000 року).

Церква має демократичну форму правління: від місцевих церков і союзів до Генеральної конференції (найвищий ступінь ієрархії).

Структура церкви є такою: окремі члени утворюють групи, які пізніше зростають, – виникає церква. Декілька церков об'єднуються в конференцію, які, в свою чергу, утворюють дивізіон (союз об'єднань). Найвищий ступінь – Генеральна конференція.

Одеська, Миколаївська, Херсонська області й Автономна Республіка Крим являють собою Південну конференцію, яка налічує 78 церков. Всього ж на території України існує вісім об'єднань (конференцій). Церква АСД не має Голови Церкви, окрім Ісуса Христа. Управління общинами і Всесвітньою церквою здійснюється виборними радами, куди входять як рядові члени, так і духовні служителі, які і вирішують організаційні і духовні питання, пов'язані з життям церкви та її членів.

Діяльність церкви здійснюється виключно за рахунок добровільних пожертв її членів. Церква використовує зібрані кошти на утримання служителів, що проповідують Слово Боже, освіту і будівництво нових церков, медичних і навчальних закладів, допомогу тим, хто опинився за межею бідності і постраждав від стихійних лих, військових конфліктів. Ця організація опікується найбільшою у світі протестантською системою шкіл (близько 5 тис.).

Справі проповіді Євангелія Ісуса Христа значно сприяє Духовна академія церкви адвентистів, більше п'яти років тому побудована в селі Звонському Тульської області. Звонська духовна академія має філіал у Лісній Бучі під Києвом і покликана надати майбутнім служителям церкви необхідну освіту. В академії є богословський і музичний факультети з денним і заочним відділеннями.

У 1999 р. під патронатом АСД було засновано Український гуманітарний інститут, який готує спеціалістів у галузі економіки і філології.

У всьому світі церква АСД має близько 400 оздоровчих закладів. В Україні розгортає свою діяльність Міжнародний медичний центр (м.Київ), його філіали працюють у Ковелі, Полтаві, а також медичний центр в селищі Кір’яківка, що під Миколаєвом. Завершується будівництво медичного центру у Вінниці. Членами церкви АСД проводиться ряд заходів проти поширення наркоманії, алкоголізму, СНІДу (“Stop smocking”, “Тиждень жахів” і т.ін.). Регулярно проводяться семінари, що пропагують здоровий спосіб життя, природне планування сім'ї, дошлюбну консультацію молоді.

Адвентисти сьомого дня в Україні беруть активну участь у наданні допомоги постраждалим від стихійних лих. Так, коли біда спіткала жителів Закарпаття, церкви АСД відразу відгукнулися на горе наших співвітчизників. Було зібрано десятки тонн продовольчих товарів, одягу, зроблені значні грошові пожертви.

Церква робить все можливе, щоб допомогти мешканцям будинків-інтернатів для людей похилого віку, підлітків і дітей. Так, наприкінці 2000 – початку 2001 року церква АСД Південної конференції з центром у м.Миколаєві відправила 15000 кг одягу в будинки-інтернати, розташовані у південних областях України й Криму. Церкви адвентистів м.Миколаєва взяли шефство над 3-ім і 5-им інтернатами, дитячим притулком. Регулярно надається допомога дітям в інтернаті с.Привільне Баштанського району Миколаївської області, а місцеві общини збирають одяг для малозабезпечених мешканців міста й області.

Церква АСД має відділ молоді, який спрямовує свою діяльність на всебічний розвиток і виховання підлітків. З цією метою діє 52 клуби скаутів, проведено 53 табірні збори, на яких влітку відпочивало 5287 дітей, підлітків, молоді, серед яких 982 не є віруючими, не є членами сімей адвентистів.

Також у церкві АСД протягом кількох років діє Асоціація служіння засудженим. Ця акція виправдовує себе реальними фактами – більшість учасників покінчили зі своїм злочинним минулим. Проводиться робота по рятуванню від зла у виправних закладах Миколаєва, Херсона і Херсонської області.

Двері АСД завжди відчинені. Цікавою особливістю є те, що адвентисти не накладають анафеми на членів, що покинули церкву, а лише фіксують факт виходу у церковній книзі.

На особливу увагу заслуговує те, що адвентисти проповідують принципи піклування про екологію і здоров'я, викладені на сторінках Біблії. І ставляться вони до свого здоров'я більш свідомо, ніж інші християни. Вони не палять і не вживають алкогольних напоїв; ця церква пропагує введення вегетаріанської дієти і саме тому, як довели дослідження, адвентисти живуть довше (приблизно на 8 років), ніж інші люди.

Якщо говорити про богослужіння в общинах АСД, то воно складається з таких частин:

Суботня школа – вивчення Біблії в малих групах за певними темами, розробленими Всесвітньою церквою. Суботня школа дозволяє глибше зрозуміти Біблію, з'ясувати незрозумілі тексти Священного Писання, поділитися своїми думками з питань, що обговорюються.

Музичний супровід – включає виконання псалмів і християнських пісень всією общиною: хором і соло.

Основна духовна частина богослужіння – проповідь, в якій присутні роздуми над біблійними текстами, де пізнається Бог і даються поради та настанови для християнського способу життя.

Церква АСД проводить святкові богослужіння, на яких здійснюються обряди хрещення, благословляння дітей, вінчання, вечері Господньої (причастя), а також похованням (всі обряди здійснюються безкоштовно).

Видаються журнали: “Адвентистский Вестник” (м.Москва), “Ознаки часу” (українською і російською мовами), “Гармонія життя”; книги – “Новий старт”, “Миф и действительность”, “Созидание семьи”, “Найти и удержать”, “Ключи к здоровью" та ін. Щосуботи виходить радіопередача “Голос надій”.

Адвентисти називають себе наступниками князя Світу, дух милосердя і жертовності на допомогу людству завжди був притаманний адвентистському вченню. І багато чого досягли вони своєю працею. Протестантизм міцно укорінився в нашій країні, має стійку базу прихильників. Це ще раз підтверджує, що адвентизм не можна вже розглядати як щось чужорідне, таке, що стоїть за межею української культури.

Члени АСД зробили дуже багато у справі допомоги людям. Принципи здорового образу життя, вірності, дружби і милосердя повинні стати гаслом кожного.

Новоапостольська церква

На конфесійній карті Миколаївщини представлене і таке християнське утворення, як Новоапостольська церква (НЦ). Назва “новоапостольська” вказує, що йдеться про церкву, яка прагне керуватися у своїй діяльності ранньохристиянськими, євангельськими принципами, поширюваними свого часу учнями Ісуса Христа – апостолами. Перші новоапостольські громади з’явилися в 30-х роках ХІХ ст. в англійських містах Лондон та Олбері. У наш час вони набули поширення в усьому світі, особливо їх чисельність зросла за останні 20 років і зараз нараховується майже 10 млн. послідовників.

Першоапостолом міжнародної НЦ є подібний апостолу Петру представник Ісуса Христа на землі і голова церкви Ріхард Фер.

Віроповчальна доктрина НЦ мало чим відрізняється від загальноприйнятої. Новоапостольські християни вірять у Бога, його Сина Ісуса Христа, в Дух Святий та покликання апостолів. У церкві здійснюється три основні таїнства: святого хрещення водою, святого закарбовування Духом Святим і святого причастя. Окрім цього, практикуються священнодійства, пов’язані з певними важливими подіями в житті людей. Особливе благословення дається у випадках конфірмації, заручин, шлюбу. Основу віровчення становить Святе Писання.

Місцем зосередження духовного життя Новоапостольської церкви виступає окрема громада, де служіння здійснює місцевий настоятель, котрий має сан священнослужителя і виконує свої обов’язки додатково до основної професійної діяльності й безкоштовно. Службу можуть здійснювати також проповідники та пастирі, єпископи, які приїжджають із-за кордону та різних міст.

В Україні існує управлінський центр НЦ, який знаходиться у м.Києві. У південному регіоні в м.Одесі відкрито регіональний управлінський центр, яким керує окружний настоятель  В.І.Гринько.

17 червня 1994 р. була зареєстрована релігійна громада Новоапостольської церкви Миколаївської області. Нині вона нараховує понад 350 прихожан, які входять до шести окремих громад: двох міських, Баштанської, Нечаянської Миколаївського району, Іванівської Очаківського району, Новоолександрівської Братського району.

 Крім богослужбової й місіонерської діяльності, Новоапостольська церква виявляє активність також і в соціальній сфері як по всій Україні, так і в Миколаєві. Її cвященнослужителі особливу увагу приділяють догляду за хворими та інвалідами. Людям, котрі потрапили в скрутне становище (страждають від алкоголізму, наркозалежності, перебувають в ув’язненні), пропонується духовна опіка шляхом бесід і молитов. Окрім того, церква здійснює гуманітарну допомогу, підтримує заходи, спрямовані на ліквідацію наслідків стихійних лих та соціальних катастроф.

За роки діяльності на теренах незалежної Української держави Новоапостольська церква зарекомендувала себе як законослухняна і політично нейтральна конфесія.

Загалом неохристиянство – найпотужніший напрямок серед новітніх релігійних рухів в Україні. На нього припадає основна частина нетрадиційних формувань.

Громада Новоапостольської церкви м.Миколаєва

 Настоятель Миколаївської громади Новоапостольської церкви Г.А.Могильов

 Зараз у більшості обласних центрів України споруджені храми НЦ, оригінальні за архітектурним стилем. У Миколаєві планується до 2002 р. побудували культове приміщення НЦ  на вул. адмірала Макарова, 27.

Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони)

У вересні 1997 року в наше місто прибули два місіонери-старійшини з США: Тейт (штат Вашингтон) та Колтон (штат Юта). Їх метою було створення в нашому місті релігійної общини церкви Ісуса Христа святих останніх днів (ЦІХСОД). Їх зустріла тут восени 1997 року Березовська Наталя Миколаївна (нині президент общини ЦІХСОД). З дня зустрічі Н.М.Березовська почала активну роботу щодо створення і процвітання церкви.

І вже сьогодні, йдучи вулицями Миколаєва, можна отримати запрошення на богослужіння від членів ЦІХСОД: “Запрошуємо Вас і Вашу сім’ю до церкви ЦІХСОД. Богослужіння відбувається кожної неділі об одинадцятій годині за адресою: м.Миколаїв, вул. Артилерійська, 24”, – і на звороті – “Церква ІХСОД”.

Сама назва говорить про те, що ця церква – християнська, на чолі неї стоїть Ісус Христос. Святі останніх днів – це святі, які живуть і зараз. А останні дні – це дні, що залишилися до повернення Ісуса на землю.

Всього членів ЦІХСОД в Миколаєві нараховується більше однієї сотні. В США та Європі їхня кількість приблизно одинадцять мільйонів, і називають їх мормонами. Разом із Священним письмом та Біблією прихильники цієї релігійної течії вивчають Книгу Мормона.

Вперше книгу Мормона було видано англійською мовою в Пальмірі (Нью-Йорк, США) у 1830 році. Книгу написали багато прадавніх пророків. Це літопис про дві великі цивілізації. Одна з них прийшла з Єрусалима у 600 році до р.х. і після того поділилася на два народи: нефійців та ламанійців. Друга прийшла набагато раніше, коли “Господь змішав мови біля Вавилонської башти”. Це – яредийці. Ці цивілізації через тисячі років були знищені, крім ламанійців, предків американських індійців.

Пророк-історик Мормон, цитуючи авторів літописів, переписав скорочено історію цих народів. Останньою подією, записаною в книзі Мормона, є особисте служіння Господа Ісуса Христа серед нефійців одразу після його воскресіння. Потім Мормон цю справу передав своєму синові Моронію, який дещо додав до книги про свій час і сховав ці пластини на горі Куморі.  21 вересня 1823 року Мороній, воскресла істота, з’явився до пророка Джозефа Сміта і зобов’язав його перекласти цей літопис англійською мовою. Ось така історія Книги Мормона. Зараз ця книга видається більше ніж 40 мовами.

Щодо вірувань, то дізнатись, у що вірують члени ЦІХСОД, нам допоможуть “символи віри”. Їх усього 13. Окрім “стандартних” символів віри християнської релігії, мормони вірять в “ту ж саму організацію, яка існувала в Першопочатковій церкві, яка була заснована Ісусом Христосом, а саме: в Апостолів, у пророків, пасторів, вчителів, євангелістів і под.”. “Ми віруємо в буквальне збирання Ізраїля й у відновлення десяти колін; у те, що Сіон (новий Ієрусалим) буде засновано на Американському континенті”. Кожний мормон вважає себе представником одного з десяти колін, які мають відновитися.

У час дозвілля члени конфесій читають журнал “Ліахона”. Ліахона – слово із книги Мормона, що означає “компас” або “вказівник”. Цей журнал видається 48 мовами. Він містить у собі також додаток “Друг” для дітей. Журнал друкується в Америці і складається з гімнів, повчань пророків, життєвих розповідей з коментарями пророків. У кожному номері журналу є інформація про поступ у діяльності членів церкви ІХСОД у різних країнах світу.

 Головну роль у розвитку Миколаївського приходу ЦІХСОД відіграють місіонери з США. Разом з ними нинішні керівники конфесії досягли того, що 18 жовтня 1998 року на духовному вечорі в Миколаєві було оголошено про створення Миколаївського центрального приходу Київської української церкви ІХСОД на чолі з президентом В.В. Плакушко.

Приход організовує хрещення, але місіонери не хрестять немовлят. Вони хрестять лише дітей, які досягли восьмирічного віку. Звісно, за їхнім бажанням, тому що з восьми років дитина вже здатна самостійно здійснити вибір між поганим вчинком та добрим, може нести відповідальність за свій вибір. Восьмирічна дитина усвідомлено приймає хрещення і приймає завіт Бога. Протягом 1998 року в Миколаївському приході було охрещено 40 людей. Підготовка дітей до хрещення відбувається в дитячій громаді церкви, яку було створено  11 жовтня 1999 року на чолі з президентом Т.В.Солошко та двома радниками. Мета громади: навчити дітей та їх батьків Євангелії, дати знання про церкву, про віру, про книгу Мормона. В ігровій формі дітей навчають усім істинам вірування. А дітям до восьми років допомагають зрозуміти, для чого потрібне хрещення.

Окрім недільного богослужіння дитячої громади церкви, 31 жовтня 1999 року було засновано Громаду милосердя на чолі з президентом Т.І.Лапшиною та двома радниками. Члени Громади милосердя ставлять перед собою мету – допомогти жінкам та їх сім’ям “прийти” до Христа, допомогти місії церкви, здобути віру і знайти свідчення про Євангеліє Господа Ісуса Христа; милосердно служити, підтримуючи один одного.

Існує також служба забезпечення добробуту, служба милосердного служіння, служба сестер, що навідують нужденних, робота з неодруженими жінками та чоловіками. Звітність цих служб обов’язкова.

З січня 1999 року в приході проводяться так звані друга та третя години. Друга година – це Недільна школа для молоді, для тих, хто цікавиться цією релігією, а також для постійних прихожан. Під час третьої години жінки збираються окремо, чоловіки окремо та відбувається читання молитов, навчання слова Божого, вирішуються інші життєві питання.

Заради благодійної мети місіонери США один раз на тиждень безкоштовно проводять уроки англійської мови. Тут мешканці Миколаєва будь-якого віку можуть поспілкуватися з американцями. Це не просто курси англійської мови для початківців, середнього рівня та високого, а це надзвичайно цікаве навчання в ігровій формі. Кожні свята, як релігійні так і державні, святкуються в теплій сімейній обстановці. Часто відбуваються виїзди до мальовничих місць Миколаєва, здійснюється обмін між двома культурами.

У членів ЦІХСОД є принцип, який називається “Словом мудрості”. Це богоданий кодекс здоров’я, який був отриманий через прозріння Джозефа Сміта ще у 1833 році. Він говорить про те, що слід відмовитись від тютюну, алкоголю, наркотиків, чаю, кави. Радить включати в їжу якомога більше фруктів і зернових. Для того, щоб миколаївці знали про здоровий спосіб життя, у грудні 1998 року до міста прибули два місіонери з США з ляльковою виставою “Ярмарок здоров’я” про шкідливість тютюну й алкоголю.

Ще одним прикладом благочинної діяльності є допомога місіонерів, які працюють у Миколаївському зоопарку без заробітної платні. Кожного року до міста прибувають контейнери з медикаментами, комп’ютерами, одягом, колясками та ін., третій рік працює благодійний фонд при обласному Відділі соцзабезпечення. На цьому благочинна діяльність членів ЦІХСОД не закінчується, вона триває.

Діяльність Миколаївських місіонерів не обмежується лише діяльністю у Миколаєві. Кожного року миколаївські мормони задля обміну їздять на місії в інші країни віросповідання ЦІХСОД. Так, українські сестри і брати мають змогу відвідати країни Європи та Америки. У Києві відбуваються молодіжні конференції за віковими категоріями: для тих, кому вже є 14 років, але немає ще 18 років, і конференції для більш старших – неодружених 18-30-літніх. На конференціях учасники спілкуються з членами приходів ЦІХСОД з міст України та Америки, відбувається духовний обмін, зростає віра.

Крім того, необхідно детальніше розповісти про обряди ЦІХСОД. Найпоширенішими та найбільш відомими є обряди хрещення, покаяння та дарування Святого Духу, а також деякі особливості храмових обрядів.

Хрещення, як уже було сказано, здійснюється з восьмирічного віку, воно має на меті очищення від майбутніх гріхів. Коли людину охрещують, вона ніби заново народжується та стає чистою.

Причастя – покаяння та очищення від гріхів, здійснюється кожного тижня. Два місіонери-чоловіки святять воду та хліб, розносять їх людям, читаючи молитви – таким чином, через причащання здійснюється очищення від гріхів, що накопичилися за тиждень. Вважається, що хліб – це тіло, а вода – кров Ісуса Христа.

Дарування Святого Духу, або хрещення “вогнем”, має такий зміст: Святий Дух знаходиться з нами до того часу, поки ми не согрішили, коли ми це зробили – він зникає. Дарування означає рукоположення священика – чоловік, що має владу від Бога, повертає людині, яка согрішила, її Святий Дух, якщо вона на це заслуговує.

Храмові обряди священні і можливі лише для достойних людей. Не кожна людина може увійти до храму, для цього необхідно пройти чотири стадії:

Стадія віри.

Покаяння.

Хрещення.

Дарування Святого Духу.

Тому можна сказати, що кожен член церкви Ісуса Христа святих останніх днів прагне до щастя через покаяння, хрещення та дарування, щоб потрапити до храму Божого.

Існує декілька проблем, які ЦІХСОД намагається вирішити сумісними зусиллями: вони прагнуть до того, щоб про їх віру знало якомога більше людей, щоб зрозуміли цю віру, пройнялися нею та відчули свою потребу в ній.

Активісти церкви Ісуса Христа святих останніх днів
 

Релігійне товариство свідків Єгови

Товариство зареєстроване рішенням виконкому Ради народних депутатів у Миколаївській області 9 березня 1992 року (№ 77).

 Миколаївське товариство є частиною Всесвітньої релігійної організації свідків Єгови.

 Метою релігійного товариства є проведення релігійної діяльності, християнських служінь, які передбачають такі дії:

прилюдно і по будинках проповідувати “добру новину про Царство Бога”; доброзичливо навчати біблійній правді людей, що бажають слухати, а також проводити з ними безкоштовне вивчення Біблії з метою поліпшення їхніх переконань, розумового та морального стану; надати релігійну освіту; надати в разі потреби приміщення, безкоштовне житло, матеріальне забезпечення та необхідне обслуговування особам, котрі проходять підготовку або перебувають на загальному служінні як служителі-піонери, і добровільним працівникам; ввезення, переклад, пересилання та поширення релігійної літератури, звукозаписів, наданих управлінням Керівничої корпорації; приймати роз’їзних наглядачів, призначених Управлінським бюро.

Релігійне товариство забезпечує задоволення своїх потреб на основі самофінансування, не збирає членських внесків, не припускає примусового оподаткування віруючих на користь релігійної організації. Грошові накопичення утворюються за рахунок добровільних пожертвувань та іншими способами, що не суперечать чинному законодавству.

 Товариство здійснює фінансові та майново-господарські дії відповідно до християнської мети та чинного законодавства України.

 Управління майном, грошовими коштами та відповідальність за цю діяльність покладається на старійшин. Про результати своєї роботи вони звітують перед корпорацією старійшин та релігійним товариством. Усі грошові надходження і витрати записуються у прибутково-видатковій книзі релігійного товариства. Товариство має право на операції оренди, будівництво, купівлю у власність приміщень та іншого майна. Релігійне товариство має печатку та банківські рахунки. Уповноважені корпорацією двоє членів із старійшин можуть законно представляти інтереси товариства в будь-яких організаціях. У випадку припинення діяльності релігійного товариства Управлінським бюро призначаються ліквідатори, за рішенням яких грошові кошти (після сплати всіх боргів) передаються іншим товариствам свідків Єгови. Релігійне товариство не втручається в державну і місцеву політику, але дотримується законів України.

Миколаївська громада має два культові приміщення (Зала Царств): у Вознесенську та Миколаєві (по вулиці Виноградній). Громада налічує 17 общин у місті та області (Новий Буг – 1, Вознесенськ – 3, Очаків – 1, Южноукраїнськ – 2, Первомайськ – 1, Нова Одеса – 1).

Коротка довідка. У 1884 р. у штаті Пенсільванія (США) колишній адвентистський проповідник Чарльз Рассел створив Товариство дослідників Біблії (з 1931 р. - Товариство свідків Єгови) і почав видавати журнал “Вартова Башта”. Як і будь-який творець нового вчення, Рассел виступив з палкою проповіддю перегляду усталених догматів та очищення істинної віри, повернення до раннього християнства. За Расселом, Лютер та інші реформатори так і не зуміли довести до кінця радикальне оновлення християнства, а у післяреформаційну епоху ще більше відійшли від справжньої віри. Цією вірою повинно стати єговістське вчення.

 Вірування, обряди, культи. Догматика і культ свідків Єгови багато в чому нагадують ранньопротестантську раціоналістичну традицію. Так, вони заперечують Трійцю, безсмертя душі, пекла. Бога-Отця сповідують як Бога-Єгову: Він - джерело життя, творець усього видимого і невидимого, всемогутній і наймудріший. Єгова - засновник універсального етичного закону, уособлення найвищої моральності. Христа безпосередньо створив Єгова. Христос – син Єгови, однак не Бог, а лише досконала людина, призначена для втілення Божого плану. Святий Дух - це, насамперед, сила Єгови, яка бере участь у створенні світу, виконанні божественної волі та підготовці людей до спасіння. Єгова дав свою силу – Святого Духа – Христові, і той виконує рятівну місію Бога на землі. Своє вчення свідки Єгови грунтують тільки на Біблії, надаючи перевагу Апокаліпсису та Книгам великих і малих пророків, і беруть з них основні аргументи для підтвердження засад віри.

 Чільне місце в конструкціях єговізму посідає космологія. В уявленні прихильників течії Бог виступає першопричиною світу, який розвивається за попередньо розробленими законами. Всесвіт постає єдиним великим полем невпинної боротьби божественних і сатанинських сил. На боці перших – свідки Єгови, на боці других – увесь сучасний світ, що уособлює сатану. Змінити світ неможливо, тому необхідно знищити у священній війні Армагеддон, після чого настане Царство Боже на землі для всіх праведників.

 Заперечення безсмертя душі виступає логічною ланкою в їхньому есхатологічному вченні, в центрі якого – ідея “великого дня Єгови”, тобто Армагеддону, коли воскреснуть усі люди, котрі жили на землі. Той, хто дотримувався єговістського вчення, врятується для вічного життя. Інших очікує страшна смерть у вогні. На думку прихильників течії, епоха Армагеддону вже давно розпочалась: її раннім етапом була Перша світова війна, внаслідок якої 1918 року відбулося “духовне”, невидиме пришестя Христа на землю. Упродовж 1918-1935 років він зібрав навколо себе військо відданих слуг Божих, що мало 144 тис. воїнів, з яких, за останніми підрахунками керівників течії, живими залишилося приблизно 9 тис. – найбільш гідні члени Товариства.

 Сьогодні людство перебуває у перехідному періоді рішучої битви між Христом і сатаною, якого Єгова скинув на землю вже давно. Ця битва невидима, головне її поле – душі людські. Поки що сатана перемагає, однак Армагеддон покладе кінець його владі й “цьому сатанинському світові”. Через те, що дату битви знає лише Єгова, віруючим залишається здогадуватися про час її наближення, пильно стежачи за світовими подіями. Те, що вона близько, засвідчує здійснення багатьох пророцтв Старого і Нового Заповітів. Це підтверджують численні локальні війни, стихійні лиха, політичні кризи, екологічні катаклізми, голод, епідемії, економічні та етнічні проблеми тощо. Чим більше земних негараздів, тим ближче Армагеддон.

 Особливістю свідків Єгови є молитовні збори – зібрання віруючих, коли під керівництвом старшого брата читають та обговорюють журнали товариства. Кожна студія проводиться за розробленим тематичним планом. Причому тлумачення Біблії без відповідного роз’яснення, взятого зі сторінок “Вартової Башти” або “Прокинся!”, забороняється. Біблійні проповіді, молитви, колективний спів під час студій також відсутні, що фактично перетворює їх у звичайні співбесіди єдиновірців. Методичність і тематична цілеспрямованість, з якою проводять студії, зумовлює надзвичайно глибоке знання свідками Єгови текстів Біблії, яке вони постійно демонструють у “свідченнях” на вулицях, у транспорті, під час місійних подорожей, відвідувань квартир і домівок. Збори свідків Єгови відбуваються тричі на тиждень, проходять без ритуалів, зосереджуючись на Божих настановах. Збори починаються і закінчуються піснею і молитвою. Вхід є вільним та безкоштовним. Регламент зборів включає: доповідь, вивчення Біблії за допомогою спеціальної літератури та статей журналу “Вартова Башта”. При зборах працює школа теократичного служіння, де навчають збирати інформацію на біблійні теми та успішно викладати її іншим. Також Товариство практикує “службову зустріч”, де обговорюється спосіб подання благої вісті по домівках та інші блоки проповідницького служіння. Ще одне щотижневе вивчення відбувається у невеликих групах зборів на приватних квартирах. Більшість же зборів проходять у Залах Царства, побудованих свідками Єгови на добровільні пожертвування. На всіх зустрічах зборів є скриня, до якої бажаючі можуть покласти свої пожертвування.

 Таким чином, члени релігійного товариства свідків Єгови зустрічаються на зборах шість разів на тиждень.

 Релігійне товариство займається місіонерською діяльністю. Усі повночасові служителі є піонерами або місіонерами, бо за свою роботу не одержують грошей. Досвідчених піонерів для місіонерського служіння готує Біблійна школа “Вартової Башти” Галад (Бруклін, Нью-Йорк, США), інтенсивний курс якої триває 5 місяців. Товариство сплачує переїзд місіонерів до місця призначення, піклується про їхнє житло і їжу. Кожен місіонер отримує невелику суму грошей на кишенькові витрати.

 З 1943 до 1993 рр. школа випустила 96 класів чисельністю 6500 чоловік. Місіонери займаються просвітницькою діяльністю в Африці, Центральній та Південній Америці, країнах Сходу, в Європі (в тому числі і в Україні).

 Знання Біблії та постійне свідчення про віру – головне завдання кожного члена громади. Віруючі, котрі вступають до Товариства, зобов’язані: неухильно впроваджувати у життя настанови, які дає “Вартова Башта”, сприймати Товариство як дбайливого батька, котрий дає улюбленому синові корисні життєві поради; брати активну участь в обговоренні “Вартової Башти”, розповсюджувати єговістську літературу і проповідувати Благу вість про Боже Царство іншим; підтримувати тісний зв’язок з братами і сестрами та перешкоджати їхньому приєднанню до інших колективів цього злого світу; використовувати вільний час для проповідницької діяльності, а не віддаватися земним насолодам; не втрачати пильності, постійно стежити, щоб розум не переймався думками цього злого світу та його цілями; не йти на жодні компроміси щодо Бога, змушувати себе до вдосконалення, яке спочатку дається нелегко; не задовольнятися малою працею у Товаристві, а з радістю брати на себе найбільше навантаження.

 Значно сприяє досягненню цих завдань сама структура організації. За єговістським вченням, Товариство – “невидима частина теократичної організації Єгови, яка перебуває під наглядом Ісуса Христа”. Теократичний характер Товариства полягає, насамперед, у його централізації та ієрархізації всіх складових, надзвичайній, майже військового взірця дисципліні. Очолює Товариство керівна корпорація у Брукліні (США). Її президентові підпорядковано 100 філіалів, що, у свою чергу, поділяються на крайові бюро. Первинні осередки цієї структури – громади (стрефи). Стрефи складаються з груп, групи – з гуртків, куди входить декілька осіб – віруючих (слуг або свідків). При такій побудові члени однієї громади, входячи в різні гуртки, можуть іноді не знати один одного. У цьому – ще одне пояснення особливо міцної будови єговістських осередків і надзвичайно незначної кількості відмов віруючих від самої організації. Крім того, віруючі і навіть його безпосереднє “начальство” за статутом товариства позбавлені будь-яких прав на самостійне розв’язання того чи іншого організаційного, віросповідного чи культового питання. Кожен віруючий повинен чітко і беззаперечно виконувати настанови Управлінського бюро, яке призначає Керівничий комітет корпорації. Зрілі та досвідчені чоловіки-християни призначаються старійшинами чи наглядачами громади. Вони наглядають за зібранням та піклуються про духовні потреби віруючих. Їм допомагають службовці. Ці люди не отримують грошей за працю, вони мають ще професію, яка їх матеріально забезпечує.

 Корпорація старійшин є виконавчим комітетом громади. Старійшини і службові помічники призначаються на посаду й усуваються Управлінським бюро відповідно до вказівок, що даються Біблією та Керівною корпорацією свідків Єгови. Вони можуть займати цю посаду до того часу, поки виконують вимоги Біблії, дотримуються директив Керівної корпорації свідків Єгови. Крім старійшин, збори мають роз’їзних наглядачів. Це особи, що мають великий досвід проповідницької діяльності свідків Єгови і служіння на цій посаді. Вони залишили свою мирську роботу, звільнилися від домашніх обов’язків і стали повночасними служителями. Якщо вони одружені, то їхні дружини також беруть участь разом з чоловіками у повночасовому служінні.

 Районний наглядач піклується про район з 18-25 зборами, відвідує збори 2 рази на рік, а через 2-3 роки його призначають в інший район. Наглядач перевіряє духовний стан зборів та його діяльність, виступає з промовами, зустрічається зі старійшинами з метою поліпшення служіння зборів, допомагає готувати районні конгреси. Утримується роз’їзний наглядач за рахунок членів зборів.

 Рішення про ліквідацію товариства ухвалює Управлінське бюро.

 З християнських обрядів єговісти дотримуються хрещення та євхаристії. Хрещення (укладання договору з Христом і прийняття церковного членства) має ще один аспект – доказ готовності віруючих служити Єгові і присвятити життя поширенню Його благої вісті. Євхаристія у свідків Єгови, що водночас є своєрідним святом (проводиться у пам’ять про смерть Христа; інших християнських свят вони взагалі не відзначають), відбувається в усіх громадах. Однак причащатися можуть тільки одиниці з обраних – ті, хто зарахований у “вірний залишок 144 тис.” (тепер 9 тис.) духовних християн. Члени товариства не святкують свій день народження, не вірять у долю, засуджують астрологію, не беруть участі в патріотичних обрядах, наприклад, у церемонії вшанування державного прапора, не поминають померлих родичів, забороняють процедуру переливання крові.

 Головний друкований орган Міжнародного релігійного товариства свідків Єгови – журнал “Вартова Башта”, який видається в 33 країнах 115 мовами (в Україні він поширюється російською мовою), а також бюлетень на 4 сторінки “Наше царствене служіння”; у 5 країнах друкуються книжки та Біблія в палітурці.

Міжнародне товариство свідомості Крішни

Миколаївська філія Міжнародного товариства свідомості Крішни знаходиться за адресою: м.Миколаїв,  пров. Суднобудівників, 5/8.

Головою є Вандья д. (Ткаченко Володимир Миколайович).

Релігійна громада свідомості Крішни є місцевою релігійною організацією громадян вайнавського віросповідання, які досягли 18-річного віку, добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб віруючих відповідно до традицій Міжнародного товариства свідомості Крішни (МТСК) – послідовників вчення Його Божественної Милості  А.Ч.Бгактіведанти Свамі Прабгупади.

Історія Товариства свідомості Крішни в країнах пострадянського простору почалася ще в 1971 році після візиту до Москви А.Ч.Бгактіведанти Свамі Прабгупади. Після цього громади Товариства свідомості Крішни почали з’являтися в багатьох містах. Проте Товариство не було зареєстроване у зв’язку з політикою державного атеїзму. За роки утисків та репресій у в’язницях та спеціальних таборах побувало близько 50 віруючих-крішнаїтів. Декілька осіб, в тому числі й одна дитина, загинули. Всіх віруючих було реабілітовано відповідно до Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій". В 1990 році Рада у справах релігії при Раді Міністрів УРСР зареєструвала першу релігійну громаду крішнаїтів в Україні – Київську.

На 1999 рік в Україні діяло офіційно зареєстровані 32 громади свідомості Крішни, близько 30 проповідницьких центрів, духовна академія, більше 30 благодійних місій "Харе Крішна – їжа життя". У 1993 році було створено Центр громад свідомості Крішни в Україні, який зареєстрований державою в 1995 році.

В 1996 році Державним комітетом України у справах релігій свідоцтвом № 60 було зареєстровано також Духовну академію свідомості Крішни в Україні. Академія готує священнослужителів та служителів інших необхідних спеціальностей для громад свідомості Крішни, а також розробляє наукові та методичні рекомендації, видає відповідну літературу та надає загальну вайшнавську освіту.

В Україні нараховується понад 300 священнослужителів, 120 учнів, близько 5 тисяч активних парафіян, а всього послідовників свідомості Крішни понад 40 тисяч.

Товариство свідомості Крішни лояльно ставиться до всіх конфесій. Удосконалення q оновлення, які притаманні кожній живій релігійній традиції, є виключною прерогативою її носіїв. Послідовники Товариства вважають, що розвиток руху Харе Крішна викликанbq не уявними "недоліками" інших релігій, а перевагами самої вайшнавської традиції, яка базується на давніх священних ведичних писаннях. Послідовники вайшнавської традиції вважають, що різні релігійні традиції беруть свій початок від одного джерела – Верховного Бога-Особи, який дає людству різні священні писання Сам або через Своїх посередників у відповідності до часу, обставин та рівня розвитку свідомості людей.

Діяльність громадян регулюється законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”, іншими законодавчими актами України, що регулюють діяльність релігійних організацій, та Статутом. У питаннях, пов’язаних з виконанням релігійних ритуалів, тлумаченням писань та вирішенням інших канонічних настанов, а також в організаційних питаннях релігійної діяльності громада дотримується рекомендацій керівної Ради (Governing Body Commission – GBC)  МТСК, рішень Центру громад свідомості Крішни в Україні, внутрішніх правил громади, затверджених її Радою.

Громада є членом МТСК, центр якого знаходиться в м.Майяпурі (Індія), і входить до складу Центру громад свідомості Крішни в Україні (м.Київ).

Громада є юридичною особою з моменту реєстрації її Статуту (15 липня 1996 р.), має печатку і штампи з позначенням свого найменування українською (або російською) та англійською мовами, релігійно-культову атрибутику та інші реквізити, власний баланс, рахунки в установах банків України в гривнях та валюті.

Метою діяльності громади є задоволення релігійних потреб її членів сповідувати і поширювати віру свідомості Крішни на основі давньої ведичної культури вайшнавів. Кількість громади може сягати 70-80 членів.

Основні напрямки діяльності громади такі: організація і правлення колективних обрядів, релігійних традицій і настанов МТСК з використанням сучасних засобів масової інформації  шляхом друкування й поширення релігійної літератури, здійснення культурно-освітніх заходів, створення навчальних закладів і груп для релігійної освіти дорослих та дітей, поширення освяченої вегетаріанської їжі (прасадам). Здійснення благодійної діяльності і милосердя та збирання пожертв; заснуваня місць поклоніння (місць паломництва) Верховному Богові – Особі Шрі Крішні; участь у релігійно-дослідницькій роботі інституту Бгактіведанта з метою поширення ведичних знань серед населення; проведення культурно-музичних публічних програм (харінама-санкіртана). Встановлення та підтримка міжнародних зв’язків та прямих контактів на індивидуальних та групових засадах, включаючи виїзд за кордон для участі в релігійних заходах, а також навчання в релігійних навчальних закладах і прийом з цією метою іноземних громадян.

Для використання своїх статутних завдань громада має право засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські підприємства, які мають права юридичної особи, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні), в тому числі спільні з українськими або зарубіжними релігійними організаціями.

Суми прибутку від виробничої діяльності та інші доходи підприємств використовуються в добродійних цілях, тому не опадатковуються.

Громада має право одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів та самостійно їх використовувати.

Органом управління та контролю за діяльністю громадян є Загальні Збори, Рада Громадян у складі 5 осіб, Президент Громади і Ревізійна Комісія у складі 3 осіб.

Загальні Збори членів громади є вищим органом управління за діяльністю громади і скликаються Радою Громади не рідше одного разу на рік або, в разі потреби, також і Центром (м.Київ) у визначені строки.

Загальні Збори ухвалюють статут громади, вносять до нього за рекомендацією Ради Громади зміни і доповнення, обирають за погодженням з Центром Раду Громади та Ревізійну комісію, затверджують щорічні звіти цієї комісії; приймають та виводять громадян до (із) складу членів громади. За участю Центру ухвалюють рішення про припинення діяльності громади та розпоряджаються у разі припинення діяльності майном, що є власністю громади.

Рада громади скеровує її діяльність у період між засіданнями Загальних Зборів, розробляє та передає на затвердження Загальним Зборам зміни і доповнення до статуту, затверджує внутрішні правила і регламент діяльності громади, розглядає питання громадської, фінансової, господарської та інших видів діяльності громади; затверджує кошторис витрат.

До складу Ради входять: Голова Ради,  він же Президент громади, Секретар Ради, Скарбник Ради та в разі необхідності інші відповідальні особи громади. Голова Ради громади є Президентом громади, він призначається та звільняється від виконання своїх обов’язків Центром. Голова Ради забезпечує  діяльність громади, розпоряджається її майном та коштами у відповідності до Статуту, рішень Центру і рекомендацій GBC; без доручення діє від імені громади, представляє її інтереси у відносинах з підприємствами, закладами, громадянами та державними органами; підписує угоди і фінансові документи громади, приймає на роботу громадян та священнослужителів за трудовою угодою та звільняє їх з роботи, головує на засіданнях Ради та Загальних Зборів.

Члени Ради виконують свої обов’язки за вказівкою Президента.

Ревізійна комісія підзвітна Загальним Зборам.

Діяльність Громади може бути перевірена Центром та відповідними органами державного контролю.

Громада, згідно з діючим законодавством України, володіє, користується і розпоряджається майном, що є її власністю і знаходиться на самостійному балансі, та користується майном, що є державною або приватною власністю і передана їй у тимчасове безоплатне користування або оренду для забезпечення культових та інших потреб. Громада може бути власником майна, що знаходиться за межами України.

Джерелами накопичення майна у власність громади є: пожертвування від громадян і організацій; надходження з державних джерел; придбання майна, створеного за рахунок власних коштів. Громада має право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями й одержувати їх. Громада не проводить примусового оподаткування віруючих.

Громада має права робити пожертви. На майно культового призначення, що належить громаді, не може бути покладене стягнення за претензіями кредиторів.

Плани громади: створення в м.Миколаєві вегетаріанського клубу та здійснення паломництва до Індії з метою відвідання Центрального храму в м.Майяпурі.

Основи віровчення

Ведичні  священні писання, на яких базується індуїзм,  датуються не пізніше II тис. до н.е.

Послідовники Вед вважають, що записані вони були 5 тисяч років тому. Особливість індуїзму, або ведичної релігійної традиції, полягає в тому, що протягом усієї своєї історії ця традиція існувала як сукупність багатьох відносно самостійних релігійних груп. Дослідники класифікують їх на підставі поклоніння переважно або Богові Вішну, або Шиві, або Калі.

Вайшнавська гілка індуїзму. Вчення, якого дотримуються послідовники товариства свідомості Крішни, належить до вайшнавської традиції, а саме до гаудія-вайшнавізму (бенгальського вішнуїзму). Вчення гаудія-вайшнавізму викладене в багатьох філософських та богословських працях найближчих послідовників видатного релігійного реформатора Індії, проповідника бгакті (відданості та любові до Бога) Шрі Крішни Чайтаньйі Махапрабгу (1486-1537 рр.). У ньому монотеїстичні положення Бгагавад-гіти та Бхагавата-пурани набули подальшого розвитку та поглиблення.

Відповідно до вчення бенгальського вішнуїзму, Бог є Вищою Абсолютною Істиною. Виділяються три основні аспекти Бога, або Абсолютної Істини: Брахман – єдина, неподільна, безособова основа творіння; всепроникливий, всюдисущий та всезнаючий Дух – Параматма, у вигляді якого Бог перебуває в серці кожної живої Істоти, та особистісна іпостась Бога – Бгаганан, яка вважається найвищою. В особистісній іпостасі Бога найповніше виявлено всі його якості. Він активно втручається у справи цього світу, відповідає на молитви віруючих, приходить їм на допомогу і, водночас, у Своєму трансцендентному бутті завжди перебуває поза матеріальним часом та простором. Саме концепція Бога-Особи дозволяє постулювати існування різноманітних його енергій. Внутрішня (або вища, духовна) енергія будує духовний світ, царство Бога. Зовнішня (нижча, матеріальна) енергія (майя) використовується для творіння матеріального світу. Рубіжна енергія, що посідає проміжне становище, – це душі, живі істоти, які населяють духовний та матеріальний світи. Бгагаван, Бог-особа, виявляє себе у нескінченному розмаїтті форм та втілень, які є різними аспектами його особистості. Різноманітні форми та втілення Господа мають різні імена, головним з яких для вішнуїтів є Вішну ("Всюдисущий") та Крішна ("Той, хто приваблює").

Коли Господь втілюється в матеріальному світі, то Його втілення називається аватарою ("той, хто сходить"). Слід підкреслити, що, навіть приходячи в матеріальний світ, Бог залишається Богом і не потрапляє під вплив нижчої матеріальної енергії. Мета втілення Бога в матеріальному світі – навернути до Себе душі, які страждають від троїстих страждань (страждань, що мають психофізичну природу, спричиняються іншими живими істотами та зумовлюються непідвладними людині природними чинниками), та вказати їм шлях до спасіння.

Матеріальний світ залежить від Бога в тому розумінні, що не може існувати без Нього так само, як промінь сонця не може існувати без самого сонця. Крім того, матеріальній енергії, яка не має свідомості, надає дії Бог. Діє ж вона лише завдяки тому, що Він заряджає її енергією свідомості (у вигляді індивідуальних живих істот). Однак матеріальна енергія створює ілюзію незалежності свого існування. Відтак живі істоти можуть думати, що вони не залежать від Бога. Матеріальний світ – спотворене відображення від первісного духовного світу.

Рубіжна енергія Бога, енергія індивідуальних душ, так само як і матеріальна, залежить у своєму існуванні від Нього, однак вона наділена свідомістю. Індивідуальні душі – дживи, що є вічними частками Бога, за своїми характеристиками подібні до Нього, їх безліч, і всі вони за природою створені для того, щоб служити Бгагавану – Богові. Служіння повинне базуватися на свободі та любові, а не бути підневільним. Тому всіх джив наділено свободою волі, їхня свобода полягає в тому, що кожна душа має змогу вибрати те, що вона хоче: служити Богові відповідно до своєї природи або ж насолоджуватися матеріальною основою. Відвертаючись від Бога, вічна душа потрапляє у рабство матеріального світу, яке виявляється передусім у тому, що вона отримує матеріальне тіло, яке прирікає її на народження, хвороби, старість і смерть, а також троїсті страждання.

Постійні народження живих істот у матеріальному світі складають основу  феномену реінкарнації, або  переселення душі.  Вішнуїти вважають, що душі в матеріальному світі еволюціонують, послідовно втілюючись у більш розвинуті тіла. Кульмінацією еволюційного процесу душі є втілення її в людину. Вибір служіння Богові поступово приводить душу до звільнення від ланцюгів матеріального світу, повертає її до природного стану у духовному світі. Коли жива істота, що перебуває в тілі людини, не навертається до служіння Богові, то за законами матеріальної природи (закону карми) вона буде змушена повернутися на новий еволюційний оберт перевтілень. Праведними властивостями вважаються ті, що сприяють наближенню душі до Бога (правдивість, милосердя, самовладання, внутрішня та зовнішня чистота, утримання від насильства, вміння все вибачати, почуття обов'язку), а гріховними – ті, які віддаляють душу від Бога та занурюють її в кругообіг матеріального життя (заздрість, брехливість, корисливість, гординя, грубість, хіть, невігластво, принесення зла іншим, ухиляння від виконання обов'язків).

Послідовники Товариства свідомості Крішни допомагають бідним та знедоленим, насамперед в місцях стихійних лих та воєнних конфліктів. Цій меті служить також  традиція масової роздачі вегетаріанської їжі.

Релігійна  практика

Релігійна практика послідовників Товариства свідомості Крішни  складається з повторювання та співу гімнів (мантр), поклоніння скульптурним зображенням Вішну-Крішни у різних його проявах, а також культу святих, найвидатніших гуру (духовних вчителів), самскар (побутових обрядів) тощо. Основи цієї практики подаються в ортодоксальних писаннях (Вайшнава-агамах), де описано ритуальну та культову практику вішнуїзму.

Вішнуїзм завжди відзначався лібералізмом, відкритістю та неприйняттям забобонів кастової системи.

Релігійна практика послідовників Товариства свідомості Крішни має декілька ступенів посвячення. Перше посвячення надається кандидатам, які щонайменше півтора року дотримуються традиційних принципів: не вживати м’яса, риби, яєць, не вживати наркотиків та дурманних засобів, не мати позашлюбних статевих зв’язків, не брати участь в азартних іграх. 

Другою обов'язковою вимогою для отримання посвячення є індивідуальне повторення на чотках вішнуїтської молитви-мантри: ''Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе", що є зверненням до Бога через проголошення його імен. "Крішна" й "Рама" – це Божі імена, а "Харе" – звертання до енергії Господа. "Крішна" означає "найпривабливіший", а "Рама" – "джерело всієї радості". Таким чином переклад молитви такий: "О всепривабливий! О джерело всієї радості! О Господня енергіє! Візьміть мене служити Вам”.

Кожен, хто готується до посвячення, повинен повторювати щоденно 16 кіл мантри Харе Крішна на чотках, які складаються з 108 намистин. Це займає десь 1,5-2 години. Цю мантру-молитву, яку ще називають "великою мантрою", наведено в деяких ортодоксальних священних писаннях, зокрема в Упанішадах. Практика повторення мантр на чотках дуже давня і є незмінним елементом практики всіх шкіл вішнуїзму, і навіть більше – майже всіх течій індуїзму.

Інша, не менш традиційна форма релігійної практики – колективне співання мантр, так званий кіртан.

Друге посвячення – традиційна церемонія одягання священного шнура, який дається далеко не кожному. Для того щоб отримати це посвячення, необхідно бути глибоко обізнаним у філософії та теології вішнуїзму. Ці знання перевіряються за допомогою спеціальних тестів. Друге посвячення робить людину священнослужителем – брахманом – і формально дозволяє їй проводити обряди, поклонятися у вівтарі храму і т. ін.

Третє посвячення – це надання чернецького сану саннясі. Воно є привілеєм лише небагатьох і надається дуже вибірково. Саннясі дає обітницю цнотливості та зречення від світу. Традиційно титул саннясі набували люди, які очолювали духовні організації – матхи.

Соціальне служіння та благодійна діяльність

У Товаристві свідомості Крішни загалом високо цінується й заохочується громадська активність, корисна праця і, насамперед, благодійність, виконання інших соціальних обов'язків, включаючи й сімейні.

Послідовники Товариства свідомості Крішни надають великого значення сімейному життю, виходячи з переконання, що морально здорова сім'я, яка будує своє життя на духовних цінностях, є основою стабільного та щасливого суспільства. Система початкової та середньої освіти Товариства свідомості Крішни, яка поєднана з програмою виховання практичних навичок духовного життя, спрямована, насамперед, на розвиток моральних якостей, необхідних для щасливого сімейного життя. У багатьох випадках керівництво Товариства свідомості Крішни заохочує молодих людей, які серйозно цікавляться духовною практикою, оселитися в ашрамі – гуртожитку при храмі. Чоловічий та жіночий гуртожитки суворо розділені. За умовами проживання вони нагадують монастир, що інколи турбує батьків. Однак такий спосіб життя має тимчасовий характер, оскільки молоді люди не дають чернечих обітниць і більшість з них, одержавши духовну освіту, повертається до незалежного від храму способу життя і може одружуватися. Метою життя при храмі (учнівства) є набуття духовної освіти, виховання необхідних якостей і здорових звичок, формування "смаку" до духовного життя, досягнення певної внутрішньої та зовнішньої чистоти. Вважається, що після проведення кількох років при храмі людина одержує як необхідну теоретичну, філософську підготовку, так і моральну стійкість, імунітет від вад, якими страждає сучасне суспільство. Результати практичної роботи Товариства свідомості Крішни з людьми, що страждають від поганих звичок  (наркоманами, злочинцями), а також науковий аналіз наслідків цієї роботи підтверджують ефективність цієї методики.

Іудейські (ХАБАД) релігійні громади регіону

Історія

Відповідно до релігійної єврейської традиції, іудаїзм, як форма релігійного вірування, з'явився 3313 років тому, після Синайського одкровення, коли Мойсей одержав від Бога Тору.

Масове розселення євреїв у країни Середземномор'я в VI-IV ст. до н.е., римські завоювання наприкінці I ст. до н.е. призвели до того, що єврейський народ та іудаїзм поширювалися за межами Палестини.

На території Південного Причорномор'я євреї перебували ще з біблійних часів, і цей міграційний потік мав напрямок зі Сходу через Крим, але незабаром, після прийняття Хазарським каганатом у VIII ст. іудейської релігії, напрямок міграції змінився на протилежний – із Заходу на Схід. Масове переселення євреїв на територію Миколаєва й області спочатку в сільську місцевість, а потім і в міста почалося після царських указів кінця ХVIII – ХIХ століть, і вже до 1778 року єврейський народ стає другим за чисельністю населення в місті.

У місті євреї здебільшого селилися в районі "Старого центру" (вул.Чернігівська, зараз вул. Карла Лібкнехта). Тут вони продовжували піклуватися про збереження культури і традицій, а також про релігію свого народу – іудаїзм. Унаслідок цього в місті будувалися синагоги, молитовні будинки, хедери (єврейські школи). Так, наприклад, до революції в Миколаєві було приблизно 28 синагог, найбільша з яких – Хоральна. У роки Великої Вітчизняної війни, як і більшість будинків центру міста, ця синагога була зруйнована, а на її місці був побудований будинок, у якому зараз знаходиться музей Верещагіна. Найбільше скупчення місць культу було між проспектом Леніна і вул. Спаською – 8 синагог.

Між собою євреї спілкувалися на ідиш – мові ашкеназів (європейських євреїв), що являє собою суміш старогерманського діалекту, слов'янських мов та івриту.

За радянської влади будь-яка релігійна діяльність переслідувалася, не був винятком і іудаїзм. У місті закривалися синагоги і єврейські школи (у 1937 р. була закрита остання єврейська школа, а в 50-х – остання синагога).

Відродження іудейської релігії в місті почалося на початку 90-х років. Була створена Миколаївська єврейська релігійна громада (МЄРГ), що утворилася в 1991 р. (перереєструвалася в 1994 р.) за адресою: вул. Карла Лібкнехта, 13.

24 квітня 1994 р. на загальних зборах було ухвалено устав МЄРГ. Означеній громаді повернуті 3 колишні культові споруди в місті Миколаєві за адресами: вул. Карла Лібкнехта, 13; вул Карла Лібкнехта, 13-а; вул. Карла Лібкнехта, 15.

За цією адресою знаходиться синагога "Хабад Любавич" ортодоксального іудаїзму.

Офіційний керівник і представники громадськості

Ініціаторами і засновниками МЄРГ є: М.Д.Гольденберг, Б.Х.Кітніц, А.С.Бортник і Берл Актініс – американський громадянин, що погодився бути рабином у місті Миколаєві. У перші роки утворення громади ці люди зіткнулися з великими труднощами. У той час ще не були налагоджені контакти з іншими громадами і не було єдиного центру іудейської релігії на території України. У зв'язку з нестачею коштів Б.Актінісу довелося організувати збір коштів на території США для створення миколаївської громади. Б.Актініс пробув рабином до 1994 р., потім він виїхав, і обов'язок рабина якийсь час виконував Анбіндер Григорій Еммануїлович, а в 1995 році приїхав рабин Шалому Готтліб.

Реб Шалому Готтліб народився в Єрусалимі, навчався в Ізраїлі, потім у Нью-Йорку в Любавичеського ребе, нашого земляка, Менахем Менделя Шнеєрсона.

Керівний склад та форма правління

На території України вищим керівним органом іудейської релігії є Федерація іудейських релігійних громад України з центром у місті Дніпропетровську. У свою чергу, існують також регіональні Об'єднання релігійних громад. Крім МЄРГ, на території Миколаївської області існують також ще офіційно зареєстровані громади в місті Первомайську, Новій Одесі, Очакові, Вознесенську і Новому Бузі. Громади в районах утворилися пізніше МЄРГ, і найперша з них – громада у м.Первомайську, зареєстрована в 1998 р., у м.Вознесенську в 1999 р., а всі інші – протягом 2000 року. Ці громади входять до скалду створеного Миколаївського регіонального об’єднання іудейськіх релігійних громад та об’єднань.

Згідно зі статутом МЄРГ, головним керівним органом громади є Зібрання членів Громади, котре збирається не менш ніж один раз на два роки. У період між зборами діяльністю Громади керує Рада Громади, яка обирається на дворічний термін і утворена з активних членів Громади та членів Правління. Рішення Ради ухвалюються більшістю голосів присутніх на засіданні, а з питань виключення з членів громади та припинення діяльності Громади – 2/3 голосів присутніх на Раді. Засідання Ради проводяться не менш ніж раз на три місяці. Рада збирається з ініціативи Правління, Голови правління чи 1/3 членів Ради. Голова ради, одночасно й офіційний керівник громади – рабин Шалому Готтліб. Рада громади складається з 10 чоловік, тому що в традиційному єврейському праві мінімальна кількість членів молитовної громади – 10 повнолітніх чоловіків (повноліття чоловіків настає після 13 років). Така група називається "міньян". У районних громадах існують свої Ради громади, вони також мають голову ради, але не мають свого рабина.

Членів громад у м.Миколаєві й області нараховується приблизно 15 тисяч осіб (за єврейським релігійним законом враховуються тільки чоловіки). Рада громади займається питаннями, пов'язаними з проведенням релігійних свят і ритуалів, а також вирішує важливі питання життєдіяльності громади. Районні громади менш розвинуті ніж МЄРГ, тому там молитви читаються тільки по святах. Це в першу чергу пов'язано з тим, що дуже незначна кількість єврейського населення знає іврит – мову, якою в обов'язковому порядку необхідно проводити релігійну службу і читати молитви.

Основні релігійні канони, віроустрій та догми. Характер вірослужіння

На івриті написані основні книги іудаїзму – Танах (скорочене позначення трьох груп книг, які складають єврейську Біблію: Тора, Невіім (пророки), Ктувум (писання)) .

Тора – провідний документ іудаїзму. Поряд з історією праотців, Мойсея і Результату, з Єгипту, вони містять 613 заповідей (365 заповідей, що забороняють, і 248 – що наказують). Тора складається з 5 книг. На івриті ці 5 книг називаються Хумаш (від івритського слова "хамеш" – 5). Перша книга Тори називається Брейшит ("Буття"), друга – Шмот ("Вихід"), третя – Ваікра («Левіт»), четверта – Бемидбар ("Числа"), остання книга називається Дварум ("Двозаконня"). У Миколаївському обласному краєзнавчому музеї зберігається один свиток Тори довжиною 20 м, який було придбано музеєм у 1984 р. у мешканця Миколаєва Кабусова Адольфа Борисовича. Серед ортодоксальних євреїв важливе місце посідає вивчення Талмуда, воно розглядається як особливо важливе заняття, і люди, які знають Талмуд, шануються у своїх громадах. Завдання Талмуда – не пояснити, а вловити основну ідею незалежно від обсягу написаного і донести до слухача в образній формі.

Проведення релігійних служб

Основні культові ритуали і молитви в МЄРГ проходять у синагозі, причому під час молитви жінки знаходяться окремо від чоловіків. Поділ між чоловіками і жінками в процесі молитви пов'язаний з тим, що в ортодоксальних синагогах чоловіки не повинні бачити жінку під час молитви, бо жінка не відіграє ніякої ролі в службі. Але за єврейськими релігійними законами за жінками, як і за чоловіками, закріплені певні обов'язки і правила. Крім того, жінки не повинні знаходитися під час молитви поруч з чоловіками, вони здійснюють спеціальні обряди запалювання свіч у синагозі перед початком молитовних зборів і запалюють вогнища в період деяких іудейських свят. Цим обрядам їх навчають з дитинства. Також обов'язковим є те, що за єврейським релігійним законом заміжня жінка не повинна показувати свого волосся, отже на молитовних зборах воно повинно бути прикритим хусткою чи перукою. Чоловік ортодоксального іудаїзму повинен постійно носити кіпу. По Галахє кіпа нагадує єврею, що над ним є господар.

Молитви у синагозі поділяються на буденні, суботні і святкові.

Буденні молитви вимовляють тричі на день: ранком (шахарит), після обіду (минха), увечері (маарив чи арвит).

Суботні молитви: прийняття суботи і маарив разом (у п'ятницю надвечір), шахарит і читання Тори та додаткова молитва (мусаф) зранку і минха (надвечір).

У свята порядок читання молитов такий, як у суботу.

Єврейський закон надає перевагу спільній молитві перед індивідуальною, тому що законоучителі вважають, що разом євреї будуть молитися за благо всієї громади, а індивідуально – лише за особисте благо, часто навіть за рахунок іншого. Людина, що читає молитву, називається Хазан. Він вимовляє молитву перед своїм пюпітром – біля Арон-Кодеш чи з "біма" (підвищення, розташоване серед людей, що моляться), читає вголос чи співає у залежності від характеру молитви. Коли читається Тора, читець дивиться в тому ж напрямку, що і всі інші – у бік Арон-Кодеша (шафи для збереження сувоїв Тори). Як згадувалося вище, обов'язковою умовою є читання молитви на івриті.

У суботу й у свята після закінчення молитви шахарит дістає з Арон-Кодеш сувої Тори для публічного читання. Читання Тори відбувається також під час ранкової молитві щопонеділка і щочетверга, у Рош-ходеш (молодик), у Ханука, у Пурим і в дні посади. Також у молитві минха в в суботу, у Йом-Кіпур і в дні посади. Після молитовних зборів усі віруючі переходять до їдальні для кідуша, де столи накриті окремо для чоловіків, жінок, молоді, дітей.

Не існує якихось обмежень для парафіян, кожен бажаючий може прийти і прослухати молитву. Але щодо прийняття іудейської віри, то існують деякі умови. Ці умови не обумовлені тим, що іудаїзм не зацікавлений у змінах, якраз навпаки, але МЄРГ, як і будь-яка інша громада в містах колишнього СРСР, не припускає Гіюр (обряд навернення в іудаїзм). Важливим в іудаїзмі є і те, що віра в Бога тут не обумовлена тільки молитвами і релігійними ритуалами, а за єврейським релігійним законом людина, що сповідує іудаїзм, повинна за день вимовити 100 (це мінімальне число) благословінь, не має значення, буде це сказано вголос чи про себе.

Місіонерська діяльність

Громади Миколаївської області не займаються місіонерством. Усі зусилля спрямовуються на поширення культу серед єврейського населення і людей, які сповідують іудаїзм. Так, наприклад, при Миколаївській синагозі існує Єшива (вул. К.Лібкнехта, 15) – єврейське релігійне училище, в якому навчається винятково єврейське населення. У нашому місті єшива – єдина на всю область, але кращі училища знаходяться в Одесі, Дніпропетровську, Києві. Молодь, що хоче навчатися, їде в московську єшиву. Жінки теж можуть відвідувати єшиву, наприклад, у МЄРГ в неділю проводяться лекції, які в основному слухають жінки, але на території колишнього СРСР не узвичаєне відвідування жінками єшиви. Громада міста також організувала в 1998 р. спеціальну школу, при якій є дитячий садок для єврейських дітей (зараз у цій школі навчаються приблизно 120 дітей). Крім загальноосвітніх предметів, додатково викладаються іврит, тора, традиції єврейського народу.

Збір коштів (пожертвувань)

Миколаївська громада, так само як і районні, збирає кошти на допомогу хворим і тим, хто потребує допомоги. Сума пожертвувань не встановлюється, і кожен може внести стільки, скільки дозволяє йому його бюджет. Для цього в синагозі встановлені спеціальні "скарбнички" для збору пожертвувань – Цдака. Іноді пожертвування вносять миколаївські підприємства, але в основному вони приходять від іноземних осіб і підприємств. На гроші, зібрані від пожертвувань, купуються продукти харчування і необхідні речі людям, що потребують допомоги, а також проводяться благодійні обіди.

Плани щодо розширення діяльності

У Миколаївській області 6 офіційно зареєстрованих громад і найближчим часом створення нових громад не передбачається. Розширюється громада тільки в місті, зараз закінчується будівництво спеціального басейну для обмивання – мікви. Цей басейн можна буде відвідувати щодня за бажанням, і обов’язково перед суботою.

МЄРГ і громади районів власних видавничих органів не мають.

Досягнення МЄРГ за 10 років значні, про це свідчить багато чинників, але існують і певні проблеми, які є невирішеними на сьогодні. Основна з них – це незнання членами Громади івриту.

Вигляд новозбудованої мікви

Мусульманська релігійна громада

Іслам подібний до великого будинку, що сягає піднебесся і має міцні опори. Фундамент цього будинку закладений і в нашому місті. Мусульманська громада міста Миколаєва, яка була зареєстрована 20 вересня 1994 р., є місцевою релігійною організацією громадян, які досягли 18-річного віку й добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб віруючих за традицями ісламу. Діяльність релігійної громади регулюється Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації” й іншими законодавчими актами України. Вона об’єднує громадян мусульманського віросповідання для спільного впровадження права на свободу сповідання та поширення мусульманської віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання. Мусульманська релігійна громада входить до складу Духовного управління мусульман України, статут якого зареєстровано Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України 05.04.1993 р. за № 329. Релігійна громада перебуває за адресою:  м.Миколаїв, вул. Колодязна, 10/19. Органами управління мусульманської громади є Загальні збори, очолювані духовним настоятелем, та рада, що є підзвітною настоятелю. Загальні збори скликаються духовним настоятелем або радою не рідше одного разу на рік. Керівний склад – 3 особи: голова ради М.Д.Каймаразов, заступник голови Д.Т.Холов, секретар Д.Т.Мамараїмов. На цей час у місті зареєстрована одна громада, яка не має культових приміщень. При общині є школа арабської мови.

Опорою ісламу є стовпи. Найважливішим із них, на ньому розбудований великий іслам, є аш-шахада (свідчення) – формула ісламського символу віри: “Свідчу, що немає ніякого божества, окрім Аллаха, і Мухаммед – Посланець Аллаха”.

Зміст цього полягає в тому, що лише Аллах – істинний предмет поклоніння, а Мухаммед – Посланець Аллаха, котрий передав Його релігію. Цей стовп є основним з-поміж інших. Якщо ж мусульманин поклоняється не Аллаху і промовляє до пророків і святих, то його молитви, закят, пост і паломництво не принесуть йому користі. Справа в тому, що багатобожжя і надання Аллаху товариша зводить нанівець будь-яку працю.

 Найбільш фундаментальні приписи “5 стовпів ісламу” – це символ віри (шахада), молитви 5 разів на день, пост, милостиня (закят), паломництво (хадж). Але доброчесний мусульманин повинен добре знати весь Коран, все його суспільне і особисте життя повинне співвідноситись з ним. Коран радить віруючим переказувати його, коли це можливо. Тисячі віруючих знають його напам’ять.

Кожен мусульманин повинен зберігати власну віру, захищати її від усього, що може осквернити її, тобто боятися віровідступництва. Відступництво від віри поділяється на три види: у переконаннях, у діях і на словах. Кожен з них поділяється на багато підвидів.

Щодо першого виду (в переконаннях): сумніви щодо Аллаха, його Посланця, щодо Корану, днів страшного Суду, Раю і Пекла, Винагороди і Покарання і одноосібно підтвердженого, загальновідомого чи віри у вічність Всесвіту (існування без початку) з приводу матерії і будови чи лише матерії.

Щодо  другого виду (в діях): вчинити саджда ідолу, сонцю чи іншому створінню з наміром зробити йому Ібада (найвищий ступінь поклоніння).

Щодо третього виду (на словах) – їх дуже багато: наприклад, назвати мусульманина кяфіром, іудеєм, християнином чи атеїстом, маючи на увазі, що він насправді є таким, а не з наміром порівняти.

Велике місце в ісламі посідають релігійні обряди. Це, в першу чергу, очищення, намаз, брак, хіджаб, хадіси. Упродовж доби мусульманин повинен виконувати 5 обов’язкових Намазів:

Аз-Зухp – час полудневої молитви починається з моменту відхилення сонця від зеніту і закінчується, коли тінь від предмета стає рівною його висоті плюс тінь, коли сонце в зеніті.

Аль-’Асp – час післяполудневої молитви настає після часу Аз-Зухp і закінчується після повного заходу сонця.

Аль-Магріб – молитва після заходу сонця; починається після заходу сонця і завершується разом із зникненням червоної смуги після заходу сонця.

Аль-’Іша – нічна молитва починається після часу Аль-Магріб і закінчується зі сходом сонця.

Ас-Субх – молитва під час сходу сонця; починається після часу Аль-’Іша і продовжується до сходу сонця.

Важко знайти релігію, яка б могла так моделювати суспільство, як іслам. Відбиток ісламу на суспільстві пояснюється тим, що це тотальна релігія, котра торкається усіх моментів особистого і супільного життя. Щоб прийняти іслам, необхідно виконати прості формальності: той, хто вступає, очищується шляхом омовіння і промовляє фразу, яка виражає символ віри і називається “шахада”.

Однак вийти з ісламу набагато складніше. За Кораном, той, хто відрікається від ісламу, заслуговує на смерть. Відомий вірш з Корана: “Немає примусу щодо релігії”. Іслам передбачає для невіруючих статус захищених, що називається “дхимма”, який надає перевагу прибічникам релігії “книги” – головним чином євреям та християнам – порівняно з ідолопоклонниками, якими є, наприклад, анімісти. Однак порядок мусульманської громади не повинен порушуватись.

Принципи Ісламу

Іслам характеризується простотою принципів: Бог, єдиний і всемогутній, послав людям текст – Коран, який Він передав за допомогою людини на ім’я Магомет.

Коран – слово Боже. Магомет не є його автором: він отримав текст від Божого архангела Гавриїла.

Цей досконалий і повний текст достатній для всіх потреб людини і супільства. Коран є вищою нормою в будь-якій сфері: духовного життя, права, політики, економіки, науки, індивідуальної чи колективної моралі.

Визнати всемогутність Бога – означає скорятися Його волі. Зміст слова “іслам” – “підкорення”. Підкорення Богу полягає в тому, щоб дослухатися до Його слова, суворо дотримуючись приписів Корану.

Іслам вважає істинним тлумачення, яке подав Магомет своїм життям та своїм вченням. Додаткові тексти, які називаються “хадіс”, пояснюють це тлумачення. Іхня достовірність забезпечена надзвичайною обачливістю: мусульманські фахівці старанно досліджували джерела, вказавши у хронологічній послідовності імена тих, хто зібрав це вчення. Якщо використати юридичне порівняння, то Коран – це закон, який започаткований вищою владою, а хадіси – юриспруденція, тобто метод трактування закону.

Вірування мусульман торкається всього, що написано в Корані. Хадіс узагальнює це вірування так: “вірити в єдиного Бога, в ангелів, у книги, людей, воскресіння в Судний день, у визначення Богом добра і зла”.

Одкровення Боже не обмежується самим Кораном, який є словом Божим. Воно може бути виражене і в інших книгах. У Корані недвозначно згадуються “листи Авраама”, сліди яких загублені; Тора; псалми Давида, що входять до Біблії, і Євангеліє.

Пророки є посланими Богом людьми. Це люди великої доброчесності, що служать взірцем для поведінки, обрані Богом для передачі Одкровень, основний зміст яких є незмінним: єдність Бога, заборона зла та ін. Однак форма може змінюватися в залежності від суспільного середовища, до якого ці Одкровення звернені.

Коли Бог вирішить, що час прийшов, Всесвіт буде зруйнований; потім, через деякий час, відбудеться воскресіння з мертвих. Тоді наступить Страшний Суд, що вирішить нашу долю залежно від наших дій.

Тільки Бог знає добро та зло. Мораль, якої необхідно дотримуватися, сформульована в Корані. Ця мораль закріплена мусульманським законом шаріата, який містить і законодавчі елементи: правила поведінки, регламентування торгівлі, кримінальне право та ін.

Для мусульман іслам є ідеальною релігією: він вершина та досконалість Божественного Одкровення. Тора та Євангеліє також є священними книгами. Саме так мусульмани сприймають події священної історії. Вони вважають себе духовними синами Авраама. Іслам визнає дивовижне народження Ісуса Дівою Марією. Хіба, вважають вони, Бог не може сотворити народження Людини без батька, коли він сотворив Адама без батька й матері? Ісус – найвеличніший пророк, що жив до Магомета. Він буде покликаний вершити Страшний Суд. Ця виняткова роль Ісуса не дозволяє мусульманину припустити, що той помер страченим, – значить, була заміна, і на хресті помер невідомий.

Так само і Святий Дух, названий Ісусом грецьким словом “паракліт” (“захисник”, “адвокат”), – не Божественна особистість, а Магомет, останній з пророків, якому Бог довірив заключну з книг-Одкровень – Коран.

Заборона поширюється на такі продукти харчування:

- алкогольні напої, що отримані за допомогою бродіння незалежно від виду сировини (виноград, ячмінь, фініки);

- свинина в усіх видах: м’ясо, сало чи ковбасні вироби, що містять свинину;

- м’ясо незарізаних тварин. М’ясо забитої, задушеної тварини вважається непридатним для споживання;

- земноводні тварини.

Різання повинно супроводжуватися ритуальною фразою “Бісміллах” (“в ім’я Бога”), яка означає те, що воно звичайно здійснюється мусульманином. Не дозволяється вживати м’ясо тварини, яка зарізана не мусульманином, якщо він належить до релігії “книги” (єврей або християнин) і якщо він дотримувався під час різання правил своєї релігії.

Їжа, що відповідає приписам Корану, називається “халал”, а заборонена – “харам”. Це останнє слово близьке до слова “гарем” – частини житла, забороненої для відвідування іноземців.

Мусульманські свята

Іслам не має розмаїття обрядів. Мусульманські свята небагаточисельні та невидовищн�