Всесвітній день борошна
/ 1
- Деталі
- Хіти: 36
Друзі, сьогодні відзначаємо Всесвітній день борошна!
Всесвітній день борошна був заснований Музеєм борошна (м. Віттенбург, Німеччина) 20 березня 2019 року, щоб підкреслити значення борошна в житті людей. Така дата обрана не випадково, адже 20 березня припадає на середину сонцестояння (день весняного рівнодення), яке коливається між 19 та 21 березня. У північній півкулі – це ознака початку весни та час сівби, а у південній - осені та початку збирання врожаю.
Борошно є основою харчування людства протягом тисяч років. Залежно від виду сировини розрізняють борошно пшеничне, житнє, ячмінне, вівсяне, кукурудзяне, горохове, соєве та ін. Кожний сорт характеризується певними показниками: крупністю помелу, зольністю, хлібопекарськими якостями тощо.
На території України вирощувати й переробляти зерно навчилися ще у VІІ тисячолітті до н. е.: тоді люди «добували борошно» з висушених і розтертих корінців рогози і папоротей (з книги В. Тиліщака «З мамонтами і бізонами. Як жилося людям в Льодовиковому періоді» – Київ: Портал, 2024).
У світі є не так багато країн, де хліборобство є способом життя й символом національної культури. Для українців хліб має особливий сенс. Весь уклад життєдіяльності українців, їх праця, звичаї, відпочинок споконвіку були обумовлені сільськогосподарськими циклами й хліборобськими традиціями. Шанобливе ставлення українців до хліба проявляється й в старовинних обрядах і звичаях. На свято Великодня пекли високий хліб - «паску», на Андрія - «калиту», на весілля - коровай, хлібом «на рушнику» зустрічали батьки наречених вдома, поважних гостей або йшли до майбутніх кумів. Зустрічати весну виходили з випеченими жайворонками, млинці і вареники готували на Колодія. Про ці та інші наші традиції можна почитати в книгах: М. Морозенко «Наші звичаї і традиції» (Київ: ІРІО, 2023); А. А. Плесконоса, Н. Л. Писаренко, Л. Ф. Артюх «Національна кулінарна спадщина України» (Київ: Балтія друк, 2021).
Наші пращури їли переважно чорний житній хліб, адже жито було невибагливим і добре родило. А от «пундиків» майже не їли. Ви зараз подумали, що «пундики» - це щось неймовірно смачне? І так, і ні. «Пундики» - це печені коржі, перекладені смаженою в олії цибулею і дотушковані в печі. Інколи робили солодкі «пундики» з горіхами та медом (з книги О. Снігур «Як упіймати сніданок. Коротка історія їжі» – Київ: Портал, 2024).
Борошняні кондитерські вироби не лише приємні на смак, а й дарують відчуття тепла і затишку. Особливо, якщо вони приготовані маминими руками. Марсель, герой роману М. Пруста «На Сваннову сторону», з книги «У пошуках утраченого часу» (Київ: Юніверс, 1997), згадував свої відчуття від печива: «Мама послала по ті кругленькі й пухкі тістечка, так звані мадленки, сформовані ніби з допомогою жолобкуватих скойок молюсків Сен-Жака. Прибитий понурим сьогоднішнім днем і заповіддю невеселого завтра, я машинально підніс до вуст ложечку чаю, в якому розмочив шматочок мадленки. Та тільки-но чай з розкришеним тістечком торкнувся мого піднебіння, я здригнувся, відчувши, ніби в мені діється щось незвичайне. Якесь невмотивоване раювання нахлинуло на мене. Мене вже не обходили зрадливість долі, її дрібні напасті, швидкоплинність нашого життя, я, ніби запалавши коханням, наповнився якоюсь коштовною есенцією, точніше есенція ця була не в мені, я сам був цією есенцією».
Мамине печиво – це смак дитинства. Головний герой п’єси І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю», із збірки «Драматичні твори» (Київ: Наук. думка, 1989), граф Бжостовський, шукає рецепт печива, яке йому готувала його мати-українка у дитинстві: «За весь час мого життя мене переслідує згадка про чудове печиво, яке я їв за часів мого дитинства… Нічого подібного я не зустрічав потім уже ніде, – аромат, смак, відчуття ніби якоїсь дівочої свіжості і… мені здається, що я віддав би півжиття, аби хоч раз покуштувати цього печива». У пошуках цього печива граф перепробував всі можливі види солодощів, об'їхав всю Європу, жив у Парижі, Римі, Флоренції, Гренаді. А найкращим печивом виявився звичайний пшеничний коржик, який він скуштував з рук простої української дівчини Лесі.
Вироби з борошна є неодмінним частуванням для гостей як звичайних, так і фантастичних. «Він поставив на вогонь чималого кавника; коржі з кмином уже щезли, а гноми саме заходилися коло ячних перепічок з маслом, коли щось загрюкало у двері..» (з книги Дж. Р. Р. Толкін «Гобіт» (Львів: Вид-во Астролябія, 2022).
А ви чули, яка оказія сталася в оповіданні О. Генрі «Черстві булки»?! Так от, двічі-тричі на тиждень до хлібної міс Марти Мічем заходив літній чоловік в окулярах і завжди купував дві черстві булки. «Ніколи не питав ні пирогів, ні торта, ні чудесних гарячих пундиків». Одного дня міс Марта пожаліла його і поклала в черстві булки великі шматки масла. І сталася неприємність. Виявилося, що цей чоловік, містер Блюмберґер, був рисовником і працював над планом нової міської ратуші. «Рисовники спочатку рисують олівцем. …коли рисунок готовий, вони стирають олівець черствим хлібом. Це краще, ніж гумою». Це та інші оповідання читайте у книзі неймовірного О. Генрі «Королі і капуста» (Харків: Вид-во «Фоліо», 2019).
Пропонуємо погортати й кулінарні книги з фонду Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека, в яких знайдете безліч цікавих рецептів з борошна:
-М. А. Міцко, М. П. Липчей «Закарпатські ласощі та печива» (Ужгород: Вид-во Патент, 2016);
-І. М. Тумко «Святкові десерти» (Харків: Vivat, 2017);
-«Домашнє тісто. 500 рецептів. Печемо і смажимо з дріжджового, заварного, здобного, листкового, пісочного, пряникового тіста» (Харків: Видавництво "КСД", 2015);
-В. С. Ростовський, О. М. Кукуєва «Технологія виробництва борошняних кондитерських виробів» (Київ: Вид-во «Кондор», 2018).
#МиколаївськаОУНБ #читатимодно #читайукраїнською #гастрономічнийкалендар #борошно