Лауреатка Нобелівської премії з літератури 2020 р. Луїза Ґлік
/ 0
- Деталі
- Хіти: 23
Лауреаткою Нобелівської премії з літератури 2020 р. стала американська поетеса та есеїстка Луїза Ґлік (1943-2023).
Американський поет Роберт Хаас писав про творчість своєї співвітчизниці: «Луїза – одна з найчистіших і найдосконаліших ліричних американських поетес. Вона пише в характерній лаконічній і елегантній манері. У той же час її вірші епічні, а об’єкт її дослідження подається у різних ракурсах з різних точок зору, подібно до того, як ретельно сонет оспівує кохання».
Ґлік закінчила середню школу в м. Г’юлетт у 1961 р. З дитинства захоплювалася культурою стародавньої Греції, рано почала писати вірші. Через складне захворювання Луїза не вступила до коледжу на денну форму навчання, вона відвідувала клас поезії в коледжі Сари Лоуренс, а згодом – поетичні майстер-класи у школі загальної освіти Колумбійського університету. Викладала англійську мову в коледжі Вільямса в Вільямстауні (Массачусетс), а також в Єльському, Бостонському і Айовському університетах.
Перша збірка віршів Луїзи Ґлік «Первісток» (1968), у якій змальовано образ Жанни Д’Арк, була удостоєна премії Американської академії поетів. Особливу увагу літературознавців привернули збірки «Дім на болоті» (1975) та «Минуща постать» (1980). Збірка «Тріумф Ахілла» (1985) отримала Національну премію критиків.
Одна з найвідоміших збірок «Дикий ірис» (1992) нагороджена Пулітцерівською премією. Популярною є цитата з цієї книги «Все, що повертають із забуття, повертається, набуваючи голос». У 1999 р. побачила світ книга «Vita Nova».
У новому тисячолітті були опубліковані збірки «Сім століть» (2001), «Аверно» (2006), «Вірші: 1962-2012» (2012), «Вірна і доброчесна ніч» (2014), «Зимові рецепти з колективного» (2021).
Нобелівську премію Луїза Ґлік було присуджено «за безпомилковий поетичний голос, який своєю строгою красою робить індивідуальне існування універсальним». Як зазначалося у Нобелівському комітеті, її твори вирізняються прагненням до ясності, а «дитинство і сімейне життя, близькі стосунки з батьками, братами і сестрами – тема, яка залишається центральною для поетеси».
Пропонуємо до вашої уваги поезії Луїзи Ґлік.
Червоний мак
Найкраще
Не мати думок.
Почуття:
от їх варто мати. Мати мов
володаря.
Того, що на небі і називається
сонцем. Розкриваюсь,
показую йому серце, воно горить
наче сонце вже в ньому.
Серце слава моя єдина.
Брати і сестри,
чи були ми із вами схожі,
тоді, коли ще не були людьми?
Чи дозволяли собі
розкриватися,
раз і назавжди?
Бо якщо чесно,
зараз я говорю вашою мовою,
говорю, бо осипаюсь.
(Зі збірки «Дикий ірис». Переклад Олени Гусейнової)
Портрет
Дитина малює обриси тіла.
Вона малює, як уміє, та посередині все біле,
вона ще не вміє заповнити порожнечі, хоч і знає, щó в ній повинно бути.
Вона знає, що з обрисів, які ні на що не спираються,
зникає життя; вона відітнула
одне тло від іншого. Як і личить дитині,
вона обертається до мами.
А ти домалюєш серце
в тій порожнечі, яку вона створила.
(Зі збірки «Минуща постать». Переклад Максима Стріхи)
Фото з сайту: https://www.ukrlib.com.ua/
#НобелівськаПремія #цікавіфакти #читайукраїнською
#Календар_МОУНБ #ВизначніДати #Відзначаємо