Липневий день нас огортав
Серпанком золотим.
Ласкавий вітер колисав,
Летіли сни за ним…
І човник тихо так спливав
Потоком річковим…
Крізь щільне марево я чув
Віддалені слова,
Та очі вже заплющив був,
Схилилась голова…
І ось я крила розгорнув,
І почались Дива…
Аж раптом – смик!
Хтось за рукав
Чимдуж мене вхопив.
«Гей, дядьку, чи ти спав?
А казку не скінчив!»
«Кумедну!». «Довгу!»,
«І нову!» – благав
Мій гурт, просив.
Тієї ж миті ми в човні
Майнули закрайсвіт.
Туди, де звірі чарівні,
Де велетенський кіт
І де співав свої пісні
Троянди пишний цвіт…
Та вогник мій раптово згас,
Уяви вистиг слід.
«Продовжимо в наступний раз,
Бо скоро вже обід.»
«Годуй казками, дядьку, нас!
Крехтиш, мов кволий дід…»
Ну що робити? Знов і знов
Пряду тканину слів.
Уже і вечір надійшов,
І обрій спопелів…
Вертаємо у тінь дібров
Із чарівливих снів.
Алісо, казку пам’ятай
До ниток сивини.
У скриньці ти її тримай,
Де сплять найкращі сни,
Як мандрів чарівний розмай
З чужої далини…
#читатимодно #читайукраїнською #люблючитати в Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека!