Статті

Нобелівська премія з літератури 1919 р. Карл Шпіттелер (1845-1924)

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Хіти: 47

 

 

Нобелівську премію з літератури 1919 р. отримав швейцарський поет та філософ Карл Шпіттелер (1845-1924).

К. Шпіттелер народився в місті Лісталі (Швейцарія) в сім’ї урядового чиновника. З дитинства захоплювався музикою й малюванням. У місцевій гімназії у юнака розвинувся інтерес до епічної поезії. 1863 р. вступив до Цюріхського університету на факультет права. З 1863 по 1870 рр. вивчав теологію у вузах Цюріха, Гейдельберга та Базеля та продовжував писати поезію.

Першу епічну поему «Прометей та Епіметей» (1881) Шпіттелер опубліковав під псевдонімом Карл Фелікс Тандем. Високо оцінений серед швейцарських інтелектуалів, твір не мав публічного відгуку. З 1881 р. Карл Шпіттелер працював вчителем, журналістом у газетах Базеля та Цюріха, продовжував займатись літературною діяльністю. Видав кілька книг: «Про надприродне» (1883), цикл віршів «Метелики» (1889), «Балади» (1896). Повість «Лейтенант Конрад» (1898) високо оцінив філософ Ф. Ніше, котрий рекомендував Шпіттелера на посаду редактора мюнхенського журналу «Кунстварт». Ромен Роллан високо цінував творчість Шпіттелера порівнюючи його з Гомером та Гете.

Шедевром німецькомовної літератури визнано епічну поему К. Шпіттелера «Олімпійська весна» (виходила частинами з 1900 по 1905 рр., повністю – у 1910).

У 1919 р. К. Шпіттелеру присуджено Нобелівську премію за «незрівнянний епос» поеми «Олімпійська весна», яка складається з п’яти книг обсягом близько 17 тис. рядків, вона написана ямбічним гекзаметром і являє собою суміш міфології, фантазії, гумору, релігійних мотивів і алегорії.

Пропонуємо до вашої уваги вірш К. Шпіттелера «Дивоцвітка» (переклад українського письменника, перекладача Ігоря Качуровського).

У гаю-розмаю квіту чагарі.

 

Там до кузні Янко їхав на зорі.

Біла хуґа цвіту – щастям на путі,

У коня – лілеї в гриві і хвості.

«Ти мов на весілля! – хлопець до коня. –

Де ж та наречена? Чом не доганя?»

Коли чути: коник швидко тупотить,

Чарівна дитина у сідлі сидить.

Він бере дитину, на руках гойда,

Садить на коліна вгору підкида.

Та зненацька чує: «Ти, хлопчино, – злий:

Загубивсь лілейний черевичок мій.»

Повернувсь далеко, а знайшов таки,

Радо з черевиком їде напрямки.

Защемило серце: що за чудеса.

Бачить не дитина, дівчина-краса.

Шепотить до нього: «Янку, любий мій!

Я для тебе маю перстень осяйний.

Це в коханні буде запорука нам.

Та, коли купалась, десь забула там…»

Повернувся з перстнем – що це за мара:

У сідлі, зів’яла, хилиться стара.

А язик белькоче: «Янку, сину мій,

Дай води краплинку, порятуй, напій!..»

А прибіг з водою – од її й коня

Тільки й залишилась попіл-порохня…

Фото з сайту: https://uk.wikiquote.org/

#НобелівськаПремія #цікавіфакти #читайукраїнською

#Календар_МОУНБ #ВизначніДати #Відзначаємо