Коваль Г. П. Бажання літати / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 417 с.

Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. 92 ідеалами, якими були вони за юнацьких часів свого народження, зійшов він так трагічно в домовину. Микола П. [88]. «Сторінки життя» були надзвичайно сумними, трагічними. «На зустріч Сонцю золотому». Міцно останніми роками позасмоктувало нас болото буденщини. Замовкли голосні згуки. Повилітало співоче птаство. І нема льоту вгору. Нема сміливих думок. Обиватель спить сном праведним. Студент учиться. ганяючись за дипломом. Селянин тихенько мре від холери і тифу. Хороне вся країна. І тільки й є в їй з пориваннів до неба, – що літ машин, на які сміливі завзятці шукають дороги до гордих просторів, до сонцем осяяних високостів. Нехай кажуть, що це жадоба «приключений», що це марна забавка, та дарма. Ті, що люблять бавитись, не вміють покладати життя. А тут: Шавез героїчно летить через снігове верхогір’я і героїчно вмирає смертю переможця. Мацієвич, піднявшись високо вгору, лягає на шматки розтрощений грудьми до землі, з якої злетіти насміливсь. Буденщина, болото, земля – не пускає від себе тих, кого рабами породила, земля не прощає бунтівникам їх льоту «на зустріч сонцю золотому». Земля хоче, щоб «узятий від землі» землею тільки й жив. Земля бунтується, на бій стає з синами своїми, що в орлів перевернутися хотять. І гинуть Шавези, трупом падають на розгнівану грішницю Мацієвичі. Але вітає, радо приймає їх Сонце огнисте, бо з серця людини насмілились понести йому вони іскру, найкращу іскру Сонця. Вінками мучеників вквітчають їх сини землі, яким прокладає дорогу до Сонця їх кровію злитая путь.