Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

194 194 хлібних магазинів – 5; хлібними магазинами польських поміщиків забудовано було схили Карантинної балки. Зростала кількість купців: у 1808 році їх було 204, з них першої гільдії – 32, а у 1812 році останніх стало 53. Головним місцем внутрішньої торгівлі були базари, де будувалися ряди лавок. Внутрішня, ще невелика, торгівля знаходилася в руках частково росіян, частково євреїв – купців, які пропонували покупцям в основному російські товари: шовкові, паперові, шерстяні, залізні, стальні, взуттєві й інші вироби; міщани торгували різними дрібними товарами і харчами. Важливе значення мала, як завжди, торгівля міцними напоями. Іноземні купці торгували в Одесі здебільшого іноземними ж товарами: шовковими (турецькими), паперовими, шерстяними; фруктами, напоями і іншим, але теж бажали захопити торгівлю вітчизняними міцними напоями. Продаж солі був переданий відкупщикам, але ціну встановили не дорожче 40 коп. за пуд. Сіль доставляли з Криму, привіз її з Бессарабії і Галичини був заборонений, очевидно, з міркувань конкуренції. Турбуючись про збільшення населення міста, де – Рибас всіма способами залучав до нього росіян й іноземних поселенців, в тому числі й осіб, які займалися б в Одесі торгівлею. Для цього торговим людям надавалися значні пільги і обіцяно грошову допомогу від казни тим із поселенців, які відкриють магазини, займатимуться промислами та будуть записані в гільдії. Весною 1795 року де – Рибас, перебуваючи в Петербурзі, отримав затвердження деяких проектів відносно збільшення одеського населення, причому для запрошених д міста переселенців наказано було збудувати 53 кам’яних будинки з невеликими лавками. Для торгівлі харчовими припасами влаштований був у 1795 році Вільний ринок (Старий базар), а для мануфактурних товарів – Красні ряди (мабуть, Олександрійський проспект); місця під лавки роздавалися всім бажаючим, і брали їх дуже охоче. За переписом, зробленим на початку 1797 року, кам’яних лавок було вже 398, а тимчасових дерев’яних – 143; крім того існувало 17 магазинів для складу хліба [10, C. 174]. Зміни в пореформеній Російській імперії торкнулися й Вознесенська. Торговці, промисловці, Вознесенська міська дума були дуже стурбовані поворотом в