Коваль Г. П. Деякі питання міського самоуправління в Південній Україні та життя цих міст кінця ХІХ ст. Хроніки. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2023. – 395 с.

372 ДЕЯКІ ПИТАННЯ МІСЬКОГО САМОУПРАВЛІННЯ В ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ ТА ЖИТТЯ ЦИХ МІСТ КІНЦЯ ХІХ СТ. ХРОНІКИ. КОВАЛЬ ГЕННАДІЙ ПАВЛОВИЧ. «Там, де вливається лиман в море, мальовничо виблискує на високій скелі фортеця Очаків; багацько русскої крови пролилося під цією скелею, багацько разів води лиману червоніли від козачої і турецької крови з-за володіння Чорним морем, а темна скеля і тепер, як сотні років тому, стоїть, наче грізний сторож коло входу лиману в просторе море»... Взагалі, Очаків і сусідня місцевість вигравали немалу ролю в історії українській, а потім того і всеросійській, Очаків то давня фортеця, що заклав її ще в ХУ столітті кримський хан Менглі-Гирей. Коли турки, що звоювали року 1453 Костянтинополь, вбралися в силу і згодом прибрали під свою суверенну руку понадбережжя чорноморські, Очаків став турецькою фортецею, залоги (гарнізони), якої між иншим мали своїм завданням не пропускати запорожців з Дніпра в широке сине море. Треба було великої обережности з боку сміливих цих вітязів, щоб не потрапити в лабети «бусурменські» і хитро просковзнути з своїми байдаками повз грізну скелю, на якій стояли ще грізніші гармати і залоги, коло якої сновигали турецькі галери, хитрі, лукаві». Пощастило проминути благополучно скелю, і тоді, як співається в пісні, – «По синьому морю байдаки під вітром гуляють»... А очаківський степ був останнім пунктом на півдні, до якого часом сягали пізніші так звані Запорожські Вольности, тоб-то ті землі, якими володіли запорожці. Коло Очакова ми прощаємося з Чорним морем, ми в останнє вітаємо блакить неба, що роскинулоея над Цим морем і купається в його хвилях. Небо з морем обнялося, Море в небі розлилося...