Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

261 261 автомобіль без нагляду; б) не заставляти проїздів, зупиняючись вздовж тротуарів в один ряд з іншими екіпажами по напрямку їзди, при чому не загороджуючи проїздів, воріт і входів [57]. Подібні правила були видані й щодо їзди велосипедами. Вони вимагали наявності номерного знаку, виданого міським управлінням, що кріпився позаду сідла чи попереду біля руля; справних гальм, дзвоника, ліхтаря для поїздки вночі. Для отримання номерного знаку власнику велосипеда потрібно було звернутися до місцевого управління з відповідною заявою. Особам, які не досягли 10 років, їзда на велосипедах не дозволялася. Особи, які віддавали свої велосипеди на прокат чи в тимчасове користування, зобов’язані були знати імена та адреси тих осіб, яким вони давали свої велосипеди і, у випадку необхідності притягнення таких до відповідальності за порушення обов’язкових постанов, вказати цих осіб для порушення проти них кримінальної справи; в протилежному ж випадку відповідальність за невиконання цих постанов несуть власники велосипедів. Їзда на велосипедах заборонялася на тротуарах, пішохідних смугах та стежках, у міських садах, бульварах і скверах, на торгових площах у базарні дні. Швидкість руху обмежувалася 10 – ма верстами на годину. Велосипедисти зобов’язані були їхати тільки по одному в ряд, на відстані один від одного не менше сажня; триматися завжди правої сторони вулиці, виїжджаючи на середину тільки для об’їзду попутних тільки з лівого боку, одночасно дзвонячи і збавляючи хід, у випадку занепокоєння чи переляку коней сходити з велосипеда і вести його в руках; на перехрестях давати попереджуючий дзвінок і збавляти хід. У місцях великого скупчення людей, при зустрічах з хресними ходами, похоронами та іншими процесіями, а також із пожежним обозом і арештантськими партіями зіходити з велосипеда і вести його в руках; без потреби не дзвонити [57]. Таким чином, органи місцевого самоврядування проводили певну роботу в галузі транспорту. Під їхнім безпосереднім управлінням знаходився візничий промисел, який приносив відповідні прибутки. Міські думи і управи встановили жорсткий контроль над візниками щодо правил руху, стоянок, поводження з