Павло Олександрович Богацький

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Якщо звернутися до Українська бібліотечна енциклопедія, то про Павла Олександровича Богацького можна дізнатися наступне: український журналіст, літературознавець, письменник, бібліограф, громадський і політичний діяч. Активну журналістську діяльність розпочав у Києві. Видавав і редагував журнал «Хрін», заснував журнал «Українська хата», брав участь у виданні літературного альманаху «Терновий вінок». Був засланий у Наримський край, а після повернення в Україну співпрацював з редакціями журналів «Книгар», «Україна», «Шляхи», «Слово», «Подільський шлях». Займав різні посади: архіваріус у Кам'янець-Подільському університеті, столичний отаман Коша охорони республіки. Брав участь у бойових діях військ УНР у складі Січових Стрільців. У 1920 емігрував до Європи. Опублікував низку бібліографічних і літературознавчих праць. Автор збірок оповідань «Камелії», «На шляху до освіти», новели «Під баштою зі слонової кості», есе «Сучасний стан світового мистецтва», «Нове про Шевченка»; редагував твори Г. Чупринки, М. Драгоманова. Помер у м. Тіурл, Австралія. Лише у декілька речень вмістилося життя видатного, але маловідомого українського митця.

Роман-спомин Василя Горбатюка «Листи забутого життя» (Київ: Український пріоритет, 2023) присвячений Павлові Богацькому. Поєднавши літературну майстерність з документальною достовірністю (в книзі опубліковано листи Богацького), автор розкриває перед читачем життєвий та творчий шлях несправедливо забутого майстра слова і меча. Опрацювавши купу архівного матеріалу, Василь Горбатюк вміло передав атмосферу національно-визвольного руху 1917-1920 рр., висвітлив еміграційні процеси 1920–1930 рр., описав часи Другої світової війни та життя переміщених осіб у повоєнній Німеччині, а також розкрив літературне та наукове життя українських емігрантів.

Відбулась онлайн-дискусія «Інформаційна безбар’єрність: доступні медіа та публічна інформація у різних форматах»

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

24 липня відбулась онлайн-дискусія «Інформаційна безбар’єрність: доступні медіа та публічна інформація у різних форматах». Серед її учасників: представники органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськість.

Під час події Ростислав Карандєєв підкреслив, що реалізація політики безбарʼєрності є одним із пріоритетів МКІП та розповів, що нині Міністерство реалізує інформаційну кампанію «Україна без бар’єрів» та проєкт «Інформація без бар’єрів».

«Україна без бар’єрів» має на меті підвищити рівень толерантності у суспільстві, обізнаність людей про свої права, рівень їх комунікації з державною та місцевою владою, а також якість надання публічних послуг. Проєкт «Інформація без бар’єрів» покликаний сприяти забезпеченню доступності суспільно значущої інформації для усіх груп населення.

Під час онлайн-дискусії учасники працювали в групах для визначення наявних проблем та можливих напрямів розвитку державної політики у сфері інформаційної безбар’єрності. Також вони ділилися успішними кейсами у сфері створення безперешкодних просторів та способами комунікації з громадськістю про актуальність такої важливої теми.

115 років від дня народження Юрія Васильовича Стефаника

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

24 липня відзначаємо 115 років від дня народження Юрія Васильовича Стефаника – літературознавця, публіциста, критика, мемуариста, громадського діяча, педагога (псевдоніми і криптонім – Юрій Гаморак, Юрій Клиновий, Ю. К.).

Наймолодший син Василя Стефаника навчався в школі, а пізніше, в Коломийській гімназії, входив до підпільного націоналістичного гуртка, за що був ув’язнений. 1935 року закінчив юридичний факультет Львівського університету магістром права. У пошуках роботи виїхав до Канади, працював у газеті «Українські вісті». Повернувшись до Львова, після смерті батька 1938 року, був співробітником часопису «Життя і знання», редактором часопису «Новітній ремісник». Як члена організації українських націоналістів, Юрія Стефаника було заарештовано у вересні 1940 року, але завдяки втручанню депутатів Верховної Ради Кирила Студинського і Петра Франка, звільнено. У 1939-1941 роках працював науковим співробітником Інституту літератури АН УРСР у Львові, готував повне видання творів батька, передавши Академії наук його архів. За німецької окупації у 1942-1944 роках був редактором «Українського видавництва», був арештований гестапо, але йому вдалося вирватися. 1944 року був змушений емігрувати до Німеччини, а через чотири роки остаточно переїхав до Канади. Щоб заробити на життя в далекій країні, Юрій Стефаник влаштувався юристом на державній службі. Поновив літературну діяльність дописами в газетах «Українські вісті», «Український голос», журналах «Наші дні», «Сучасність», «Наше життя». При цьому не послуговувався прізвищем батька, Василя Стефаника, підписувався або прізвищем свого діда по материнській лінії Гаморак або псевдонімом Клиновий. Активно займався видавничою, редакторською і дослідницькою працею; боровся за впровадження української мови в школах Едмонтона, став одним із засновників курсу українознавства, викладав українську мову. З 1971 року очолював письменницьку організацію «Слово», був редактором однойменного збірника. Видавав твори Леся Мартовича і Василя Стефаника українською та англійською мовами, збагатив українське літературознавство ґрунтовними студіями про видатних українських письменників зарубіжжя: Емму Андієвську, Павла Маляра, Ростислава Єндика, Валентина Мороза, Софію Яблонську, Уласа Самчука та інших.

«Очаків в малюнках та гравюрах XVIII –ХХ ст.» та «Очаків в картографії і на планах XV- XІХ ст.»

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Друзі, фонд Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека поповнився двома краєзнавчими виданнями, що на сьогодні мають історико-культурну цінність та є справжньою бібліографічною рідкістю. Рекомендуємо до перегляду альбоми «Очаків в малюнках та гравюрах XVIII –ХХ ст.» та «Очаків в картографії і на планах XV- XІХ ст.» (Миколаїв, 2022). Укладачем цих унікальних видань є член Національної спілки журналістів, краєзнавець Вадим Шпілевий.

Видання містять прекрасні репродукції карт, схем, планів, гравюр, малюнків фотографій Очакова. Змістовним доповненням від укладача є опис до кожної ілюстрації, де відображено назву, рік, дані про авторство, розміри, технологічні характеристики виготовлення, місце зберігання та історико-хронологічну довідку.

Так, можна побачити гравюру, що відображає Очаків, з книги «Angelicus Maria Myller «Peregrinus in Jerusalem» (1730) чи найдавнішу карту «Польща та Україна» Себастьяна Мюнстера, датовану 1540 роком.

Рекомендуємо всім, хто цікавиться та досліджує історію рідного краю!

Запрошуємо ознайомитися та переглянути альбоми в краєзнавчому фонді Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека!

#Книжкові_Новинки_МОУНБ #читатимодно #читайукраїнською #люблючитати #Книжкові_Дарунки_МОУНБ #даруй_книгу

«Відвал ніг або All інклюзив»: у Києві презентували останній епізод шоу про безбар’єрність

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Міністерство культури та інформаційної політики України 

Цей проєкт демонструє, як важливо долати бар’єри на всіх рівнях, аби кожен та кожна могли жити повноцінно.

Протезований військовий Олександр Будько з позивним «Терен» виступив ведучим тревел-шоу, де він подорожує Україною та досліджує міста на безбар’єрність разом з медійними друзями. Олександр та гості, сидячи у кріслах колісних відвідують найбільш відомі туристичні маршрути, пам’ятки, музеї.

Шоу поєднало гумор та серйозний погляд на проблему інклюзивності в Україні. Проєкт — це не просто розвага, а заклик до змін. Саме сьогодні необхідно подбати про те, щоб кожен українець, незалежно від його фізичних можливостей, мав рівні права та можливості.

Ветерани та ветеранки, люди з інвалідністю мають бути активно залучені до реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні, яка реалізується за ініціативи Першої Леді України Олена Зеленська.

Детальніше

https://mcip.gov.ua/.../vidval-nig-abo-all-inklyuzyv-u.../

Лауреат Нобелівської премії 1960 р. Сен-Жон Перс (справжнє ім’я: Леже Марі-Рене Алексіс Сен-Леже (1887-1975)

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Французький поет Сен-Жон Перс (справжнє ім’я: Леже Марі-Рене Алексіс Сен-Леже (1887-1975) – лауреат Нобелівської премії 1960 р.

Народився на фамільному острові Сен-Леже ле Фей (Гваделупа), навчався у школі Пуент-а-Пітр, у 1899 р. переїхав до Франції. Після навчання в університеті в Бордо готувався до дипломатичної кар’єри.

Публікувався під псевдонімом Сен-Жон Перс, що складений з імен апостола Іоанна та римського поета I ст. Персія. Уже перший том віршів Сен-Жон Перса «Хваління» (1911) привернув увагу знаних літераторів.

Як один із чільних керівників довоєнного Міністерства закордонних справ Франції, співпрацював з відомими французькими політиками, виступав за рішучі дії Франції супроти агресивної політики нацистської Німеччини. У 1940 р. емігрував у США, був позбавлений французького громадянства та ордена Почесного легіону, причому гестапо розгромило його паризьке помешкання і вилучило всі виявлені папери, зокрема сім закінчених поем, (подальша їхня доля досі невідома). У США Сен-Жон Перс, перебуваючи на посаді консультанта Бібліотеки Конгресу, активно взаємодіяв з політичними структурами французької антифашистської еміграції.

125 років з дня народження Ернеста Гемінґвея

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Друзі, сьогодні ми відзначаємо 125 років з дня народження Ернеста Гемінґвея – видатного американського письменника, журналіста, лауреата Пулітцерівської премії 1953 року та Нобелівської премії з літератури 1954 року. Спеціально для вас ми підготували декілька цікавих фактів з його життя.

Ернест Міллер Гемінґвей народився 21 липня 1899 року в невеликому містечку Оук-Парк біля Чикаго. Він зростав у культурній та забезпеченій родині. Батько намагався виховати у сина любов до природи, тварин і птахів, а мати навчала грати на віолончелі. Музиканта з Ернеста не вийшло, але любов до музики та природи залишилася з ним назавжди.

Перші літературні здібності Гемінґвея відкрилися в Ок–Паркській середній школі, де він почав публікувати фейлетони та короткі оповідання у шкільній газеті «Трапеція» та журналі «Скрижаль».

У віці 18 років Ернест добровільно пішов до війська. Він потрапив на Італійський фронт Першої світової війни, де й отримав тяжке поранення під час кулеметного обстрілу. У 1919 році юнак повернувся до Сполучених Штатів. У той час про нього писали у всіх центральних газетах як про першого американця, пораненого на італійському фронті.

Більшу частину життя Гемінґвей подорожував, відвідуючи Німеччину, Швейцарію, Іспанію, Туреччину, Італію, Францію та інші країни. Однак після Другої світової війни він оселився на Кубі, для нього ця країна стала новою батьківщиною.

Міжнародний день шахів

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Щороку, 20 липня, у світі відзначається Міжнародний день шахів. Це свято об'єднує людей, які захоплюються цією стародавньою грою по всьому світу.

Історія самого свята почалася з 1966 року, коли світова шахова федерація (ФІДЕ) вирішила обрати цей день на честь свого заснування. З того часу 20 липня щороку шахісти з різних країн беруть участь у турнірах та інших заходах, присвячених цій інтелектуальній грі.

Друзі, сьогодні ми підготували для вас підбірку цікавих фактів про шахи, адже вони мають багатовікову історію.

Найпоширенішим фактом є те, що шахи виникли в Індії в VI ст. нашої ери, тоді вони називалися «чатуранга».

Першим офіційним чемпіоном світу з шахів у 1886 році став Вільгельм Стейніц (австрійський і американський шахіст). Свій перший титул він завоював у матчі з Йоганном Цукертортом. За умовами матчу переможцем ставав той, хто першим виграє десять партій. Матчі проходили в трьох американських містах: Нью-Йорку, Сент-Луїсі та Новому Орлеані.

Одна з найдавніших книг про шахи - «Повторення любові й мистецтво гри в шахи» була написана у 1497 році іспанським священиком та шаховим теоретиком Луїсом Раміресом де Люсено. Книга набула популярності через опис гри в шахи вже за сучасними правилами.

Знайомимо з гостросюжетними творами Олександра Вільчинського

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Друзі, сьогодні у циклі «Сучасний український детектив» знайомимо вас з гостросюжетними творами тернопільчанина Олександра Вільчинського, що видані у 2016 році видавництвом Видавництво Богдан у серії «Детективна агенція ВО».

В одному із численних інтерв'ю О. Вільчинський зазначає: «Писати детективи важко – треба до останнього тримати інтригу, і чим довше вдається це зробити, тим вдаліший твір. Тому часто доводиться повертатися до написаного, щось міняти, щось переписувати. Головне, щоби детектив був цікавий читачеві, інакше в ньому немає сенсу. Нецікавий детектив нікому не потрібний».

Разом з героями непередбачуваних кримінально-дедуктивних історій від пана Олександра читачі повернуться у «буремні 90-ті» («Неприхована жертва»), побувають на таємничому лісовому озері («Суто літературне вбивство»), відвідають львівський книжковий форум («Шерлок Холмс на форумі видавців»), «відпочинуть» на курорті («Кохання в Макові») та на риболовлі («Рибальський детектив»), а ще стануть учасниками банківського пограбування («Пограбування по-українськи»).

Головним героєм цих «адреналінових» творів виступає письменник та журналіст Андрій Грабовський, він же Граб, який розплутуючи ту чи іншу справу постійно наражається на неприємності та небезпеку, але при цьому завжди виходить «сухим з води».

«Розслідування у стилі Грабовського – це, коли все відбувається незалежно, в обхід, а чи навіть всупереч волі офіційних органів», – йдеться в анотації до однієї з книг.

Едгар Дега

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

«Немає мистецтва менш спонтаннішого, ніж у мене. Те, що я роблю, це результат роздумів та вивчення досвіду великих майстрів… Люди називають мене художником танцівниць. Їм ніколи не спадало на думку, що головний мій інтерес до танцівників полягає в тому, щоб зображати рухи та малювати гарний одяг», - так про особливості свого індивідуального мистецького стилю висловився французький художник і скульптор, представник напрямку реалізму та один із співзасновників імпресіонізму, Едга́р Дега́ (19.07.1834 - 27.09.1917).

Він походив з аристократичного роду, але згодом на знак протесту проти снобізму вищих верств змінив своє прізвище на де Га (частка «де» свідчить про дворянське походження) на громадянське - Дега. Талант до малювання проявився у Дега вже в дитинстві. Втім, батько-банкір П'єр Огюст де Га готував сину кар'єру юриста, але у Едгара не було великого бажання і здібностей до юриспруденції. Батько, який окрім фінансів цікавився також образотворчим мистецтвом, дозволив 18-річному юнакові відкрити вдома художню майстерню.

Після закінчення коледжу Луі-ле-Ґран, Едґар вступив у 1853 році на юридичний факультет Сорбонни. Після року навчання він усвідомив, що бажає присвятити себе мистецтву, і покинув вивчення юриспруденції.

Дега навчався в майстерні відомого на той час художника Луї Ламота, який був у свою чергу учнем великого Жана Огюста Енгра.

Едгар вивчав творіння великих митців живопису в Луврі, кілька разів відвідував Італію, де мав можливість знайомитися з шедеврами майстрів Італійського Відродження: Мантенья, Белліні, Гірландайо і Джотто.