Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

211 211 розпивочним продажем, за виключенням мармурових, мусили завжди бути покриті чистими скатертинами чи клейонками. Для миття посуду влаштовувався особливий пристій із чистою змінною водою. Пивні лавки і склади могли відкриватися у всіх районах міста і слободки, за виключення місць, де існування їх заборонено законом [47]. Велику увагу міського самоврядування до стану торгівлі можна пояснити турботою про збільшення грошових надходжень до міської скарбниці. Так, в Олешка міські терези та ваги віддано в оброчне утримання терміном на три роки, з 1 січня 1883 по 1 січня 1886 року. З мясних столів, які стояли на міській площі щорічно стягувалося під час торгу з перших чотирьох столів по 15 копійок, з других чотирьох столів – по 10 копійок, з третіх двох столів – по 5 копійок. З рундуків та столів, на яких продавалися хліб та бублики, брали по 2 рублі на рік, з таких же столів, де разом з хлібом і бубликами продавалися різні фрукти – 5 рублів, з рундуків, на яких продавалися різні харчові продукти, – 10 рублів. З постоялого двору купця Кушнарьова було взято 35 рублів, а з постоялого двору Сербі нова – 15 рублів. Пекарня Максимова принесла місту 15 рублів, а Семіженова – 5 рублів податків на рік [48]. Одним із джерел доходів міст був продаж торгових місць на базарах. Таку практику проводила Миколаївська міська дума з дозволу військового губернатора. Зокрема, у серпні 1857 року був здійснений продаж пустопорожнього місця № 6 на базарній площі навпроти рибних лавок для спорудження соляного магазину. В торгах брали участь кілька купців і між ними точилася боротьба. Початкова ціна становила 50 руб. Раневський зупинився на 120 руб., Матвій Сергєєв – на 175 руб., Олександр Сторчеус – на 295 руб., а торги виграв севастопольський купець 1 – ої гільдії Захар Воронцов, запропонувавши 300 руб. [49, арк. 23 – 25]. 16 травня 1860 року військовий губернатор за представленням думи дозволив продаж місця на базарі спадкоємця Йосипа Хоменка для побудови соляного магазина, але без сплати грошей на користь Миколаєва як компенсацію за знесення їхніх соляних комор за Інгулом [49, арк. 32]