Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

216 216 дум і управ зосереджувалася на будівництві і ремонті міських шляхів, залізничних вуличних колій для екіпажів на кінній та електричній тязі, встановленні тарифів на проїзд, стягнення зборів грошових коштів з власників транспортних засобів. 2. 5. 1. Візничий промисел. Найстарішим видм міського транспорту був візничий промисел. В міських поселеннях Російської імперії, де було введено Міське положення, візничий промисел, за рішенням думи, обкладався особливим збором до скарбниці міста. За правилами 1887 року, цей збір не міг перевищувати 10 руб. на рік з кожної коняки, яку використовували у візництві. В межах цієї норми міністр внутрішніх справ, за згодою міністра фінансів, визначав по кожному місту вищий розмір збору, а також винятки з нього. Візники платили збір кожного півроку. Міська дума могла поділяти візників на розряди та призначали для кожного розряду особливий оклад. Міські поселення, в яких збір з візничого промислу стягувався на основі особливих затверджених Височайших постанов, що були прийняті до видання загальних правил 1887 року, могли, з дозволу міністра внутрішніх справ, перейти до стягнення збору на основі цих останніх правил. Законом 29 лютого 1888 року всі ці загальні правила було розповсюджено і на ті міські поселення, в яких не було введено Міське положення, але з тим, щоб в цих останніх містах подробиці порядку стягнення збору, встановлені міськими управліннями, кожного разу підлягали затвердженню місцевого губернського керівництва [1]. В кінці 1850 – х років візники складали досить численну частину робітників Одеси, які володіли екіпажами та повозками, вони мали добрі заробітки, які їх, на жаль, мало збагачували. Візники Одеси, як і в інших містах, ділилися на ломових, які належали до торгівлі, та екіпажних. Перші складалися із власне візників, тобто таких, які мали російський віз на одного чи двох коней та биндюжників, тобто тих, які правили довгим возом, запряженим парою волів. Перших візників нараховувалося в Одесі 1090, а других – тільки 50. Вони розділялися на дрібні артілі по 5 возів та переважно займалися транспортуванням в гавані зернового хліба, борошна та інших товарів. Назад везли вугілля, антрацит, частину бакалійних товарів, дрова та інші вантажі. Биндюжники везли в