Коваль Г. П. Бажання літати / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 417 с.

Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. 200 Один з професорів київської політехники з приводу вигадки Ткаченка висловився так: «Коли це дійсно правда, то цей апарат треба вважати „величайшим изобретением», бо до цього часу воздухоплавательні апарати без газових двигателів могли держатися в повітрі не більше 30 – 60 секунд». («Р. С.» та «К. М.») [5]. В БІЛЬМАЧІВЦІ. В понеділок в 4 ч. 20 хв. ранку прибув я на ст. „Плиски". Поки найнятий мною дядько бігав запрягати коні, я розбалакався з служащими по станції, які наросказували мені дуже і дуже багато чогось непевного. Казали, ніби один сусіда Ткаченків, цікавлючись спробами його, засів у-ночі біля його городу і бачив ніби-то як той вийшов з хати в клуню, витяг свої крила, убрався і піднісся „таки височенько", а тоді склав їх, заніс у клуню і вернувся до хати. Загальне вражіння у мене склалося з їх оповідань таке, що Ткаченко ховається з своїми спробами, а де-хто навіть казав, що це новий спосіб „випрохувати собі милостини". Дорогою я теж слухав безконечні оповідання візника про Ткаченка, про станового, земського, про устрій крил і т. и., звичайно, до оповідань свого візника ставився я неймовірно, але де-що з його слів звернуло на себе більше моєї уваги; дядько саме оповідав, як двоє селян чули, що один селянин з хутора Ге бачив власними очима, як Ткаченко летів на „Плиску". А треба тут сказати, що Плиска і Більмачівка географично стоять так: Більмачівка – Фастовці – Хутір Ге – Плиска. Отже знаючи, що Ткаченко долітав до Плиски вже після світання, можна було думати, що тут могло бути трохи й правди. – А ви-ж, дядьку, знаєте того добродія? – А тож, знаю! – Ну, то везіть мене до нього. Приїздимо. Дядько сіє, а трохи оддалік двоє його синів орють. Підходимо. „Здрастуйте, дядьку". Здрастуйте й ви! „Скажіть, чи то правда, що ви бачили як, той летів?" – „Авже ж бачив". – „Ну, то роскажіть, як же-ж воно сталося". – „А так: Поїхав