Коваль Г. П. Бажання літати / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 417 с.

Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. 201 я на світанку у Плиску. Дорога погана так ступою і їду; коли дивлюсь – сажнів за 200 од мене щось з горбка на горбок сунеться; я ж таки бачу, що то людина щось несе, а далі стало – щось по землі раскладає, ладнається; коли це дивлюсь – знімається – летить; став я і думаю: чи це змій, чи що це таке, що й подумати не можна. І таки височенько піднялося, наче хоче через Іванови млини – он бачите—перелетіти хоче, а далі чогось почало спускатися, бачу – правим крилом бере, а лівим щось тільки так хитає, а там й впало". Далі дядько рос казав, як він уже на станції побачив Ткаченка і впізнав його крила. „Яж йому й кажу; ти б же, кажу, поробив собі частиночки залізненькі, стальненькі, то б не поламався". А чиж багато він, дядьку, пролетів? “ – Та так як он до тої могили – сажнів, мабуть, з сотню коли не більше". Візник мій потім мені казав, що він знає саме ті місця і там треба рахувати сажнів з 150. Я зафотографував свідка. Він поводиться в размові просто з почуттям власної гідности, з привітною усмішкою і своїм виглядом робить як найкраще вражіння. Людина заможна, роботяща і його посвідченню можна поняти віри. Між иншим це, здається, єдиний свідок польоту Ткаченка і мені власне тільки випадково пощастило з ним зустрінутись. З хутора Ге ми поспішилися в Більмачівку, потративши більше 3-х годин на весь переїзд. Більмачівський батюшка о. Павло Прозоро в прищів мене з чисто українською гостинністю і вже через годину я слухав оповідання самого Ткаченка, попросивши його росказати все чисто, не поминаючи найменшої подробиці. Стараюсь майже слово в слово передати його оповідання: „Надумався я летіти ще з вечора, але вітер був дуже сильний; одклав на ранок і думаю: ляжу спати вдома – почують, як встанеш, а не хочеться, щоб побачили – не пустили б. Отже пішов я до Бабенка; просидів там до 12 год. ночі, а звідти до Якова