Коваль Г. П. Бажання літати / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 417 с.

Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. 202 Кривого, там, мабуть, пробув до 2-х. Дома в хату не заявлявся. Взяв, виніс на пастовню; незручно – вітер з-за гаю то з сього то з того боку рве. Та й холодно – вода примерзає. Тоді я на поле – там уже зовсім низько – піднявся та й пішов і пішов... Дивлюсь, уже й за казенний лісок перелетів, а руки мерзнуть; сів – оддихав. Далі вилетів за «Лози» (місцевість), беру путь на Плиску, коли бачу – млин; це, значить, я у Фастовцях – вітер підхопив та на 5 верстов у бік одніс. Чую дядько з млина озивається: „що це таке?“ Одійшов на бік, потім настроївся і думаю: „тепер уже не зблужуся“. Явився під хутір уже дуже змерзши. В першій хаті вже світиться; зайшов, перегрівся, покурив і пішов. Спинився перед калюжею; тут уже думаю нагріюсь, як перелечу; як нажався – дак так мабуть сажнів на три піднявся, і вже й до кінця долітав і спускаться почав, коли—трісь-трісьбур-бур, а воно крило вломилося і тоді, значить, у калюжу. Взяв теж я тоді його нести, так важкий – гони більше неможна пронести. Переніс до будошника, погрівся у нього, а він побачив та й питає: „Що це таке?“ – Та це, кажу, летючий апарат. Потім приніс на Плиску, як і раніше думав, попрошу начальника послать його у Кукишно (аеронавтична станція у ніжегор. губ.). Приніс і у голові не було, що там грошей мені дадуть. Зібрались дядьки, роспитують, коли поїзд приходить, вийшло пасажирів душ з 200, заставили показати, розставити. Зложили 52 копійки, буде, думаю, поснідати. Коли це урядник: „А ну ходім, ми тебе політаєм, ходім до станового“. Прийшли; виходить член землеустроїтельної комісії, син земського начальника: я йому й росказав. Дав він мені 5 карбованців. „Поправляй“, каже. – Ну, а „внушеніе“, питаюся, од станового було? Та ніякого; вийшов, подивився тай пішов. – Ну, а скільки ви в-останнє пролетіли? – питаюся, думаючи про свідка з хутора Ге. – Да так буде з півгін (біля 100 сажнів).