Коваль Г. П. Бажання літати / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 417 с.

Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. Коваль Г.П. Бажання літати. 96 покаліченим». «Я дуже обережний», – відповів він з певністю. «Французи називали мене tres prudent». «Що примушує вас літати?» «Цікаво!» – коротко відповів він. Ще три дні тому він був у мене і просив запросити Леоніда Андреєва і інших письменників летіти з ним, бо «письменникові потрібні нові і свіжі вражіння», – говорив він [90]. «Про катастрофу з Л.М.Мацієвичем». Авіатор Уточкін, проїздом в Одесу зупинився в Києві і розповідав співробітникові «К.М.» про страшну картину смерті Л.М.Мацієвича таке. Уточкін познайомився з Мацієвичем на літаннях за 4 дні до катастрофи. Мацієвич підійшов до нього і сказав: «Ви спускаєтесь дуже полого, треба крутіше спускатись». Але крутий спуск і погубив Л.М.Мацієвича. «Я не знаю, сказав Уточкін чому Мацієвич зупинив мотора на висоті 300 метрів. Часто роблять це, бажаючи показати відвагу. Як мотор перестане гудіти, то це дуже вражає глядачів. примушуючи їх дрижати за долю далекої чорної крапки в повітрі. Потім Л.М.Мацієвич пустив знов мотора і по своїй звичці став круто спускатися. Машина без підпори крил стала з страшною силою падати. Враження було таке. наче падає камінь. Мотор увесь час працював. Мацієвич побачивши, що машина дуже вже скоро падає. хотів вирівняти її і круто повернув руля. Один момент здавалося, що він летить паралельно землі. Але в цьому крутому повороті і була причина катастрофи, на думку Уточкіна. Коли машина поверталася при спускові, то від крутого повороту покривилися крила і порвалися зв’язі. Далі було вже щось страшне. Мацієвич падає з машини і в повітрі чітко видко чорну фігуру, яка перевертається ввесь час. Чи Мацієвич випав з машини, чи просто скочив, сказати трудно. Чорна фігура, перевертаючись в повітрі, двигаючи руками і ногами, падала. За нею, не так швидко, падала машина. Саме страшне, нестерпимо страшне в цій картині те, що тіло довго падало. Публіка завмерла. Серце перестало битися. Я зловив себе на тому, що стояв на шпиньках з руками. протягнутими вгору. Сталося. Охнула земля, як упало тіло. охнули тисячі глядачів. Я, – закінчив Уточкін, – втік з аеродрома» [91].