Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

221 221 добровільною угодою візника із замовником. Вози з вантажем мали їхати по місту шагом, тихою риссю, не загромаджувати вулиць і не псувати мостових [4, арк. 13, 21, 22, 23, 24]. Цей проект викликав дискусію серед керівної верхівки міста при його розгляді на засідання Одеського у міських справах присутствія, яке відбулося 18 липня 1875 року під головуванням одеського градоначальника М. І. Бухаріна. На засідання прибули виконуючий обов’язки голови Одеського комерційного суду В. І. Янковський, начальник Одеського митного округу барон О. М. Геттінген – Гюне, прокурор Одеського окружного суду О. Д. Смирнов, голова Одеського міського з’їзду мирових суддів Яунмирський, голова Одеської повітової земської управи А. С. Прилуцин і виконуючий обов’язки Одеського міського голови Г. Г. Маразлі. На засіданні була обговорена постанова Одеської міської управи від 21 червня 1875 року, суть якої зводилась до того, що одеський поліцмейстер запропонував залишити в проекті правил про візничий промисел виключений думою пункт 30 про те, що «роз’їзжати по місту з метою пошуку пасажирів візникам не дозволяється». Головним мотивом до виключення цього пункту стало міркування, що мешканці віддалених частин міста будуть позбавлені можливості знайти візника, бо не скрізь можуть бути влаштовані стоянки. Своє заперечення поліцмейстер обґрунтував тим, що зі скасування пункту 30 правил легко може бути порушений заведений в цей час порядок, який на практиці виявився у всіх відношеннях доцільним і необтяжливим для візників. Якщо дозволити візникам роз’їжджати по місту, шукаючи собі пасажирів, то поліція виявиться безсилою встановити порядок, між візниками виникнуть суперечки й може бути повторення їхнього страйку 1871 року. Якщо зазначений пункт виключити, то потрібно збільшити кількість стоянок. До того ж поліція не помітила у візників прагнення до роз’їзду з метою пошуку пасажирів, вони охоче зупиняються на своїх стоянках, з яких пасажири без утруднень і зайвих суперечок можуть поїхати куди їм потрібно.