Коваль Г. П. Діяльність органів міського управління в галузі міського господарства, торгівлі та промисловості в кінці ХVІІІ – 1917 роках (на прикладі Півдня України). Монографія. / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 375 с.

223 223 які їх найняли: вони повинні стояти на узбіччі вулиці, біля будинку, до якого увійшли пасажири чи здано вантаж. Видані управою металеві знаки більшого розміру повинні бути прибиті: в кареті – при кучерському сидінні на видному місці, у фаетоні, лінійці, дрожках – на правій стороні кучерського сидіння зовні, а до санок – на лівій стороні переднього щитка (передка); знаки ж малого розміру візники зобов’язані мати завжди при собі, надітими на шиї. Номери виданих управою металічних знаків повинні бути написані масляною фарбою: у каретах, фаетонах та інших критих екіпажах – на склі ліхтарів в заднього віконечка цифрами червоного кольору величиною в один аршин; у лінійок – із задньої сторони зверху на бляшаній дошці, по білому полю, цифрами чорного кольору, величиною в два вершки, які мають відстань одна від одної на 1 вершок; у дрожок і бричок і на санках – посередині кузова, по білому полю чорними в 1,5 вершка цифрами, на напіввершковій одна від одної відстані. Так звані замовні екіпажі, які не посилаються на біржу, а наймаються в утримувача, звільняються від надписів номерів, але металічні знаки повинні знаходитись при них Візники не мали права відмовляти наймачу везти його в будь – яку частину міста в його межах, яка до 9 годин вечора визначається всіма кінцями міста і передмістями Молдаванки, Воронцовки, Пересипі, магазинами за колишньою Тираспольською митницею, хутором Жевахова по Миколаївській дорозі, а в літній період – з 1 квітня по 1 жовтня – до цього району приєднуються і всі дачі в межах колишнього Порто – Франко. Після 9 годин вечора перевозка пасажирів обов’язкова для візників тільки в межах міста і передмість не далі з однієї сторони Тираспольської, а з другої – колишньої Херсонської митниці [4, арк. 193 – 201]. Деякі особливості мав візничий промисел у Миколаєві. Для власників екіпажів напередодні міської реформи Миколаївська управа продавала спеціальні квитки на право здійснення візничого промислу. Квитків для дрожок було продано 59 особам на суму 212 руб. 85 коп. сріблом, для бричок – 105 особам на суму 135,2 руб. сріблом. Серед тих, хто одержав право на візничий промисел було 64 міщанина, 5 селян, 5 відставних солдатів, 4 купецьких синів, 5 дрібних чиновників та ін. [5, арк. 1 – 7, 12].