В одній зі своїх статей «Школа і самоосвіта», опублікованій 1929 року в жіночому журналі «Нова Хата», Марія Фуртак-Деркач писала: «Жінка, що сьогодні стала вільною — може й повинна подбати про те, щоб створити освічене суспільство». Ці слова можуть стати мотто до невеличкої оповіді про Марію Фуртак-Деркач (1896–1972), науковицю, архівістку, дослідницю творчості Лесі Українки. За своє довге, майже 80-річне життя вона була свідком багатьох трагічних подій і пережила велику війну, але всі свої зусилля Марія Дем’янівна спрямовувала на те, щоб зберегти культурну спадщину, яка, здавалось, була приречена на знищення.
Деркач Марія Дем’янівна (у дівоцтві – Фуртак). Народилася 25 червня 1896 року в Струсіві Теребовлянського пов. коронного краю Королівства Ґаліції і Лодомерії у складі Австро-Угорщини, нині – село Микулинецької селищної громади Тернопільського р-ну Тернопільської обл. , Львів] – літературознавець, дослідниця архівної спадщини та творчості Лесі Українки, І. Франка, інших українських і зарубіжних письменників, бібліотекар, архівіст. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1935). Кандидат філологічних наук (1952).
Походила з родини народного вчителя Демʼяна Фуртака. Навчалась у Руському (з 1912 р. – Українському) інституті (ліцеї) для дівчат у Перемишлі (1909–1912). У 1914 р. у цьому ж місті склала випускні іспити в Українській державній чоловічій гімназії, одержавши право здобувати подальшу освіту в будь-якому університеті. У 1916–1918 рр. працювала вчителькою в с. Тростянець (на теренах сучасної Івано-Франківщини).
У 1921 р. виїхала до Праги, де вступила на філософський факультет Карлового університету, в якому в 1926 р. за результатами захисту дисертації на тему «Життя і творчість Лесі Українки» чеською мовою (Lesia Ukrajinka její život a dílo) здобула ступінь доктора філософії. Одночасно навчалася в Українському вільному університеті у Празі.
Впродовж 1926–1930 рр. входила до складу редколегії львівського жіночого журналу «Нова Хата» і обіймала посаду його відповідального редактора (на громадських засадах). На сторінках часопису М. Деркач опублікувала десятки матеріалів про визначних діячів української та зарубіжної літератури і культури. Друкувалася також у журналах «Громадянка», «Жінка», «Життя і знання», «Назустріч», «Нові шляхи», «Наша Батьківщина», «Книга», «Книголюб» та ін. У 1927–1930 рр. працювала в Національному музеї у Львові, зокрема впорядкувала матеріали архіву М. Павлика.
Впродовж 1930–1939 рр. М. Деркач працювала в бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові, де її наукова робота набула системного і сталого характеру. Під керівництвом директора книгозбірні І. Кревецького очолювала український сектор закладу та була кустошем рукописних фондів. Брала активну участь у засіданнях НТШ, зокрема, Бібліографічної (з 1934 р. – Бібліологічної), Етнографічної та Літературознавчої комісій, Філологічної секції. З 8 травня 1935 р. – дійсний член НТШ.
Після ґрунтовного ознайомлення з фондом І. Франка, що зберігався у книгозбірні НТШ, склала докладний каталог його матеріалів (1938), який слугував путівником архівом письменника (станом на 1941 р. налічував 221 рукопис, приблизно 700 автографів, 323 листи письменника до різних осіб, 398 інших документів) та заклав підвалини подальших тривалих франкознавчих досліджень М. Деркач. Головним результатом десятилітньої праці вченої в бібліотеці НТШ слід вважати створення нею цілісного фонду з архівних документів, розрізнених збірок та окремих надходжень. Вона впорядкувала майже 300 окремих фондів, що містили документи другої половини 19-го – 30-х рр. 20 ст., дві третини з них були особистими фондами відомих в Галичині осіб (Лесі Українки, Ю. Федьковича та ін.), решта – архівами українських інституцій (НТШ, редакції журналу «Літературно-науковий вістник» і т. ін.). Започаткувала та уклала карткові каталоги (під назвами «центральний» і «систематичний») на книжковий фонд бібліотеки НТШ. У першому півріччі 1939 р. виокремила із залишків невпорядкованого сукупного фонду книгозбірні архівні матеріали урядів УНР, ЗУНР, документи Українських січових стрільців, загалом – майже 160 надходжень, датованих 1914–1920 рр., і підготувала їх для депозитарного зберігання. Поряд із франкіаною поповнення книгозбірні НТШ архівами українських військових структур та відповідною літературою було одним із головних напрямів бібліотечної роботи вченої.
У лютому 1940 р. під тиском Президії АН УРСР відбулася формальна «самоліквідація» НТШ, а її книгозбірня ввійшла до складу новоутвореної Львівської філії Бібліотеки АН УРСР (нині – Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника, ЛННБ України ім. В. Стефаника), без зміни адреси. Акт про передання бібліотеки від імені НТШ підписали І. Кревецький та М. Деркач. Тоді ж учена ввійшла до складу двох комісій – для опрацювання проєкту структури філії Бібліотеки АН (БАН) УРСР та з опрацювання генерального плану і розміщення книжкових фондів і відділів філії. У новій установі науковиця обійняла відповідальну посаду завідувача відділу рукописів, на якій залишалася до кінця 1945 р. Опікувалась і відділом української літератури, разом з В. Дорошенком домоглася додавання до профілю його комплектування, крім суто художньої, також і наукової літератури. Виконувала значний обсяг робіт зі створення бібліографічної картотеки «Репертуар української книги. 1798–1914 рр.», зокрема, укладала бібліографію творів Лесі Українки та публікацій про письменницю.
Під час німецької окупації Львова (1941–1944) колишня бібліотека НТШ та книгозбірня ліквідованого у 1939 р. Народного Дому продовжували діяти вже як ІІІ відділ створеної німцями львівської Державної бібліотеки (Staatsbibliothek Lemberg). Після від’їзду В. Дорошенка до Праги з квітня 1944 р. керівником III відділу було призначено А. Ґенсьорського, а М. Деркач – його заступником.
У 1940–1941 рр. і з другої половини 1944 р. М. Деркач за сумісництвом працювала також у Львівському відділенні Інституту української літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР (нині – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України). Поєднуючи роботу у двох установах, здійснювала активну науково-бібліографічну діяльність, досліджувала життя і творчість Лесі Українки, І. Франка, упорядковувала архів товариства «Руська бесіда». З кінця 1943 р. розпочала вивчення частини архіву Лесі Українки, подарованого бібліотеці НТШ сестрою поетеси О. Косач-Кривинюк. У цей час М. Деркач багато уваги приділяла збереженню та недопущенню розпорошення і вивезення зі Львова архівних фондів І. Франка та Лесі Українки, впорядкуванню величезних за обсягом збірок рукописів, що опинились у Львівській філії БАН УРСР після припинення діяльності книгозбірень Оссолінеуму, Народного Дому, «Студіону», отців Василіян, Богословської академії, Баворовських, Єврейської віросповідної громади (Жидівської кагальної бібліотеки) та ін. Вона входила до складу комісії з приймання цих книгозбірень. Разом з групою українських діячів (М. Штеліга, Є.-Ю. Пеленський, В. Огоновський та ін.) М. Деркач всіляко саботувала розпорядження окупаційної влади евакуювати на початку 1944 р. найцінніші фонди бібліотеки спершу до Кракова, а далі до Адельсдорфу на території Польщі (тепер с. Заґродно в Нижньосілезькому воєводстві), зокрема Франкову й Лесину спадщину. Завдяки цьому спротиву основна кількість документів залишились у Львові.
Новим післявоєнним керівникам Львівської філії БАН УРСР, що підміняли її хворого директора, академіка АН УРСР В. Щурата і не були галичанами, не подобались активна позиція М. Деркач із захисту історико-культурної спадщини України, її протидія намаганням вивезти цінні видання й архіви до Москви, Києва, Польщі тощо. На початку 1947 р. вчену як «націоналістично налаштовану» змусили звільнитись із бібліотеки.
У зв’язку з ліквідацією Львівського відділення Інституту української літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР у 1950 р. М. Деркач переїхала до Києва, де продовжила роботу в цьому ж інституті.
Оскільки ВАК СРСР не підтвердила чинність її празького диплому 1926 р., вчена у 1952 р. в інституті повторно захистила дисертацію на тему «Літопис життя і творчості Лесі Українки» та здобула ступінь кандидата філологічних наук. Від 1953 р. – старший науковий співробітник. Продовжувала вивчення й наукове опрацювання київської частини архівної спадщини І. Франка та Лесі Українки, досліджувала їхній життєвий і творчий шлях. Опублікувала невідомі або маловідомі твори обох письменників, як співредактор брала участь у виданні багатотомних зібрань їхніх творів.
Перу вченої належать майже 200 наукових праць, зокрема, розвідки про О. Кобилянську, Є. Ярошинську, Олену Пчілку, О. Рошкевич, С. Крушельницьку, Христину Данилівну і Христину Олексіївну Алчевських, Л. Яновську, К. Малицьку, Катрю Гриневичеву, М. Примівну, О. Ціпановську та багатьох інших українських, а також зарубіжних письменниць, освітянок, громадських діячок. Також у доробку М. Деркач низка публікацій про міжвоєнний літературно-громадський жіночий рух в Західній Україні, активною учасницею якого вона була.
У 1957 р. вчена повернулася до Львова. Працювала на посаді старшого наукового співробітника в Інституті суспільних наук УРСР (нині – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України) до виходу на пенсію в 1962 р.
Джерело:
Українська бібліотечна енциклопедія