24 травня відзначаємо День слов’янської писемності і культури та вшановуємо пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, творців слов’янської абетки та просвітителів слов’янських народів.
Цей день нагадує про особливу роль слова, книги й освіти у формуванні духовної та культурної спадщини. Саме писемність стала основою збереження історичної пам’яті, розвитку науки, літератури та національної самобутності.
Для України це свято має особливе значення, адже українська мова, книга й культура є важливою частиною нашої ідентичності та духовної традиції. Сьогодні, як ніколи, ми усвідомлюємо силу рідного слова, його здатність об’єднувати, зберігати пам’ять поколінь й утверджувати національну гідність.
У фонді Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека представлені видання, присвячені історії слов’янської писемності, розвитку української книги, мови та культури. Пропонуємо ознайомитися з деякими з них:
Иллюстрированная всеобщая история письмен: (с 155 рис. и 19 отд. табл.) / Я. Б. Шницер. – СПб. : Изд. А. Ф. Маркса. Артист. заведение А. Ф. Маркса, 1903. – 264 с.
Бібліотеки Миколаївщини дедалі впевненіше стають сучасними центрами цифрової освіти громадян. Саме цій темі було присвячене онлайн-навчання для координаторів Хабів цифрової освіти, яке відбулося 18-22 травня на базі Регіонального тренінгового центру Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека.
Навчання проходило у межах проєкту «Бібліотеки розвивають цифрову грамотність задля посилення стійкості громад та відновлення». Ініціатива втілюється Українська бібліотечна асоціація/Ukrainian Library Association за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні у межах «Проєкту підтримки Дія», що реалізується за фінансування Швеції та у співпраці з Міністерством цифрової трансформації України. Це вже третій етап спільної масштабної роботи, спрямованої на розвиток бібліотек-Хабів цифрової освіти по всій країні.
Протягом тижня фахівці з 30 бібліотек Миколаївщини не лише вдосконалювали цифрові навички, а й вчилися надавати сучасні послуги для громади. Особливу увагу під час навчання приділили практичним аспектам роботи Хабів цифрової освіти. Учасники знайомилися з новими підходами до організації роботи Хабів цифрової освіти та їхнього технічного оснащення, розвивали навички ефективної комунікації та методики проведення тренінгів, опановували сучасні інструменти штучного інтелекту. Отримали корисні поради щодо створення електронного підпису, детально ознайомилися з можливостями та освітнім контентом платформи «Дія.Освіта».
22 травня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.
Цей день є не лише символом виконання останньої волі великого українського поета, художника, мислителя та борця за національне відродження, а й нагадуванням про велику духовну силу, що поєднує покоління українців.
Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.
Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві "Кременчук" перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.
Влітку 1884 року на Таросовій горі збудували перший народний музей – "Тарасову світлицю", а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест за проектом В. Сичугова.
У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник "Могила Т. Г. Шевченка"; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.
Зараз до могили Кобзаря ведуть 392 сходинки, а з Чернечої гори відкривається неймовірний краєвид на Дніпро.
Усе, як заповідав Тарас Шевченко.
Марко Лукич Кропивницький народився 22 травня 1840 р. у селі Бежбайраки Бобринецького повіту Херсонської губернії (тепер с. Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області).
Початкову освіту здобув у приватній школі шляхтича М.К.Рудковського в слободі Олександрівка. 1856 року із похвальною грамотою закінчив трикласне повітове училище в м. Бобринці.
Служив там же у повітовому суді. У 1862-1863 рр. - вільний слухач юридичного факультету Київського університету. З лютого 1864 р. - знову на службі в Бобринецькому повітовому суді. З 1865 - у м. Єлисаветградi (тепер м. Кіровоград), куди перенесено повітовий центр. Працює секретарем поліційного управління, згодом - у Єлисаветградському сирітському суді.
На 28-му році життя одружився з Олександрою Костянтинівною Вукотич (1851-1880). З 1869 р. - секретар Бобринецької міської думи. 1871 р. виходить у відставку й перебирається до Одеси, де 12 листопада 1871 р. дебютує як актор-професіонал у складі трупи народного російського театру графів Маркових і Чернишова (вистава за п’єсою Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці"). З 1873 р. - у складі Харківського театру Александрова-Колюпанова. На літній театральний сезон 1874 р. М.Л.Кропивницький отримує запрошення до Петербурга, де виступає з великим успіхом.
Читати далі: Народився Марко Лукич Кропивницький - драматург, актор, режисер, композитор
22 травня у Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека відбувся теплий і натхненний захід, присвячений Дню міжнаціональної злагоди й культурного розмаїття. Подія «Знайомі незнайомці» у форматі «жива бібліотека» об’єднала представників різних національностей, читачів бібліотеки, митців та громадських діячів навколо ідеї взаєморозуміння, поваги до культурних традицій та єдності українського суспільства.
З вітальним словом до присутніх звернувся головний спеціаліст відділу у справах національностей та релігій Управління культури, національностей та релігій Миколаївської ОДА Олександр Зерницький. Він подякував представникам національних спільнот за збереження й популяризацію культурної спадщини своїх народів та за вагомий внесок у зміцнення міжнаціональної єдності та культурного діалогу в регіоні.
Своїми думками та щирими побажаннями поділилися голова правління громадської спілки Рада національних товариств Миколаївської області Лоліта Каймаразова, заступниця голови Миколаївського обласного центру німецької культури Тетяна Мельник, представник Спілки вірмен України в Миколаївській області Гагік Саркісян, виконувачка обов’язків голови Миколаївського обласного товариства поляків Анна Лісовська та Мохамед Ганіма.
Учасники заходу мали можливість здійснити своєрідну подорож світом культур, познайомившись із традиціями, звичаями та побутом німців, поляків, вірмен, грузинів, дагестанців та єгиптян. Гості дізналися про особливості національної кухні, традиційного одягу, народних ремесел, сімейних звичаїв та культурної спадщини різних народів, представники яких сьогодні є невід’ємною частиною багатонаціональної Миколаївщини.
21 травня проводиться День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття. Ці травневі заходи у третьої декаді місяця мають традиційний щорічний характер.
В Україні проживають представники понад 100 національностей. Національні меншини становлять більше п'ятої частини від загальної кількості населення.
27 грудня 2024 року, згідно з указом Президента України №883/2024, "З метою зміцнення єдності і злагоди Українського народу, утвердження української національної та громадянської ідентичності, сприяння вільному розвитку культурного розмаїття корінних народів і національних меншин (спільнот) України, засвідчення поваги до їх внеску у відстоювання державного суверенітету і незалежності України, у збройну боротьбу з державою-агресором...", запроваджено нове державне свято — День міжнаціональної злагоди та культурного розмаїття. Це свято, яке відзначатиметься щорічно 21 травня, має на меті зміцнити єдність українського народу, утвердити національну та громадянську ідентичність, а також підтримати розвиток культурного розмаїття корінних народів та національних меншин України.
Свято засвідчує повагу до внеску національних спільнот у захист державного суверенітету й незалежності України, особливо під час збройної боротьби з державою-агресором.
Читати далі: День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття
разом з Олексій Кулеба та
Якими були перші вишиті сорочки українських міністрів? Зібрали історії перших вишиванок українських урядовців.
Оксен Лісовий розповів про дитячий кептарик, подарований його мамі дисиденткою Оксаною Мешко, який у родині передають із покоління в покоління.
Tetyana Berezhna згадала свою першу вишиванку, у якій пішла до першого класу. У ній поєдналися гуцульські мотиви та елементи, пов’язані з історією її родини.
Andrij Sybiha поділився, що його найцінніша вишиванка пов’язана з мамою та родинною традицією.
Natalia Kalmykova згадала сімейну традицію одягати вишиванки на важливі свята та підтримку ветеранських брендів.
Олексій Кулеба розповів, що свою першу вишиванку отримав у подарунок на весілля.
Олексій Соболев пригадав, як придбав свою першу вишиванку після Революції Гідності.
Читати далі: Історії про перші вишиванки українських урядовців
Редько Юліан Костянтинович – український мовознавець, видатний представник львівської ономастичної школи, професор Львівського університету, доктор філологічних наук (1969); почесний член Наукового товариства імені Шевченка; перекладач; письменник. Репресований польськими та радянськими органами влади.
Народився 21 травня 1905 року в с. Дернів теперішньої Львівської області.
Закінчив Станіславську гімназію у Львові. В 1924-1925 рр. був студентом медичного факультету Українського таємного університету, заснованому у Львові після ліквідації українських кафедр в навчальних закладах Польщі. Видавав підпільну студентську газету «Метеор» (під псевдонімом Мстислав Хмара), брав участь в діяльності відродження української вищої школи. В 1925 році був заарештований, півроку провів у в'язниці. 1926 року написав повість «Дурні діти», яка відбивала настрої західноукраїнської молоді тих літ. Книга була видана в тому ж році в Берліні органом ЗУНР «Український Прапор» під псевдонімом, однак на батьківщині письменника потрапила в списки забороненої літератури.
Після закриття таємного університету поступив до Львівського університету.
Читати далі: Народився Редько Юліан Костянтинович – український мовознавець, перекладач, письменник
Лупій Олесь (Олександр) Васильович народився 28 березня 1938 р. в селі Нова Кам’янка на Львівщині. Після закінчення філологічного факультету Київського державного університету (1961) працював у редакціях газет «Молодь України» та «Літературна Україна»; займав посаду редактора видавництва «Радянський письменник» (1984-1991); з 1991 р. – відповідальний секретар Ради НСПУ (1999-2002).
Перша збірка віршів «Вінки юності» вийшла в 1957 р. потім вийшло ще сімнадцять. За сценаріями письменника поставлені художні фільми «Багряні береги», «Малуша», «Данило – князь Галицький». У 1994 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за роман «Падіння давньої столиці» та повість «Гетьманська булава».
Помер Лупій Олесь Васильович 14 серпня 2022 р.
21 травня українці в усьому світі відзначають День вишиванки – свято національної єдності та любові до традицій. У цей день люди одягають вишиті сорочки, вітають одне одного та вкотре нагадують про силу української культури.
Ініціаторкою цієї чудової традиції стала студентка Леся Воронюк у 2006 році. Її заклик до одногрупників та викладачів одягнути вишиванки того дня став початком всеукраїнського, а згодом і міжнародного свята. Перший спонтанний флешмоб об’єднав лише кілька десятків студентів, але його ідея виявилася настільки сильною, що швидко поширилася Україною та світом.
Особливість Дня вишиванки полягає у тому, що він не має статусу офіційного вихідного. Свято навмисно відзначають у будній день, щоб показати: вишиванка – це не лише святковий одяг, а й частина повсякденного життя українців.
Вишиванка для українців є значно більшою, ніж просто елемент гардероба. Вона символізує національну пам'ять, культурну спадщину та зв'язок поколінь.
У різних регіонах України існують власні кольори, орнаменти та техніки вишивки. Візерунки часто мали символічне значення та вважалися своєрідними оберегами для людини і родини.
Сьогодні вишиванки носять не лише під час свят. Їх поєднують із сучасним одягом, одягають до школи, на роботу чи важливі події, підкреслюючи свою українську ідентичність.
23 травня в Україні відзначають День Героїв – день пам’яті українців, які протягом життя служили українській нації та боронили Україну до останнього подиху. Свято покликане відродити героїчний дух минулих поколінь через яскраві приклади лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської доби, січових стрільців, вояків Армії УНР та УПА, діячів ОУН, Героїв Небесної Сотні, воїнів АТО/ООС та російсько-української війни.
21 травня, напередодні пам’ятної дати, відділ соціокультурної діяльності Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека запросив студентів ВСП Миколаївський будівельний фаховий коледж КНУБА на презентацію інформаційних плакатів «УПА – відповідь нескореного народу», що відбулася у межах інформаційно-комунікаційного проєкту «Україна – моя Батьківщина».
Учасники зустрічі почули розповідь про боротьбу українських повстанців проти нацистського та комуністичного тоталітарних режимів. Історія українського повстанського руху, яка й сьогодні перебуває в епіцентрі інформаційного протистояння, засвідчує, наскільки рішучою може бути відповідь українців на зазіхання на їхню свободу та незалежність.
Увазі присутніх було представлено книгу Видавництво Білка «Народні Герої України. Історії справжніх», авторкою та упорядницею якого є журналістка й волонтерка Віолетта Кіртока. Видання присвячене тим, хто виборює самостійність країни, боронячи її від окупанта, захищаючи її право на власний шлях.
Читати далі: Презентація інформаційних плакатів «УПА – відповідь нескореного народу»
21 травня з нагоди Дня вишиванки студенти Кафедра української мови, літератури та методики навчання Admiral Makarov National University of Shipbuilding відвідали Майстерню таврійського розпису та прослухали етнографічну лекцію-презентацію «Синьоока “таврійка”: миколаївська вишиванка за мотивами таврійського розпису».
Захід було організовано Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека спільно з Центр навчання і освіти дорослих "Південь". Учасники заходу мали унікальну можливість глибше зануритися в історію та особливості настінного таврійського розпису – самобутнього мистецтва Миколаївщини, у якому закодовані світогляд, естетика й духовні цінності наших предків. Особливу увагу було приділено колористиці, символіці та орнаментальним мотивам, що знаходять своє продовження у сучасній вишивці за мотивами таврійського розпису.
День вишиванки сьогодні є не лише святом національного одягу, а й важливим нагадуванням про необхідність берегти власну культурну спадщину, досліджувати історію рідного краю та відновлювати зв’язок поколінь.
Щороку в третій четвер травня Україна вбирається у вишиванки – символ національної єдності, духовної краси та прадавніх традицій. Напередодні свята, у межах соціальної ініціативи «Візит розради», фахівці Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека провели інформаційну годину «Вишиваний оберіг» для підопічних державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор». Учасники заходу переглянули відеоматеріали про символіку та унікальні регіональні особливості української вишивки, обговорили значення вишитої сорочки як головного культурного коду нашої нації. Відвідувачі також ознайомилися з тематичною літературою з фонду бібліотеки та відкрили для себе сучасну техніку текстової вишивки, де в орнамент вплітаються слова.
Найбільш емоційним моментом заходу стала демонстрація унікальної сорочки, якій уже понад 70 років. Належала вона українській лемківській родині, яка внаслідок операції «Вісла» (примусової військово-політичної депортації) опинилася за межами рідної землі. Попри всі випробування, родина довгі роки берегла та плекала цей символ рідної культури.
Захід став для всіх присутніх щирим нагадуванням: вишиванка – це не просто одяг. Це жива пам’ять поколінь і символ незламного духу України, який об'єднує серця за будь-яких обставин.