Василь Іванович Захарченко – український письменник, публіцист, журналіст. У 1995 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за роман «Прибутні люди».
Народився Василь Захарченко 1 січня 1936 р. в селі Гутирівка Полтавської області. Після закінчення факультету журналістики Київського університету (1958) працював журналістом у Кременчуці, згодом переїхав до Черкас, де працював у виданнях «Молодь Черкащини» та «Черкаська правда». У 1973 р. Захарченка звинуватили у «антирадянській діяльності» і засудили на п’ять років таборів суворого режиму. І тільки після здобуття Україною незалежності його було реабілітовано (1991).
У творчому доробку письменника десять романів, дев’ять повістей, понад сто оповідань. Письменник до останнього вболівав за долю держави і української мови. Помер Василь Іванович Захарченко 5 грудня 2018 р.
Варфоломій Шевченко – така людина, якою можна похвалитися перед усіма земляками.
П. Куліш
Варфоломій Григорович Шевченко був для Тараса Шевченка «щирим рідним братом», «єдиним щирим другом». Про їхню духовну близькість свідчать рядки листів, факти, зафіксовані в документах. Їх взаємна приязнь згодом переросла у велику дружбу, котру обидва пронесли до останніх днів життя.
Народився Шевченко Варфоломій Григорович 11 червня 1821 року у с. Кирилівка Звенигородського повіту. Варфоломій був на сім років молодший від Т. Шевченка, проте вчив його той самий кирилівський дяк Петро Богорський, якого колись Тарас відшмагав різками. Та подія була такою неординарною, що про малого «месника» і його «подвиг» у Кирилівці згадували ще довго. Варфоломій рано осиротів, був усиновлений купцем.
Варфоломій Григорович був «чоловіком письменним і тямущим», як писав про нього Пантелеймон Куліш. Він зумів викупитися з кріпацтва.
Зі своїм славетним родичем Варфоломій познайомився заочно у 1837 році, відповідаючи на Тарасові листи до рідного брата Микити, котрий був одружений на сестрі Варфоломія Мотрі. Вперше зустрілися вони у 1844 році в Кирилівці. Потім бачилися там-таки в 1845-му. Варфоломій служив у конторі пана П. В. Енгельгардта. Одного разу він почув з вуст поета рядки з поеми «Кавказ» і пережив справжній шок: «Я слухав, притаївши дух; волосся у мене піднялося дибом».
У 1857 році В. Г. Шевченко зі своєю родиною оселився в Корсуні, працював помічником управителя маєтку князя Павла Лопухіна, а потім і управителем. Т. Шевченко під час приїзду в Україну 1859 року побував у Корсуні. Жив у Варфоломія Григоровича біля двох місяців. Він щиро полюбив сім’ю брата, особливо 11-літнього Андрія, який співав йому пісні, якими поет, за його висловом, «впивався». Вставав Шевченко дуже рано і йшов малювати глухі, густі куточки саду. У своїх «Споминах…» Варфоломій Григорович пише про те, як поет співав. Він так глибоко переймався словами і мелодією, що його почуття передавалися й слухачам. Здавалося, «його пісня говорить»; «інколи, було, під кінець пісні затремтить його голос і на довгі вуса скотяться з очей сльози».
Саме Варфоломієві довірив Шевченко сокровенну мрію купити землю над Дніпром та побудувати хатину. Задля цього вони відвідали Канів. Шукали разом землю над Дніпром. Знайшли її між Каневом і Пекарями на горі Мотовиловщині. Жорстока доля не дозволила завершити справу з купівлею землі, Тарас Шевченко змушений був навіки покинути рідну серцю Україну.
11 червня на фасаді Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки було встановлено тактильну інформаційну табличку, призначену для людей з порушеннями зору. Це стало можливим завдяки студентській ініціативі «Доступний Миколаїв: урбанізація через інклюзивність», реалізованої молоддю в межах проєкту з розвитку молодіжних ініціатив. Проєкт об’єднав активних студентів, небайдужих до питань інклюзії та доступності міського середовища.
Ідея виникла в молодіжному середовищі як відповідь на потребу створення комфортного та зрозумілого простору для людей з інвалідністю. Одним із практичних результатів проєкту стало встановлення тактильних інформаційних табличок на об’єктах соціальної та культурної інфраструктури міста.
Табличка, розміщена на будівлі бібліотеки, містить інформацію, виконану рельєфно-крапковим шрифтом Брайля та тактильними елементами, що дає змогу людям із порушеннями зору самостійно ідентифікувати установу та отримати необхідні відомості про неї. Такі засоби навігації є важливим елементом безбар’єрного середовища, адже сприяють підвищенню рівня самостійності, безпеки та комфорту людей з інвалідністю.
Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека послідовно підтримує принципи інклюзивності та доступності, прагнучи бути відкритим культурним і освітнім простором для кожного. Встановлення тактильної таблички є не лише практичним кроком, а й символом уваги до потреб усіх членів громади та важливим внеском у формування безбар’єрного майбутнього Миколаєва.
Регіональний тренінговий центр Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека пропонує ознайомитись з освітнім серіалом Національної освітньої платформи Дія.Освіта https://osvita.diia.gov.ua/ «Інтерактивне навчання: інструменти та технології» https://osvita.diia.gov.ua/courses/interactive-learning
Цей освітній серіал познайомить з інструментами для вчителів для інтерактивного навчання онлайн: Microsoft Teams, «Клас», «Шкільні уроки», гейміфікація, доповнена реальність. Учні ліниво підключаються до Zoom і не беруть участі в уроках — знайомо? Ігри та платформи для комунікації з дітьми зроблять уроки інтерактивними. Дізнайтеся, як працює Microsoft Teams, програми «Клас» та «Шкільні уроки».
Завдяки серіалу можна навчитися використовувати ігри на прикладі MinecraftEdu, зацікавити учнів створенням мультиків із пластиліну завдяки пікселяції, створювати проєкти на основі доповненої реальності.
Освітній серіал є ініціативою Міністерства цифрової трансформації за підтримки АСБІС-Україна, Apple, Logitech, Prestigio Solutions, Microsoft та Ліко-Школи. Складається з 6 серій та фінального тесту.
Користуйтеся з користю!
Сьогодні відзначаємо 75 років від дня народження Василя Шкляра (нар. 1951) – українського письменника, одного з найвідоміших сучасних авторів історичної та патріотичної прози, чиї твори стали важливою частиною новітнього українського літературного процесу.
Василь Шкляр належить до тих митців, для яких художнє слово є не лише літературою, а й формою національної пам’яті та історичної справедливості. У своїх романах він звертається до складних і трагічних сторінок української історії, порушуючи теми боротьби за свободу, гідності, честі та незламності українського духу. Особливе місце у творчості письменника посідають твори, присвячені визвольним змаганням XX століття, які повернули широкому колу читачів маловідомі сторінки минулого.
Творчість Василя Шкляра вирізняється емоційною силою, виразною мовою та глибоким відчуттям історичної відповідальності. Його слово сьогодні звучить особливо актуально, нагадуючи про ціну свободи, важливість національної пам’яті та силу української ідентичності, що формується через культуру, історію та літературу.
У фонді @Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека зберігаються видання Василя Шкляра, які ми пропонуємо до вашої уваги:
Ностальгія : роман / Василь Миколайович Шкляр ; передм. М. Слабошпицького. - Харків : Клуб сімейн. дозвілля, 2014. - 252 с. - (Український бестселер).
Залишенець. Чорний ворон : роман / Василь Миколайович Шкляр. - Харків : Клуб сімейн. дозвілля, 2015. - 426 с.
Троща : роман / Василь Миколайович Шкляр. - Харків : Клуб сімейн. дозвілля, 2017. - 417 с.
Василькова таємниця : оповідання / Василь Миколайович Шкляр ; худож. Кость Лавро. - Львів :Літ. та мистец., 2018. - 81, [2] с. : іл.
Запрошуємо читачів, дослідників, студентів і всіх, хто цікавиться сучасною українською літературою та історичною прозою, звернутися до творчості Василя Шкляра – письменника, чиє слово утверджує національну пам’ять, пробуджує інтерес до української історії та надихає на глибше осмислення минулого й сучасності України.
10 червня фахівці Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека у межах соціальної ініціативи «Візит розради» завітали до Міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Центрального району та провели для його відвідувачів букфреш «Читання з ароматом кави».
Учасники заходу здійснили захопливу подорож у світ одного з найпопулярніших напоїв людства. Вони дізналися про історію появи та поширення кави, ознайомилися з основними сортами кавових зерен, особливостями їх обсмаження та сучасними способами приготування ароматного напою.
Особливу увагу було приділено літературі, де кава виступає не лише напоєм, а й символом затишку, натхнення та душевного спілкування. Присутні познайомилися з добіркою художніх творів, сторінки яких наповнені неповторним кавовим ароматом і теплом людських історій.
Під час зустрічі учасники також відкрили для себе кавотерапію – методику, що сприяє покращенню емоційного стану, створенню атмосфери комфорту та позитивного настрою.
Завершенням заходу став творчий майстер-клас із виготовлення декоративних брелків з використанням мелених кавових зерен. Створені власноруч сувеніри стали приємним нагадуванням про цікаву та змістовну зустріч, сповнену тепла, творчості й аромату кави.
Із 4 до 8 червня у місті Бурґас (Болгарія) відбувся Чорноморський міжнародний літературний фестиваль, який уже втретє об’єднав представників книжкової галузі країн Чорноморського басейну. Подія зібрала близько 50 учасників із Болгарії, України, Румунії, Грузії та Туреччини — авторів, перекладачів, видавців, літературних агентів і культурних менеджерів.
“Головний слоган фестивалю — Black Sea Speaks Freedom (Чорне море говорить мовою Свободи). І всі наші заходи були про це — про свободу людей, слова, видання книжок. Ми говорили про наші книжкові ринки, ділилися досвідами, мережувалися. Цей геополітичний літературний захід дуже важливий для зміцнення та розширення зв'язків між нашими країнами, найперше з безпекових причин, і для кращого знайомства з нашими сусідами, їхніми літературами і культурами” — ділиться враженнями Олена Одинока, заступниця директора УІК з міжнародної співпраці.
Україна бере участь у Чорноморському літературному фестивалі від початку його заснування. Цього року до складу української делегації увійшли заступниця директорки Українського інституту книги Олена Одинока, письменник Андрій Курков, письменник і автор YouTube-каналу «Твоя підпільна гуманітарка» Остап Українець, співзасновниця та редакторка культурно-видавничого проєкту «Читомо» Оксана Хмельовська, куратор програм ГО «Фронтера» Микита Москалюк, письменник Роман Буданов та культурна менеджерка Ангеліна Трофимчук.
Особливістю фестивалю є його фокус на регіональній співпраці. Учасники мали змогу обговорювати спільні виклики, ділитися успішними практиками та шукати нові формати взаємодії між літературними середовищами своїх країн. Такі зустрічі сприяють розвитку перекладацьких проєктів та кращому взаємному розумінню культур Чорноморського регіону. Учасниця української делегації Ангеліна Трофимчук підтверджує важливість фестивалю:
“Як людина, яка народилася і виросла біля Чорного моря, я особливо відчула атмосферу цього фестивалю. Він став простором, де учасники з різних країн говорили про спільні цінності, ділилися викликами та шукали точки дотику. Коли ми розмірковуємо про стан книжкового ринку чи свободи слова в Україні, то часто звертаємося до досвіду країн, які географічно й культурно можуть бути далекими від нас. Водночас надзвичайно цінно вести цей діалог із нашими сусідами по Чорному морю. Нас поєднує не лише вода, а й спільна історія, культурні перетини та досвід співіснування”.
Окрім культурного обміну, фестиваль став майданчиком для професійних дискусій між представниками видавничої галузі різних країн регіону та міжнародними експертами книжкового ринку. Такі ініціативи сприяють зміцненню культурних зв’язків між країнами Чорноморського басейну та відкривають нові можливості для популяризації літератури за кордоном.
“Чорноморський міжнародний літературний фестиваль в Бурґасі — місце обов’язкової присутності України. Не тільки тому, що він чудово організований, а перш за все через те, що його програма є радше програмою постійно діючого спеціалізованого семінару по літературному і видавничому співробітництву між країнами Чорноморського басейну. Цього разу серед почесних гостей фестивалю були яскраві представниці літературно-видавничого світу Європи — Кукла Маклахоуз, літературний скаут з 35 річним досвідом промоції невідомих авторів або авторів-початківців, і Джессіка Зенгер, директор з європейських та міжнародних справ Гільдії німецьких видавців та власників книгарень. Професійно-освітня програма є не менш важливим елементом фестивалю, ніж презентація найбільш цікавих авторів країн-учасниць. Особисто мене вразив рівень панельних дискусій та лекцій”, — коментує письменник Андрій Курков.
Український інститут книги є членом правління Чорноморського літературного об'єднання, яке виступає ініціатором і координатором фестивалю. Захід реалізується за підтримки муніципалітету міста Бурґас та фундації «Бурґас — місто ЮНЕСКО 2032». Фестиваль також є частиною ширшої культурної стратегії міста, яке претендує на статус Європейської столиці культури 2032 року.
Джерело
Український Інститут Книги
9 червня 1847 року російським царем Миколою I ухвалено вирок про віддання Тараса Шевченка в солдати із забороною писати й малювати. Таке покарання Тарас Григорович отримав за участь у таємному Кирило Мефодіївському товаристві та написання антимонархічних творів. Важливу роль зіграло те що поет відмовився виказувати своїх друзів.
В тогочасній Російській імперії солдати перебували фактично в рабському становищі. За словами самого Шевченка “солдат - був найбіднішим, найжалюгіднішим прошарком суспільства. У нього відібране все, чим тільки життя красне: сімейство, батьківщина, свобода, одним словом, все”. Відбувати покарання Шевченку довелося у суворому кліматі Оренбурзької губернії. Погане харчування, важка праця, знущання командирів і проживання у смердючій казармі з брутальними солдатами, для яких єдиними радощами були горілка та азартні ігри, не найкращим чином вплинули на здоров’я Шевченка. Все подальше життя він страждав від набутих на каторзі-солдатчині хвороб серця і печінки, від яких зрештою і помер.
Заради справедливості треба зазначити, що не всі офіцери гнобили Тараса Григоровича. Генерал-майор Д. Ісаєв в свою бутність комендантом Орської фортеці дозволяв Шевченку жити не в казармі, а на квартирі і користуватися своєю бібліотекою.
У 1848 році прихильний до Шевченка капітан-лейтенант Олексій Бутаков включив його до складу Аральської описової експедиції, що дозволило Кобзарю малювати і перепочити від суворої муштри.
Присутність друзів у житті кожної людини важко переоцінити. Але знайти справжнього друга дуже складно і вважається вдачею, так само як бути для когось справжнім другом. Тому неофіційне свято Міжнародний день друзів (International Friends Day) – ще одна нагода нагадати всім про важливість дружби, ще одна змога навчитись дружити та цінувати вірність.
Кожний рік 9 червня в багатьох країнах світу відзначають День друзів. Рішення про створення цього свята вперше прийнято у 1935 році в Конгресі США. Через 23 роки це рішення також підтримали представники ООН, але конкретну дату так і не затвердили. 9 червня залишилось неофіційним днем для святкування. У 2011 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резоцюцію про затвердження офіційного Міжнародного дня дружби, що відзначається щороку 30 липня.
Наші людські взаємини, які ми характеризуємо цим прекрасним словом, настільки унікальні, що ніяке інше слово просто не підійшло би. Дружба - це взаєморозуміння і безкорисливість, щирість і довіра, спільні інтереси і точки дотику. Друг ніколи не залишить у біді і завжди прийде на допомогу. Не буде байдужим, може тільки до дрібниць, які і так всім заважають. Він або вона сповнені відвертості, але немає більш надійної людини, щоб зберегти якусь важливу таємницю. Позитивність дружніх відносин важко заперечити. Вона цінувалася завжди і в усі часи.
Справжня дружба чомусь вважається вкрай рідкісним явищем. На наш погляд це зовсім не так. Деякі, може, поки що не помічають її або ж виставляють занадто високі мірила для визначення її справжності, але в цьому і полягає відповідь - якою мірою будете міряти, такою відміряють вам - і це без компромісів. Дружбу можна легко втратити, але хто шукає - знаходить, адже дружба ні до чого не зобов’язує і зобов’язує до всього. Вона є природньою для нас і більш природньою, ніж ворожнеча. Її природа відома всім - вміння віддавати або ж дарувати те, що є у нас в абсолютному достатку - нашу увагу. Ми всі володіємо нею. Ми часто приділяємо увагу абсолютно незначним речам, не помічаючи тих, хто оточує нас, а саме вони є справжньою цінністю. Дружба між людьми буває самою різною і зовсім не обов’язково підтримувати щоденний контакт, це і не потрібно. Потрібна звичайна увага, якою ми, навіть без шкоди для себе, можемо з легкістю поділитися.
Читати далі: Неофіційне свято Міжнародний день друзів (International Friends Day)
Днями будівлю Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека було промарковано міжнародним розпізнавальним знаком «Блакитний щит» (Blue Shield).
Цей знак є символом охорони культурної спадщини та засвідчує належність об’єкта до культурних цінностей, які підлягають особливому захисту відповідно до положень Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту та норм міжнародного права.
Маркування стало можливим у межах пілотного проєкту, до якого долучилася Миколаївщина. Його метою є впровадження системної програми «Блакитний щит», створення механізмів документальної фіксації та цифрового обліку об’єктів культурної спадщини, що мають особливу історичну, наукову та культурну цінність.
Для нашої бібліотеки це не лише важливий символ міжнародного визнання її культурної місії, а й підтвердження значення установи як осередку збереження документальної спадщини Миколаївщини. У фондах бібліотеки зберігаються рідкісні та цінні видання, стародруки, рукописні пам’ятки, краєзнавчі документи та інші матеріали, які становлять невід’ємну частину культурної пам’яті регіону та України.
«В житті трапляються події, які перевертають твоє життя, перетворюють його, видозмінюють, якщо хочете. Коли дивишся в очі тих, кого любиш найдужче і кого щойно заледве не втратив, зачинаєш розуміти, що насправді ані гроші, ані статки не мають ніякого значення, бо крім отої всієї матеріальної блажі є щось таке, що міцно тримає людину над поверхнею землі, не даючи їй змаліти до рівня мурашиного, і те щось, очевидно є любов, бо вона єдина, заради чого варто дихати, будувати, іноді руйнувати і, врешті, існувати.»
У 2011 р. міський роман «Тому, що ти є» Дари Корній отримав спеціальну відзнаку «Вибір видавців» у @Міжнародний літературний конкурс "Коронація слова" і відтоді впевнено оселився в серцях читачів. Через тринадцять років історія повернулася до нас в новому оформленні від @Видавництво «Фабула». Завдяки @Видавництво "Ранок" ця книга вже чекає на вас, наші любі читачі.
З анотації: Про характер Оксани в універі ходили легенди – вона відшивала кавалерів на раз-два. Та Влада виявилось не так просто позбутися. Зрештою він домігся руки і серця коханої, але, можливо, жалість – не найкращий привід для одруження? Читач знайомиться вже зі старшою Оксаною, поступово дізнаючись її історію: студентське голодування під час революції на граніті, вдале заміжжя, мов у казці про Попелюшку, і водночас постійне, виснажливе протистояння зі свекрухою і її високими стандартами, які нікому, окрім неї, не потрібні. Чи вдасться Оксані зберегти в цьому всьому себе? І чи є хтось, кого вона кохатиме і з ким буде по-справжньому коханою? У цьому романі так багато всього, та найбільше – справжніх емоцій.
Запрошуємо до @Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека зануритися в цю глибоку й щиру історію – ту, що запам’ятається, надихне й, можливо, допоможе комусь краще почути себе!
#Книжкові_Новинки_МОУНБ #читатимодно #читайукраїнською #люблючитати #Книжкові_Дарунки_МОУНБ #даруй_книгу
Українська поетеса, вишивальниця, медсестра, громадська діячка, членкиня Організації українських націоналістів і Української гельсінської групи (1979), політвʼязень радянських таборів, засновниця Товариства української мови та Української гельсінської спілки у Бориславі, голова місцевого відділення Союзу українок, членкиня Ліги українських жінок.
Народилася 8 червня 1926 р. в родині січового стрільця Михайла Сеника та Марії Сеник. Здобувала освіту в народній “Рідній школі” ім. Короля Данила, дівочій школі ім. Т. Шевченка, гімназії Іллі та Іванни Кокорудзів (Українське педагогічне товариство). 1939 р. вступила до юнацтва ОУН. 1941 р. стала членом організації. Була звʼязковою Крайового Проводу (псевдо “Леся”). 1944 р. розпочала навчання у Львівському університеті на факультеті англійської філології. У грудні 1945 р. заарештована. Допити проходили у тюрмі на Лонцького.
“У руках молодого ката дротяна нагайка, і удар за ударом сиплеться на мої плечі. “Боже, поможи мені, не дай зойкнути”. Мене відливають водою, знову і знову випитують про звʼязки, про львів’ян і львів’янок, показують якісь фотографії, але я вже поза межами болю” (Спогади Ірини Сеник з книги “Метелики спогадів”).
У березні 1946 р. Ірина як зрадниця Батьківщини отримала 10 років увʼязнення в концтаборах суворого режиму, 5 років позбавлення громадських прав і довічне заслання. Відправлена відбувати покарання до 7-го Заозерного спецтабору, Тайшетлаг, Іркутська область. Пізніше етапована до Заозерлагу, Ангарлагу. Була залучена до будівництва Байкало-Амурської магістралі. 1955 р. етапована на заслання в м. Анджеро-Судженськ Кемеровської області, де провела 13 років свого життя. Перебуваючи на засланні, рятуючись від табірних буднів, багато вишивала на шматочках полотна, переважно це були мініатюри на релігійну тематику. Отримала можливість навчатися у Новокузнєцовському медичному училищі ( закінчила заочне відділення, диплом з відзнакою).
Восени 1968 р. Ірина Михайлівна була звільнена з умовою, що не повернеться жити до Львова. Оселяється в Івано-Франківську, з труднощами влаштовується на роботу в хірургічне відділення протитуберкульозного диспансеру.
8 червня 1947-го було відновлено судноплавство на Дніпрі. Саме тоді в експлуатацію здали останній шлюз на ДніпроГЕС. Відновлення зруйнованого під час війни шлюзу розпочалося 1944 року.
Дамба цієї найбільшої в Європі гідроелектростанції перегородила Дніпро 1932-го. Були затоплені знамениті дніпровські пороги, що ускладнювали пересування по головній водній артерії України. Наскрізне судноплавство по Дніпру здійснювали за допомогою шлюзу.
Дніпром почали курсували пасажирські та вантажні судна.
Судноплавство на Дніпрі
Активне судноплавство Дніпром бере свої початки у XIX ст. Саме тоді в українських землях у складі Російської імперії розпочався промисловий переворот. Розпочинається активна закупівля та побудова парових двигунів.
1823-го на Дніпро спустили перший пароплав "Бджілку", а 1838-го була відкрита Дніпровська судноплавна компанія.
Дніпро стає головною артерією постачання сільськогосподарських товарів та промисловості в Українські міста. Так тривало до першої п'ятирічки періоду Сталінської індустріалізації. Після побудови Дніпрогес в Запоріжжі, судноплавство було майже зупинено.
Гребля Дніпровської ГЕС була підірвана співробітниками НКВС 18 серпня 1941 року. Це сталося після її прориву німецькими військами. Під час вибуху там утворилася пробоїна довжиною 135 метрів.