Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Фото: uachronicle.do.am.
30 вересня (18 вересня) 1841 року в місті Гадячі на Полтавщині народився Михайло Драгоманов, український історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч.
Походив із родини дрібних дворян, нащадків козацької старшини, де сповідували ліберальні погляди. Його сестра – письменниця Ольга Пчілка, мати Лесі Українки.
Навчався і працював у Київському університеті. Один із організаторів «Старої громади» в Києві. Палкий патріот, знавець рідної й світової культури (знав п’ять європейських мов). Лідер передової суспільно-політичної думки в Україні після смерті Тараса Шевченка. Вважав, що здобувши самостійність, українці займуть достойне місце серед народів світу. Бо відсутність незалежності «є головною причиною тієї хвороби, котра під’їдає всі зусилля українського народу».
У 1875-му звільнений за політичну неблагонадійність (за доносом русофіла Михайла Юзефовича, одного з ініціаторів «Емського указу»), емігрував до Швейцарії. Створив осередок української еміграції в Женеві, заснував безцензурну друкарню.
«Українцям лишається йти своєю дорогою і працювати, працювати й працювати для свого народу, сподіваючись тільки на свої сили, не звертаючи занадто великої уваги на сторонніх воронів – ні на тих, що каркають безглуздими циркулярами, ні на тих, які думають збити їх із природної і чітко обдуманої дороги вдаваними солов’їними піснями», – писав Михайло Драгоманов на чужині.
Пізніше викладав у Софійському університеті. Зіграв важливу роль у творенні першого українського політичного проекту – Русько-Української радикальної партії (1890).
Читати далі: Народився Михайло Драгоманов - історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч
Пашковський Євген Володимирович – один із знаних сучасних українських прозаїків, есеїст. У 2001 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за роман «Щоденний жезл».
Євген Пашковський народився 19 листопада 1962 року на станції Разіне на Житомирщині. Навчався в Київському індустріальному технікумі та на факультеті української філології Київського державного педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Після 3-го курсу перевівся на заочне відділення, покинув навчання. В період з 1981 по 1988 рр. працював на різних роботах: підземним кріпильником шахти, бетонувальником, метробудівником, асфальтувальником, вантажником. 1992 р. – оглядач газети «Так» університету «Києво-Могилянська академія», потім на творчій роботі. Був головою комісії з видавничих проектів Національної Спілки письменників України, членом редколегій журналів «Світовид», «Основа», культурологічного альманаху «Хроніка-2000». Євген Пашковський лауреат Міжнародної премії Фундації доктора М. Дем’яніва «Свобода і мир для України» (1993), міжнародної премії Фундації Є. Бачинського «В свічаді слова» (1997). Автор романів «Свято» (1989) , «Осінь для ангела» (1993) «Безодня» ( 2005), роману в новелах «Вовча зоря» (1991), роману-есея «Щоденний жезл» (1999) та багатьох есе. 2021 року книжка Євгена Пашковського «Щоденний жезл» увійшла до списку ста знакових романів і повістей українською мовою за версією PEN Ukraine та The Ukrainians.
