3 (18) липня 1917 року у Києві відбувся збройний виступ вояків Другого Українського козацького полку імені гетьмана Павла Полуботка з метою проголошення незалежності України.
За прикладом солдатів Київського військово-розподільчого пункту, які створили полк імені Богдана Хмельницького, Український генеральний військовий комітет (УГВК) вирішив організувати ще одну військову одиницю в Чернігові, де в середині травня 1917-го зібралася значна кількість новобранців.
Незабаром вони ешелонами прибули до села Грушки у передмісті Києва. Російське військове командування наполягало, щоб прибулих негайно відправили на фронт. Новобранці, яких було близько п’яти тисяч, вимагали визнати їх 2-м Українським полком імені Павла Полуботка. Росіяни не погоджувалися, солдати вперто стояли на своєму, Центральна Рада і УГВК без особливого успіху шукали компроміси, відтак ситуація ставала критичною.
Полуботківці, як вони себе називали, виступали проти влади Тимчасового уряду, визнавали вищою владою в Україні Центральну Раду, але були незадоволені поміркованістю її політики. Кризу поглибив ІІ Універсал Центральної Ради (16 липня), який остаточну форму автономії України віддавав на розсуд російських Установчих зборів. Це сприймалося як здача позицій українськими парламентарями.
Того ж дня на вечірньому засіданні представники українських військових частин (за участі Симона Петлюри, Володимира Винниченка та Олександра Шульгина) не дійшли згоди. Полуботківцям сказали, що «їх оборона не потрібна для Центральної Ради, бо на захист її в будь-який момент може прибути з фронту півтора мільйони українських вояків». А також наполягли, аби 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького прийняв ухвалу, за якою «не вважає їх за своїх братів, відмовляє всякої допомоги і радить негайно виконати наказ» про відправку на фронт.
Виступ збурених полуботківців стався в ніч на 18 липня і проходив під гаслами негайного проголошення незалежності України (тому головним натхненником виступу вважають відомого самостійника Миколу Міхновського). У маніфесті повсталих наголошувалося, що «український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, … всіх росіян і ренегатів, які гальмують роботу українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським урядом».
Вийшовши зі своїх казарм, вони захопили деякі державні установи: міський штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, окремі інтендантські склади, 3-й авіапарк, розгромили квартиру командувача Київського військового округу.
Шановні друзі!
Пропонуємо книгу Андрія Смірнова і Катерини Флекман «Вогонь запеклих не пече» (Київ: Видавництво Креативна агенція «Артіль», 2026).
Це видання про закон братерства, закон сили та справедливості, а ще про простір зрозумілих та чесних чоловічих стосунків. Книга побудована у формі розповідей учасників мотоклубу Veterans MC Ukraine – військових, які або зараз воюють або воювали раніше.
Ветеранський моторух явище комплексне, в якому захоплення мотоциклами поєднується з системою цінностей тих, хто захищає свою країну і пройшов випробування війною. «Клуб – це велика відповідальність, укорінені традиції, правила, загалом, глибинне розуміння байкерської субкультури. Всередині нього є свої цінності, ідеологія, правила, ієрархія. Клуб – це стиль життя, який ти розділяєш з тими, хто поруч і підтримає завжди», – Дмитро Завгородній, військовослужбовець ЗСУ.
У самій ідеї поєднання мотоспорту і ветеранського руху є дуже важлива складова для повернення з фронту: психологічна і фізична реабілітація. Повертатися важко, тому тут створюється фундамент для інтеграції у цивільне життя після війни. Клуб щодня реалізує цю місію, формуючи простір довіри, де люди зможуть знайти відповіді на запитання, відновитися.
У книзі є сторінки, присвячені пам’яті трьом загиблим учасникам мотоклубу – щемливі спогади друзів та родичів про них. Мотоклуб не забуває про вшанування пам'яті загиблих. Учасники клубу приїздять на місця поховань, підтримують родини тих, кого вже немає з нами... «Ми розуміємо, що коли один падає – решта чатують далі. Допоки ми живі, ми йдемо до Перемоги або до останньої краплі бензину. Неважливо. Головне не злізти з сідла, поки є Україна…», – Андрій Смірнов, президент Veterans MC Ukraine.
Завдячуючи @Український інститут книги дане видання поповнило фонд @Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека та 55 бібліотек Миколаївщини.
Запрошуємо до бібліотеки!
2 липня в Україні відзначають професійне свято — День податківця України. Воно встановлене Указом Президента України від 25 червня 2020 року № 252/2020 «Про День податківця України».
Документ набрав чинності 1 липня 2020 року. Указом визначено, що свято запроваджено, «ураховуючи значну роль працівників державної податкової служби України в реалізації державної податкової політики», а також скасовано попередній День працівника податкової та митної справи України, який об’єднував дві служби.
Податкова система є одним із фундаментів сучасної держави. Саме завдяки податковим надходженням формуються державний і місцеві бюджети, фінансуються оборона, медицина, освіта, соціальний захист, культура, розвиток інфраструктури, функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Ефективне адміністрування податків забезпечує фінансову стійкість країни, створює умови для реалізації державних програм і виконання соціальних зобов’язань.
Історія української податкової служби нерозривно пов’язана зі становленням незалежної держави. Після проголошення незалежності України у 1991-му розпочалося формування власної системи податкового адміністрування. У наступні роки вона неодноразово реформувалася відповідно до потреб економіки та міжнародних стандартів. Важливим етапом стало ухвалення Податкового кодексу України, який систематизував податкове законодавство та визначив єдині правила справляння податків і зборів.
Сучасна Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів. Її основними завданнями є реалізація державної податкової політики, адміністрування податків, зборів та єдиного внеску, контроль за дотриманням податкового законодавства, розвиток електронних сервісів для платників податків, боротьба з ухиленням від оподаткування та забезпечення добровільного виконання податкових зобов’язань.
Особливого значення діяльність податкової служби набула після початку повномасштабного вторгнення рф у лютому 2022 року. В умовах воєнного стану перед державою постало надзвичайно складне завдання — одночасно підтримувати економіку, забезпечувати фінансування сектору безпеки й оборони та зберігати стабільність бюджетної системи.
Попри бойові дії, тимчасову окупацію окремих територій, руйнування підприємств і логістичних шляхів податкова система України продовжила працювати. Службовці податкових органів забезпечували адміністрування платежів, консультували платників, відновлювали роботу інформаційних систем після кібератак, організовували роботу територіальних підрозділів у безпечних регіонах та підтримували безперервність бюджетних надходжень.
Василь Андрійович Симоненко – український поет, публіцист, журналіст. У 1995 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка (посмертно) за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде».
Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 р. у селі Біївка Полтавської області. Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Шевченка (1957) працював в обласних газетах Черкащини. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963). Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp.
У середині 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції у м. Смілі. У зв’язку з тим, що влада всіма способами боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття було не випадковим. Наступного року 14 грудня 1963 р., в 28-річному віці Василь Андрійович Симоненко помер.
2 липня 1825 року в селі Бугаївка на Харківщині народився Володимир Степанович Александров, український поет, фольклорист, доктор медицини.
Син сільського священика, закінчив медичний факультет Харківського університету. В 29 років став доктором медицини. Однак відсутність коштів на придбання приватної практики спрямувала його на шлях військового медика. Пізніше обіймав посаду харківського міського лікаря. Але знову повернувся в армію, дослужився до генеральського чина.
Його оселя в Харкові стала своєрідним українським культурним центром.
Стіни кабінету прикрашали картини українських художників, в родині спілкувалися лише українською. Чудово декламував вірші і добре співав (ще й акомпанував собі на бандурі), збирав етнографічний матеріал, опрацьовував фольклорні мелодії, а в домашньому театрі (розвага дітлахів) ставили вистави самого Александрова. Відзначився і як перекладач, уклав «Народний пісенник із найкращих українських пісень».
У 53 роки, будучи поважним військовим лікарем із купою регалій, Володимир вирішує... перекласти Старий Заповіт українською мовою. Але не з російської чи латини, а з оригіналу. І він сідає вчити давньоєврейську мову (іврит) з нуля! І таки перекладає Книги Буття, Вихід та Йова.
Пам'ятаєте легендарні пісні «Повій, вітре, на Вкраїну» та «Дивлюсь я на небо»? Музику до цих романсів, які ми зараз вважаємо народними, написала його донька — Людмила Александрова. Талант там передавався у спадок.
Деякі поезії Володимира Александрова стали популярними романсами:
Ти несись, мій спів, з мольбою,
В небо відлітай.
І на тихую розмову
Вийди, мила, в гай.
А в гаю гримить, стихає
Пісня солов’я,
Тож він милу викликає,
Молить, як і я.
Помер 10 січня 1894-го у Харкові.
2 липня фахівці Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека взяли участь у робочій онлайн-зустрічі, організованій Українська бібліотечна асоціація/Ukrainian Library Association в межах проєкту «Бібліотеки розвивають цифрову грамотність задля посилення стійкості громад та відновлення».
Захід об’єднав експертів та тренерів з різних регіонів України, які проводили навчання з цифрової грамотності для працівників бібліотек у областях. Метою зустрічі стало підбиття підсумків поточного етапу реалізації проєкту, обмін досвідом, обговорення досягнутих результатів та пропозицій щодо подальшого розвитку ініціативи.
Під час зустрічі учасники поділилися практичними напрацюваннями, успішними кейсами проведення навчань, викликами, з якими довелося зіткнутися під час роботи, а також власним баченням подальшого розвитку проєкту.
2 липня у відділенні денного перебування Заводського району Міського територіального центру соціального обслуговування фахівці Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека у межах соціальної ініціативи «Візит розради» провели захід з циклу «Знай наших» – інформаційну годину «Чемпіон чемпіонів – Іван Піддубний».
Під час зустрічі учасники ознайомилися з життєвим шляхом видатного українського борця, непереможного силача, багаторазового чемпіона світу. Присутні дізналися про його блискучі спортивні досягнення, незламну силу духу, виняткову наполегливість і чесність, що допомогли здобути світове визнання та прославити український спорт далеко за межами Батьківщини.
Особливу увагу було приділено людським якостям Івана Піддубного, його відданості обраній справі та непохитному характеру, які й сьогодні є прикладом для наслідування. Захід став нагодою не лише згадати одного з найвидатніших українських спортсменів, а й замислитися над цінністю наполегливої праці, сили волі та любові до своєї країни.
Такі зустрічі сприяють розширенню кругозору, збереженню історичної пам'яті, популяризації видатних постатей України та надихають відкривати нові сторінки історії рідної держави.
Щиро дякуємо всім учасникам за зацікавленість, тепле спілкування та незмінну любов до книги й пізнання!
Регіональний тренінговий центр Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека пропонує ознайомитись з освітнім серіалом Національної освітньої платформи Дія.Освіта https://osvita.diia.gov.ua/ «Журналістика даних» https://osvita.diia.gov.ua/courses/data-journalism
Цей освітній серіал присвячений журналістиці даних – сучасному напряму журналістики, що поєднує роботу з даними, аналітику та створення суспільно важливих історій. Серіал охоплює повний цикл роботи з даними: від розуміння базових концепцій і пошуку ідей до аналізу, візуалізації та підготовки публікацій.
У серіях розглядаються:
- основи та філософія журналістики даних;
-організація роботи на реальному редакційному досвіді;
-пошук, підготовка та аналіз даних для створення матеріалів;
-практичні кейси використання відкритих джерел інформації;
-інструменти для аналізу та візуалізації даних;
-принципи ефективної та етичної візуалізації;
-приклади найкращих світових журналістських проєктів.
Серіал буде корисним журналістам, студентам, аналітикам та всім, хто хоче навчитися знаходити історії в даних і створювати матеріали на їхній основі без поглиблених технічних навичок.
Освітній серіал створений для платформи Дія.Освіта ГО «Агенція журналістики даних» (видання Texty.org.ua) у співпраці з Міністерством цифрової трансформації України в межах міжрегіонального проєкту «Сприяння належному врядуванню та позитивному бізнес-клімату в регіоні ОБСЄ через цифровізацію та використання відкритих даних», що реалізується Офісом координатора економічної та екологічної діяльності ОБСЄ. Складається з 8 серій та фінального тесту.
Користуйтеся з користю!
Понад 4,8 млн євро нової міжнародної підтримки для культури, п’ять пілотних проєктів Українського фонду культурної спадщини, нові стратегічні партнерства та меморандуми про співпрацю — такими стали ключові результати роботи Міністерства культури України на Конференції з питань відновлення України (URC2026) у Гданську.
Домовленості допоможуть посилити захист культурної спадщини, підтримати українські медіа, креативні індустрії та сприятимуть культурно орієнтованому відновленню країни.
«Понад мільярд євро підтримки для людського виміру відновлення України — це результат спільної роботи семи міністерств. Для Міністерства культури конференція принесла конкретні рішення: нове фінансування, міжнародні партнерства, підтримку українських медіа, культурної спадщини та креативних індустрій. Це інвестиції у відбудову об’єктів, а також у збереження української ідентичності, пам’яті та людського потенціалу. Уже розпочинаємо підготовку до URC2027 в Естонії», — зазначила Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики України — Міністерка культури України Tetyana Berezhna.
Для сфери культури за підсумками конференції вдалося залучити понад 4,8 млн євро міжнародної допомоги, зокрема:
-2 млн євро від Європейського Союзу на підтримку програм UNESCO зі збереження документальної спадщини України;
-понад 1 млн євро від програми «Партнерство за сильну Україну» на захист культурної спадщини та відновлення постраждалих об'єктів;
-1,5 млн євро від Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) за підтримки Norad на підтримку українських медіа та організацій громадянського суспільства;
-300 тис. доларів США від Mercy Corps Ukraine на розвиток мікро-, малого та середнього бізнесу, а також креативних індустрій.
Під час URC2026 Міністерство культури України також підписало меморандуми про співпрацю з European Bank for Reconstruction and Development (ЄБРР в Україні / EBRD in Ukraine), ICCROM - conserving culture, promoting diversity, Nova Ukraine та Mercy Corps, а спільно з ЮНЕСКО зафіксувало декларацію щодо культурно чутливого відновлення України.
Окремим результатом конференції стала презентація перших п'яти пілотних проєктів Українського фонду культурної спадщини. Серед них — відновлення Іванківського історико-краєзнавчого музею, де до початку повномасштабного вторгнення зберігалися роботи видатної української художниці Марії Примаченко.
Результати URC2026 підтвердили, що міжнародні партнери розглядають культуру як один із ключових напрямів відновлення України. Нові фінансові рішення, стратегічні партнерства та запуск перших проєктів Українського фонду культурної спадщини створюють практичну основу для збереження культурної спадщини, розвитку креативної економіки та посилення стійкості українського суспільства.
Мережа захисту національних інтересів «АНТС» розробила рекомендації для покращення стану бібліотечної галузі в Україні. Вони увійшли до аналітичного звіту «Системна криза української бібліотечної галузі та шляхи її подолання», про який повідомила Українська видавнича асоціація.
У звіті зазначають, що українська бібліотечна галузь перебуває не у системній кризі. Її проявами автори називають:
критично низьку оплату праці;
швидке старіння кадрів;
хронічне недофінансування оновлення фондів та інфраструктури;
застарілу систему оцінювання діяльності бібліотек;
розрив між задекларованою державною політикою і фактичними управлінськими рішеннями.
«Ключова проблема полягає в тому, що бібліотеки досі здебільшого сприймаються як установи з книжковим фондом, а не як інфраструктура розвитку людського капіталу, освіти впродовж життя, цифрової та інформаційної грамотності, соціальної інтеграції, підтримки громад і збереження культурної пам’яті», — йдеться у звіті.
Однією з найгостріших проблем автори називають оплату праці. Посадові оклади бібліотекарів у 2026 році становлять від 5 тисяч 700 грн до 7 тисяч 300 гривень відповідно до 8–12-го тарифних розрядів Єдиної тарифної сітки. За оцінками Української бібліотечної асоціації, близько 80% працівників бібліотек отримують зарплату на рівні мінімальної або трохи вище. Надбавки за стаж, кваліфікацію та управлінську відповідальність, як зазначають автори звіту, фактично не виконують стимулювальної функції, оскільки розраховуються від низького посадового окладу.
Окремо у звіті йдеться про старіння професії. Станом на кінець 2025 року близько 30% бібліотекарів були старшими за 60 років, ще 46,7% — у віковій групі 45–60 років. Працівники до 35 років становили лише 9,3%. Для порівняння, у 2023 році частка бібліотекарів віком понад 60 років становила 23,7%. Автори звіту зазначають, що за таких умов галузь не лише старіє, а й втрачає кадрову наступність. Молоді фахівці не бачать у професії перспективи, а досвідчені працівники поступово виходять із системи.
Ще одна проблема — недофінансування фондів та інфраструктури. За даними Українського інституту книги, у 2025 році 53% територіальних громад не виділяли коштів на закупівлю нових книжок для бібліотек. На 2026 рік такі закупівлі запланували менше половини громад — 47,4%.
Читати далі: Розробили рекомендації, що мають покращити стан бібліотечної галузі в Україні
В указі Президента України № 456/95 від 17.06.1995 сказано: «Встановити День архітектури України, який відзначати щорічно 1 липня, - у Всесвітній день архітектури», що стало визнанням особливої ролі архітектури у розвитку держави, збереженні історико-культурної спадщини та формуванні сучасного середовища.
Українська архітектурна школа має глибоке історичне коріння. Її розвиток відображає історію самої держави — від храмів Київської Русі до сучасних урбаністичних комплексів. Унікальність української архітектури полягає у поєднанні різних культурних традицій. Давньоруське кам’яне будівництво, дерев’яне народне зодчество, українське бароко XVII—XVIII століть, класицизм, модерн, конструктивізм XX століття — усі ці напрями сформували власну архітектурну мову, впізнавану далеко за межами країни.
День архітектури України - професійне свято архітекторів, містобудівників, реставраторів, науковців, викладачів, інженерів і всіх, хто своєю працею створює простір для життя.
Нині значення цього дня виходить далеко за межі професійного календаря. В умовах повномасштабної війни архітектура стала одним із ключових чинників майбутньої відбудови України. Йдеться не лише про відновлення зруйнованих будівель, а про створення нової якості життя, сучасних міст і громад, що поєднуватимуть безпеку, функціональність, енергоефективність та повагу до історичної спадщини.
1 липня у світі відзначають Міжнародний день анекдоту – чудову нагоду посміятися, поділитися улюбленими жартами та подарувати гарний настрій оточенню. Саме цього дня відбулося чергове засідання розмовного клубу «СловоТворення» у Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека, тож темою зустрічі стали сміх, гумор і позитивні емоції у нашому житті.
Під час спілкування учасники пригадували кумедні анекдоти, ділилися веселими історіями з власного життя, а також читали гуморески Павла Глазового, Степана Гусака, Степана Олійника, Євгена Кравченка та Миколи Каганюка. До речі, завітавши до бібліотеки, ви зможете ознайомитися з творами цих майстрів українського гумору.
Родзинкою зустрічі стали інтерактивні мовні вправи. Учасники складали кумедні історії з випадково обраних слів, пояснювали значення граматичних форм і зворотів, характерних для побутового мовлення та просторіччя. А вправа «Спробуй не засміятися» перетворилася на справжній виклик: потрібно було абсолютно серйозно й монотонно прочитати смішні вислови, не піддавшись сміху. Втриматися вдалося далеко не всім!
Зустріч подарувала всім щирі усмішки, гарний настрій і ще раз довела, що вивчати українську мову можна легко, цікаво та з гумором.
Дякуємо всім за активність, позитивні емоції та теплу атмосферу!
Наступне засідання клубу відбудеться 8 липня.
Запрошуємо всіх, хто прагне вдосконалити свою українську, поспілкуватися в дружньому колі та провести час із користю.
Приєднуйтеся до «СловоТворення» – вивчаймо українську із задоволенням!