Іванченко Раїса Петрівна – українська історикиня, кандидатка історичних наук, професорка, письменниця. У 1996 р. отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка за тетралогія про Київську Русь: «Зрада, або як стати володарем», «Гнів Перуна», «Золоті стремена», «Отрута для княгині».
Раїса Іванченко народилася 30 листопада 1934 р. у містечку Гуляйполе Запорізької області. У 1957 р. закінчила історичний факультет Київського університету. Спробувала себе на журналістській ниві – працювала в редакції іномовлення Українського радіо та редакції газети «Молодь України». Згодом захистила кандидатську дисертацію «Місце Михайла Драгоманова у суспільно-політичному русі Росії та України в другій половині 19 століття», викладала в університетах м. Києва. У 1994-1996 рр. була головою Київської крайової організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. З 1998 р. – голова благодійного братства святої княгині Ольги при Українській православній церкві Київського патріархату. Авторка близько 100 наукових праць з історії України.
Віра Холодна (при народженні Левченко) народилася 5 серпня 1893 року в Полтаві, у родині вчителя словесності Василя Левченко — корінного полтавця, який працював у місцевій гімназії. Батько Віри, Василь Левченко належав до козацько-старшинського роду, який брав початок від ХVІІ століття. Закінчив словесне відділення Московського університету, вчителював у гімназії; мати закінчила Маріїнський інститут шляхетних панянок.
Коли Вірі було два роки, батьки переїхали до Москви – там помер Вірин дід по матері, і бабуся, щоб не лишатися самою, покликала до себе доньку. Віра мріяла стати балериною і навіть вступила в балетне училище Великого театру, але через рік мусила його залишити, бо бабуся-аристократка вважала, що це непристойно. З 11 років гімназистка Віра відвідувала гурток молодих артистів Московського художнього театру, брала уроки гри на сцені, була у захваті від гри Віри Комісаржевської.
У Москві ж Віра познайомилася з майбутнім чоловіком, юристом та журналістом Володимиром Холодним. Родина Холодних на той час була дуже відома в українських колах: один з братів Володимира, Олексій, був музичним критиком, інший, Микола - ботаніком, фізіологом та мікробіологом, чиє ім`я нині носить інститут ботаніки АН України. Ще один брат, Григорій, теж був ученим, секретарем Українського видавничого товариства у Москві. Згодом переїхав до Києва, викладав у старших класах Другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, був головою «Просвіти» у Чернігові, працював в інституті Української Наукової Мови, згодом очолював його. У 1929 р. був звинувачений у належності до Спілки Визволення України та засуджений до восьми років позбавлення волі, а після відбуття терміну – розстріляний.
У 1914 р. Володимира Холодного мобілізували на війну. Щоб прогодувати родину, Віра Холодна звернулася до режисера Владислава Гардіна і отримала свою першу роль - няньки-італійки в екранізації Анни Кареніної. Уже за рік вона знімалася у 13 фільмах, а за деякий час публіка почала цілеспрямовано йти у кінотеатри «на Холодну». Закордонні режисери, російські кіноділки пропонували їй великі гонорари, щоб вона погодилася знятися у їхніх проектах.
У квітні 1918 р. Холодна разом із кіностудією Ханжонкова, де регулярно знімалася, переїхала до Одеси. Крім зйомок у кіно, Віра Холодна багато виступає на естраді. Подейкують, що у неї були закохані Мішка Япончик та Олександр Вертинський.
ще 2
— з PRYVIT/production.
Культура – це той вимір, який гуртує, соціалізує, відновлює. І надто, коли людина потребує допомоги у кризовій ситуації.
«Культурно-мистецькі практики в гуманітарному реагуванні» – новий безоплатний курс на Освітній онлайн-платформі Зрозуміло!, присвячений інтеграції культурного виміру в гуманітарні та відновлювальні проєкти. Його створили Фонд Східна Європа разом із Міністерство культури України та за підтримки Швейцарії.
«Україна формує сучасний підхід до відновлення, у центрі якого перебувають люди. Культура допомагає людям говорити про складний досвід, повертати довіру, відчуття спільності та здатність діяти разом. Цей курс дає громадським організаціям практичні інструменти, які можна застосовувати безпосередньо у роботі з громадами», – підкреслює віцепремʼєр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.
Курс допоможе:
-розібратися, чому культурно-мистецької роботи в гуманітарних проєктах часто не враховують і які це має наслідки
-зрозуміти, як культура і мистецтво впливають на людей у кризових ситуаціях
-визначити, що таке травмоінформований підхід і як працювати із колективною травмою через творчість
побачити реальні кейси культурно-мистецьких практик
Лекторки курсу:
-Anastasia Bondar, заступниця міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Міністерства культури України
-Olesia Ostrovska-Liuta, культурологиня, кураторка сучасного мистецтва, генеральна директорка «Мистецького арсеналу»
Над створенням курсу працював PRYVIT/production
За успішне завершення курсу можна отримати сертифікат, що містить 0,2 кредити ЄКТС, або шість академічних годин, і зараховується як самоосвіта.
Долучайтеся до курсу за посиланням: https://courses.zrozumilo.in.ua/.../course-v1:eef.../about
Онлайн-курс «Культурно-мистецькі практики в гуманітарному реагуванні» розроблений у межах програми «Спроможні та сильні», яку Фонд Східна Європа реалізує за сприяння Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні, та у партнерстві з Міністерством культури України. Курс також є частиною міжсекторальної платформи CuRe («Культура у відновленні»).
Зданевич Борис Іванович [22.07(04.08).1886, с. Киданівка Канівського пов. Київської губ., нині Богуславського р-ну Київської обл. – 02.12.1966, Київ] – книгознавець, бібліотекознавець, бібліограф, орієнталіст, мовознавець, перекладач, канд. філол. наук (1944).
Походив з родини сільського священика. Закінчив Першу Київську гімназію (1904). Того ж року став студентом Київського університету св. Володимира, де навчався на природознавчому відділі фізико-математичного факультету, однак через рік перейшов до Лазаревського інституту східних мов у Москві, який закінчив у 1910 р. Повернувшись до Києва, служив у конторі Державного банку. У 1913–1920 рр. перебував у м. Вірний (нині Алмати), де працював викладачем, вихователем, був одним з перших бібліотекарів у місцевій бібліотеці-читальні (нині Національна бібліотека Республіки Казахстан).
З грудня 1920 р. працював у Всенародній бібліотеці України (Бібліотеці АН УРСР, нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), спочатку у відділі Orientalia, а з 1924 р., у зв’язку зі зростаючою кількістю західноєвропейських стародруків у фондах бібліотеки, – у відділі стародруків (нині – відділ стародруків і рідкісних видань) на посадах фахівця-бібліотекаря, ученого бібліотекаря, помічника завідувача відділу, старшого наукового співробітника. Від 1937 р. – завідувач відділу стародруків.
Сформував основні колекції відділу стародруків: інкунабул, палеотипів, альдин, етьєнів, плантенів, ельзевірів, Occidentalia (видання 16–18 ст., надруковані латинським шрифтом). Особливу увагу приділяв дослідженню інкунабул, опублікував низку статей і рецензій. У 1930-х рр. підготував науковий каталог інкунабул Бібліотеки АН УРСР, що вміщував науковий опис 516 пр. (виданий посмертно, у 1974 р.), а також фототипічне перевидання і дослідження знайденого ним у квітні 1935 р. в оправі Етьєнівської Біблії 1557 р. невідомого раніше друку Й. Ґутенберґа. Шляхом складного, дуже копіткого порівняльного аналізу всіх зовнішніх компонентів, насамперед шрифтів і філіграней на папері, а також порівняння змісту знахідки з історичними реаліями епохи, Б. Зданевич переконливо довів, що інкунабула є списком митрополій та єпископатів римсько-католицької церкви 15 ст. – т. зв. «Provinciale Romanum» (опубліковано 1941 р. українською та німецькою мовами).
Б. Зданевич розробив «Положення про Підвідділ рідких видань ХІХ – ХХ вв. Відділу стародруків і рідких видань», створивши разом з С. Масловим відповідну колекцію. У «Положенні» закріплено критерії комплектування цього підвідділу (нині – колекція рідкісних видань відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ).
Друзі!
Пропонуємо вашій увазі відеоролик про роботу Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека.
Дізнайтесь, які важливі події і заходи відбулися у бібліотеці протягом місяця.
Залишайтеся завжди на інформаційній хвилі разом з нами!
Із 20 до 26 липня тривав Національний тиждень читання — всеукраїнська інформаційно-просвітницька кампанія з промоції читання. Кампанія об’єднує зусилля всіх учасників: читачів, авторів, видавців, бібліотек, книгарень, медіа та культурних інституцій. Цього разу Тиждень читання пройшов під гаслом «З нами житиме укрсучліт», зосередивши увагу на сучасній українській літературі.
У межах Тижня читання відбулося понад 150 офлайн-подій, зареєстрованих на інтерактивній мапі. Зустрічі з авторами й авторками, книжкові клуби, презентації, читання, дискусії та інші літературні заходи проходили по всій Україні: до акції долучилися книголюби у 73-х населених пунктах — найбільше подій провели в Одеській та Дніпропетровській областях (по 22). Натомість Київська область стала лідером за різноманітністю локацій: окрім столиці, участь в акції взяли 9 населених пунктів.
На інтерактивній мапі свої події зареєстрували 132 бібліотеки, 5 книгарень, 6 видавництв, 2 заклади освіти, 6 культурних інституцій та 6 громадських організацій (а також 5 книжкових клубів). Вони організовували власні заходи і створювали тематичні добірки книжок, знайомлячи читачів із сучасною українською літературою. Це лише зареєстровані заходи — загалом ініціатив було значно більше, про що свідчать згадки в соціальних мережах.
Окрім України, до кампанії долучилися учасники ще з 9 країн: Німеччини, Польщі, Швейцарії, Бельгії, Туреччини, Грузії, Японії, Південної Кореї та Шотландії (Велика Британія).
Переглянути інтерактивну мапу можна за посиланням.
Медовий Спас — одне з перших серпневих свят, яке у 2026 році припадає на 1 серпня (за старим стилем — 14 серпня). В українській традиції його також називають Маковієм, Першим Спасом, Малим Спасом або Спасом на воді. Це свято поєднує церковні традиції, народні звичаї.
За традицією, цього дня церква вшановує пам’ять семи мучеників Маккавеїв, їхню матір Соломонію та вчителя Єлеазара. Саме через співзвучність слова «Маккавеї» в народі свято почали називати Маковієм, Першим Спасом або Медовим Спасом.
У храмах на Маковія вшановують Животворчий Хрест Господній. Він — символ страждань мучеників. Цього дня прийнято відвідувати богослужіння та молитися. У храмах традиційно освячують перший урожаю меду, воду, а також букетів польових квітів і трав — «маковійчики».
Кожна рослина у цьому букеті має символічне значення:
-мак — символ достатку, захисту та родинного благополуччя;
-м’ята — уособлює мир, спокій і здоров’я;
-чебрець — міцне здоров’я та очищення;
-полин — захищає від усього лихого;
-безсмертник — символізує довголіття й витривалість;
-календула — здоров’я та сонячна енергія;
-ромашка — символ чистоти, доброти і миру.
-колоски пшениці або жита - символізують добробут.
Маковійчик після освячення не викидали. Його висушували і зберігали вдома біля ікон — як символ Божого благословення. Зернятка маку часто використовували у святковій випічці.
На Маковія традиційно готують випічку з новим урожаєм маку та медом. Найвідоміша страва — шулики. В інших регіонах країни їх ще називають ламанцями, ломанцями або коржами. Також господині випікають рулети та пиріжки з маком.
З особливою повагою та щирим серцем вітаємо з ювілейним днем народження нашу колегу провідного бухгалтера бухгалтерської служби Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека Вікторію Іванівну Потєхіну.
Нехай Ваше свято в колі нашого колективу буде сповнене радості!