Вода, чисте повітря, збереження природних ресурсів і відновлення довкілля сьогодні є не лише екологічними питаннями, а й важливими складовими безпеки та майбутнього України. Особливого значення ці теми набули для Миколаєва, який у роки повномасштабної війни зіткнувся з безпрецедентними викликами у сфері водопостачання та охорони навколишнього середовища.

Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека отримала цінні книжкові подарунки від доктора педагогічних наук, професора кафедри екології ЧНУ ім. Петра Могили Олени Мітрясової. Нові видання поповнили фонд бібліотеки та стануть важливим джерелом знань для науковців, освітян, студентів і всіх, хто цікавиться питаннями екологічної безпеки та сталого розвитку.

Монографія «Хроніки спраги: документування викликів та рішень водної безпеки міста Миколаєва» (Миколаїв, 2026). Це унікальне дослідження присвячене осмисленню досвіду Миколаєва у складних умовах воєнного часу протягом 2022-2026 років. Автори розглядають трансформацію міської водної інфраструктури, аналізують проблеми забезпечення населення водою та досліджують соціальну стійкість громади в умовах тривалої кризи. Важливою особливістю видання є поєднання наукового аналізу з особистими історіями мешканців міста. Через гідрохімічні дослідження та людські наративи читач може простежити, як суспільство пройшло шлях від вимушеної адаптації до усвідомлення необхідності екологічної безпеки та відновлення природних ресурсів. У книзі також висвітлено питання деградації водних екосистем, розвитку «блакитної економіки» та ролі культури й громадських ініціатив у подоланні наслідків водної кризи.

Монографія «European Green Dimensions: Fundamental, Applied, and Industrial Aspects» (Mykolaiv–Bristol, 2025) підготовлена в межах міжнародного проєкту Еразмус+ «Європейські зелені виміри». Книга присвячена одному з найважливіших напрямів сучасної європейської політики – Європейському зеленому курсу та перспективам участі України у його реалізації. У виданні розглядаються питання подолання змін клімату та адаптації до їх наслідків, розвитку зеленої економіки, енергоефективності та відновлюваної енергетики, збереження біорізноманіття, раціонального використання водних ресурсів, очищення стічних вод, захисту атмосферного повітря, екологічного моніторингу та сучасних підходів до управління відходами.

Запрошуємо до ознайомлення!

11 серпня 1889 р. на Полтавщині народився Олександр Шульгин, історик, професор, дипломат часів Української революції 1917 – 1921 років, перший Міністр закордонних справ УНР, представляв Україну на першій Асамблеї Ліги Націй у Женеві.

Був нащадком давнього шляхетського роду Устимовичів, мав родинні зв’язки із козацько-старшинськими сім’ями Полуботків, Скоропадських, Апостолів та Самойловичів.

«…Це був щирий український рід, в якім щиро заховалися етнографічні та українофільські традиції», – писав про Шульгиних Михайло Грушевський.

«Я виріс у родині незабутніх батьків. Те велике зусилля, яке треба було зробити людині з національно індиферентного середовища, щоб дійти до українства, мені не було потрібне. Було майже неможливо не наслідувати мого батька, було б дивно, щоб патріотизм моєї матері не відбився на моєму житті і праці», – говорив про себе й Олександр Шульгин.

Після завершення історико-філологічного факультету Петербурзького університету, залишився у місті і працював викладачем. Події початку 1917-го спонукали його приїхати до Києва. Шульгин увійшов до складу Української Центральної ради.

Йому було лише 28 років, коли він очолив Генеральний секретаріат міжнаціональних, а згодом міжнародних справ — фактично перше зовнішньополітичне відомство відновленої української держави. За Української Держави гетьмана Павла Скоропадського продовжив дипломатичну службу.

Саме в цей період Франція та Велика Британія визнали УНР де-факто, а українська делегація розпочала переговори в Бересті. Згодом Шульгин став послом Української Держави в Болгарії.

Олександр Шульгин був одним із переговорників на Паризькій мирній конференції 1919-го. Усіма доступними способами намагався відстояти визнання незалежності України, але міжнародна дипломатія на той час вирішувала питання територіальної приналежності Східної Галичини.

Читати далі: Сьогодні народився перший Міністр закордонних справ УНР Олександр Шульгин

Читомо

У Львові вдруге відбувся книжковий фестиваль BestsellerFest. За три дні його відвідали 5 тисяч людей, у програмі взяли участь понад 200 учасників, а 50 видавництв представили свої книжки. Загалом на фестивалі провели 120 подій. Про це Читомо повідомили організатори фестивалю.

На території !FESTrepublic одночасно працювали 6–7 локацій. У програмі були презентації книжок, автограф-сесії, дискусії, професійні панелі для видавців і бібліотекарів, фентезійна програма, дводенний бізнес-форум та концерти.

Серед українських авторів до фестивалю долучилися Артем Чех, Артур Дронь, Павло Дерев’янко, Ірена Карпа, Максим Кідрук, Євгенія Кузнєцова, Анна Безпала, Павло «Паштет» Белянський, Віра Агеєва, Тамара Горіха Зерня, Дмитро Крапивенко, Олег Криштопа, Віра Курико, Мирослав Лаюк, Люко Дашвар, Лєна Лягушонкова, Радомир Мокрик, Володимир Станчишин, Олена Стяжкіна, Любко Дереш, Іван Андрусяк, Всеволод Поліщук, Богдан Коломійчук і Михайло Бриних.

Найтриваліші автограф-сесії провели Ілларіон Павлюк, Володимир Кличко, Павло Дерев’янко, Максим Кідрук та Артур Дронь.

Читати далі: BestsellerFest відвідали 5 тисяч людей, а видавництва назвали найпопулярніші книжки

Народився Роман Мар`янович Лубківський 10 серпня 1941 року у селі Острівці Теребовлянського району Тернопільської області. Середню школу закінчив у місті Теребовля, навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка. Ще навчаючись у десятому класі, друкувався в обласній газеті «Вільне життя». Перший його вірш «Хвала людині» (1957 р.), а потім були вірші «Балада про червоні маки», «Рідний край», які він так і не включить у жодну зі своїх збірок. Поетичний хист Романа Лубківського інтенсивно розвивається під час навчання в університеті. У цей час вірші молодого поета – початківця друкуються у багатьох періодичних виданнях, а саме: «Молодь України», «Ранок», «Дніпро», «Жовтень» та ін.

Перша збірка віршів «Зачудовані олені» вийшла у видавництві «Каменяр» у 1965 році. А потім були збірки «Громове дерево» (1967, обласна комсомольська премія ім. О. Бойченка), «Ромашка» (1969), «Смолоскипи» (1975), «Звіздар» (1977, премія ім. П. Тичини «Чуття єдиної родини»), «Словацьке літо» (1986), «Карбівня» (1987), «Серпневе яблуко» (1989), «Погляд вічності» (1990, Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка). За ними йшли «Балканський Христос», «Камінне жниво» (обидві – 2001), «Квітень у серпні», «Сто і одна строфа Романа Лубківського» (всі − 2003), «Янголом у снігах» (2005), «Frum Romanun» (2009), «Нічна варта» (2011).

Роман Лубківський прийшов у поезію всередині шістдесятих років , тобто після блискучих дебютів Бориса Олійника, Івана Драча, Миколи Вінграновського та інших.

Завдячуючи Роману Лубківському, український читач пізнав слов`янський поетичний світ. Він видає чи не перші в Україні авторські перекладні антології «Слов`янське небо» (1972), «Слов`янська ліра» (1984). Ці книжки дали нам можливість пізнати феномени слов`янських поетичних культур.

Роман Лубківський здобув законне місце у гроні найвідоміших українських майстрів перекладу, адже переклав сотні творів, серед яких збірки поезій Десянки Максимович, Лацюноволеського, Франце Прешерна, Янки Купали. Відтворив українською мовою драму Юліуша Словацького «Срібний сон Саломеї» та драму Йозефа Вацлава Фріча «Іван Мазепа».

У 1980 – 1992 роках Роман Лубківський – голова Львівської організації Спілки письменників України, член виконавчої ради українського відділення ПЕН-клубу. Був одним із засновників Товариства рідної мови, делегатом Установчого з`їзду Руху.

З 1992 року був Надзвичайним і Повноважним Послом України в ЧСФР, потім – у Чеській та Словацькій республіках.

Читати далі: 85 років від дня народження Романа Мар`яновича Лубківського — письменника, громадського та...

Цього дня, 107 років тому, армія УНР визволила Вінницю від більшовиків.

10 серпня 1919 року Київська група Армії УНР, очолювана Юрієм Тютюнником увійшла до Вінниці і взяла у полон 450 червоноармійців.

Бій за місто тривав цілий день.

«Не маючи змоги в прямому протистоянні зупинити наступ українських військ на Київ, комуно-московське командування наказало Миколі Щорсу завдати удару по їхнім тилам з району Полонного-Шепетівки. У бій було кинуто всі наявні резерви і 10-го ж серпня почався наступ Таращанської бригади Василя Боженка на фронті від Старокостянтинова до Ямполя, який посідав зі сходу 2-й корпус УГА, а з заходу група Січових стрільців Армії УНР. Наступ червоних виявився несподіваним і українські війська дещо подалися назад. Проте перемогти їх комуні не вдалося», — розповідають історики.

Тим часом більшовиків зі сходу тисли ще й війська Денікіна. 10 серпня дивізія Ніколая Брєдова, попередньо опанувавши Полтаву, здобула Кременчук.

Південній групі військ Червоній армії залишалася для зв’язку з центром лише одна залізниця, що йшла з Одеси на Черкаси, та й до неї вже підступали денікінські війська. До того ж вона проходила через район, контрольований загонами Нестора Махна, стосунки з яким у комуністів вже не були дружніми.

11 серпня Штаб Головного Отамана видав директиву, згідно якої наказано наступати головними силами на Київ, щоб якнайшвидше звільнити Правобережжя від більшовиків. Одночасно західній і південній групам наказано забезпечувати головний напрям з заходу та на Одесу. На цей момент УГА налічувала 49 795 осіб складу, з них 18-19 тис. багнетів і шабель, 158 гармат, 546 кулеметів. Армія УНР мала 34-35 тис. складу, з них 15 тис. багнетів і шабель, 149 гармат і 28 гавбиць, 533 кулемети, 9 панцерних потягів, 6 панцерних самоходів, 26 літаків і 4 радіостанції. Як видно, УГА переважала кількісно, проте їй бракувало технічного оснащення, якого на Наддніпрянській Україні було більше. Крім того, в тилу російських більшовиків діяли загони українських повстанців (Зелений, Сокіл, Павловський, Шепель та інші), котрі діяли за вказівками Штабу Дієвої Армії. Проти українських військ на Київському і Коростенському напрямках діяли 2 дивізії 12-ї Армії Червоної армії — біля 14-16 тис. багнетів і шабель, на південному напрямі — від 18 до 20 тис. військ 14-ї радянської армії (5-а, 47-а, 58-а дивізії).

13 серпня західна група (група полковника Вольфа) перейшла в рішучий наступ і звільнила м. Старокостянтинів. 15 серпня галичани увійшли в м.Полонне, 16 серпня січові стрільці звільнили м.Шепетівка, де зіткнулись з наступаючими з заходу польськими військами. Конфлікт невдовзі було залагоджено і українські війська просувались далі. 21 серпня січові стрільці визволили м.Новоград-Волинський. Війська Центральної групи (групи Кравса) 17 серпня зайняли м. Калинівку, 18 серпня м.Козятин, 19 серпня — Бердичів, 20-21 серпня спільно з частинами західної групи звільнили м. Житомир. Натомість на південному напрямі справи йшли дещо гірше. Якщо Київська група Армії УНР під керівництвом Тютюнника швидко просунулась на схід, зайнявши 19 серпня м.Умань, а 21 серпня м.Шпола, то 3-а дивізія вела жорстокі бої в районі Вапнярки-Крижополя.

Читати далі: 10 серпня: цей день в історії України