Степан Євстаахійович Сапеляк - видатний український поет, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч, лауреат Державної премії імені Т. Шевченка

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 4

Степан Євстаахійович Сапеляк (26 березня 1951 р., за паспортними даними – 1952 р.,  с. Росохач Чортківського району Тернопільської області – 1 лютого 2012 р.,  м. Харків) – видатний український поет, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч, учасник «росохацької групи». Член Національної спілки письменників України (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987),лауреат Державної премії імені Т. Шевченка.

Батько Степана був родом з Перемишля (нині Польща) – український лемко, вірний греко-католик, муляр і рільник. Мати – Ганна була родом з Тернопільщини, разом із своєю матір’ю Анастасією співали у хорі у Церкві святого Миколая. У родині панував культ віри і рідного слова.

У січні 1973 року Степан вступив до створеної в рідному селі підпільної групи, яка ставила на меті боротьбу за незалежність України. У ніч з 21 на 22 січня 1973 р. Степан Сапеляк разом з товаришами на честь 50-ї річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР вивісив на громадських будівлях у Чорткові  жовто-блакитні прапори й розклеїв листівки із протестом проти політичних репресій і  закликом: «Свободу українським патріотам!».

19 лютого 1973 року він був заарештований та 24 вересня 1973 засуджений Тернопільським обласним судом за частиною 1 ст. 62 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда») та ст. 64 («Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації») до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.

Покарання відбував у таборі ЖХ-389/36 у селі Кучино Пермської обл.  На засланні був на Колимі та в Хабаровському краї. В ув’язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору, акціях протесту проти свавілля адміністрації.

Після звільнення у 1981 році його не прописали в рідному краї, на Західній Україні. Органи влади наказали С. Сапеляку  їхати до Харківської або Донецької області. Жив під наглядом у с. Удянка Зміївського р-ну Харківської області, пізніше Степан Євстахійович оселився у Харкові.

У 1984 р. за поетичну творчість був прийнятий до Міжнародного Пен-клубу (згодом один із засновників українського відділення ПЕН).

У 1987 р. увійшов до редколегії позацензурного самвидавчого громадсько-політичного часопису «Український вісник», був кореспондентом у м. Харків, у 1988–1989 рр. співредактор незалежного позацензурного часопису «Кафедра» (Львів; Харків).

17 липня 1988 р.  заснував у Харкові Гельсінську Групу, яку очолював 1988–1990 рр. до її реорганізації в Республіканську партію, яку також очолював. У серпні 1988 р. вперше в у Харкові підняв жовто-блакитний прапор біля пам’ятника Тарасові Шевченкові з активістами УГГ.

У 1991 р. навчався на філолологічно-філософському факультеті Українського Вільного Університету у м. Мюнхен.

У 1991 році реабілітований Генеральною Прокуратурою України «за відсутністю складу злочину», того ж року прийнятий до Спілки письменників України.

Поетичні твори С. Сапеляка вперше були опубліковані за кордоном. 1983 р. у Швейцарії була опублікована невеличка збірка поезій німецькою мовою «Tag des jungen Laubes» («День молодого листя») у перекладі Анни-Галі Горбач. Поезії С. Сапеляка друкувалися на сторінках періодичних видань, в антологіях та збірниках.

За життя поета побачили світ поетичні збірки «Без шаблі і Вітчизни»  (Торонто, 1989), «З гіркотою в камені» (Нью-Йорк, 1989), «Тривалий рваний зойк» (Київ, 1991), «Журбопис» (Харків, 1995), «Страсті по любові» (Харків, 2000), «Во ім’я Слова» (Харків, 2007, 2-ге допов. вид., 2010), «Кричі часу» (Харків, 2011), «Незів’яле листя» (Харків, 2011) та ін. Вибрані твори «І каміння те стало хлібами...» (Т. 1–3. Харків, 2011) охоплюють поезію, публіцистику, мемуари, листування Степана Сапеляка, статті на літературознавчі, мистецтвознавчі теми.

Спогади Степана Сапеляка «Хроніки дисидентські від головосіку: невольнича мемуаристика» (Київ, 2003, 2-ге вид., допов. Харків, 2007) розповідають про його тернистий життєвий шлях: арешт за «антирадянську агітацію та пропаганду», сидіння в радянських концтаборах, діяльність в УГС, участь у харківських акціях протесту, що наближали здобуття Україною незалежності.

Літературна творчість та громадська діяльність Степана Сапеляка відзначена низкою державних нагород та літературних премій. У 1993 році за книгу віршів «Тривалий рваний зойк» йому була присуджена Державна премія імені Т. Шевченка. Степан Сапеляк – лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Левка та Богдана Лепких (1995), лауреат премії імені Володимира Свідзінського (2002) за книгу «Страсті по любові», Літературної премії імені Володимира Сосюри та ін.

За вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну політичну і громадську діяльність Степана Сапеляка нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2005),    відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи. Почесний громадянин м. Тернопіль (2011).

У січні 2012 р. на будинку Чортківського педагогічного училища на Тернопільщині відкрито меморіальну таблицю, з увічненням подвигу юнаків Росохацької групи. 26 березня 2016 р. в с. Росохач на приміщенні школи, де вчився Степан Сапеляк, відкрито меморіальну таблицю. У травні 2017 р. на колишньому приміщенні обласного управління КДБ у Тернополі, в підвалах якого С. Сапеляка в 1973 р. дев’ять місяців утримували під слідства, встановлено пам’ятну таблицю.

У Харкові 2017 р. засновано Всеукраїнську літературну премію імені С. Сапеляка.

Джерело:

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

http://www.nbuv.gov.ua/node/5477