Народився Василь Тарновський, меценат, аматор української старовини, фундатор Чернігівського музею Українських старожитностей

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 94

А.Горонович. Портрет В. В. Тарновського (молодшого). 1860-ті роки

1 квітня 1837 року у Качанівці на Чернігівщині народився Василь Тарновський (молодший), нащадок козацько-старшинського роду, аматор української старовини, меценат, фундатор Чернігівського музею Українських старожитностей, шість разів його обирали предводителем повітового дворянства.

У своєму родинному маєтку у Качанівці він радо приймав багатох діячів української культури та науки: Тараса Шевченка, Марко Вовчок, Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова, Олександра Лазаревського, Дмитра Яворницького, Володимира Антоновича. Усі вони називали Василя Тарновського наш «Гетьман».

Колекціонуванням українських старожитностей Тарновський захопився змолоду. Він об’їхав глухі хутори та села у пошуках цікавих експонатів, які купував, міняв та й просто випрошував. У сім’ї Тарновських існував своєрідний культ Тараса Шевченка. Тому Тарновський особливо ретельно збирав усе, що мало стосунок до Кобзаря. Крім збирання Шевченкіани (яка склала 1 тис. речей), Тарновський постійно виділяв кошти на утримання могили Тараса Григоровича, був автором  барельєфа письменника.

Василь Тарновський позував Іллі Рєпіну для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Він зображений у вигляді шляхтича у високій чорній шапці. Усі ужиткові речі на картині – від каламаря з чорнилом до шабель та інших козацьких атрибутів – змальовані з колекції старожитностей Василя Тарновського.

«Розстріляне відродження»: Олекса Слісаренко

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 118

Слісаренко Олекса Андрійович народився 28 березня 1891 р. на хуторі Конівцов, Шатовської волості, Вовчанського повіту на Харківщині (нині село Шипутове, Великобурлуцького району). Батько майбутнього письменника, Андрій Прокопович Снісар, назвав свого сина, свою п'яту дитину, Олексою. А під час хрестин глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря (звідси й пішло Слісаренко). Багатодітна сім'я Снісарів, в якій пізніше народилося ще двоє дітей, недовго затрималася на хуторі. В зв'язку з матеріальними нестатками, батько, який працював майстром на панській лимарні, змушений був шукати нові заробітки й переїхав у хатнянській маєток Генрихова. Олексі на ту пору виповнилося дев'ять років. Настав час подумати про його освіту. Хлопчика віддали до сільської школи. Наука давалася Олексі легко. Він виявляв неабиякі математичні здібності. 1901 року батько черговий раз змінив місце роботи. Цього разу родина переїхала до села Засупаївки, що розкинулося на березі мальовничого озера неподалік від Яготина.

Саме в Яготині Олекса й продовжив своє навчання: став учнем місцевої двокласної школи. Учився, як і раніше, добре. Та невдовзі йому довелося розлучатися зі своїми новими друзями — батько ще раз поміняв місце роботи. На цей раз шлях багатодітної сім'ї Снісарів проліг у село Сергіївку Лебединського повіту. Тут Олексу віддали до церковно-приходської школи. Роки навчання в ній залишились у пам'яті Слісаренка надовго: жадібний до знань хлопчина нарешті зустрів людину, яка багато в чому вирішила його майбутню долю. Йдеться про вчительку словесності С.А Люмінарську. Вона мала значний вплив на смаки та вподобання підлітка, відкриваючи перед ним чарівний світ літератури українських та російських класиків.

Відбулося заняття з цифрової грамотності «Дія.Підпис крок за кроком: навчаємось із матеріалами Дія.Освіта»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 90

31 березняРегіональному тренінговому центрі Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека відбулося заняття з цифрової грамотності «Дія.Підпис крок за кроком: навчаємось із матеріалами Дія.Освіта».

Учасники заходу ознайомилися з поняттям цифрового підпису, дізналися, де і як його отримати, а також опанували основи підписання електронних документів.

Навчання базувалося на матеріалах освітнього серіалу «Електронний підпис» та практичного гайду «Як отримати е-підпис», що допомогло краще зрозуміти можливості та переваги використання електронного підпису в повсякденному житті.

Захід супроводжувався навчальними відео та онлайн-підказками, що зробило процес навчання більш наочним, доступним і ефективним.

Що почитати навесні: добірка книжок за рекомендацією миколаївської бібліотекарки

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Хіти: 129

Олександра Уткіна

Колаж Суспільне Миколаїв добірка книжок. Колаж Суспільне Миколаїв/Олександра Уткіна

Історії кохання, втрат, надії та сили духу — Суспільне Миколаїв підготувало весняну добірку книжок, що поєднують емоції, життєві випробування, романтику й важливі соціальні теми. Список літератури може зацікавити читачів різного віку.

Підбір книг підготували за рекомендаціями фахівчині Миколаївської обласної універсальної наукової бібліотеки Валентини Дудки. Думка автора може не збігатися з позицією читача.

"Ти не одна: Кохані Героїв України. Історії війни та любові" — Анна Гудзь

"Збірка сповідей жінок, чиї чоловіки віддали життя за свободу України".

За словами бібліотекарки, книга порушує теми втрати, війни та пам’яті, а також розповідає про особисті історії кохання і спільного життя.

"Це щирий калейдоскоп людських доль, де щастя межує з розпачем, а пам’ять про коханих перетворюється на силу для тих, хто продовжує жити", — говорить Валентина.

Книга "Ти не одна" авторки Анни Гудзь. Колаж Суспільне Миколаїв/"Vivat"

31 березня: цей день в історії України

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 105

31 березня 1922 року в Києві Лесем Курбасом був створений театр-студія «Березіль». Нині це Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Шевченко. Зараз назву «Березіль» носить мала сцена цього театру.

Творче об'єднання «Березіль» включало тоді в себе не тільки київське відділення, але і філії в Одесі, Умані та Білій Церкві.

«Березіль» Леся Курбаса, даючи свої виступи перед військовими, так їм сподобався, що був узятий останніми на повне забезпечення. Так «Березіль» існував до 1925 року, поки не став одержувати дотацію від держави. З 1926 року театр «Березіль» був переведений до Харкова, а його місце зайняв теперішній київський театр української драми імені І. Франка.

На сцені «Березолю» Курбасом були здійснені оригінальні постановки п'єс, що викликали гарячий інтерес у глядачів і гострі дискусії в театральних колах. Курбас брав активну участь у культурному житті: викладав в музично-драматичному інституті, виступав як театральний критик і публіцист в газетах і журналах. У жовтні 1933 року він був звинувачений в ідеологічних помилках і усунений від художнього керівництва театром. А незабаром його заарештували. Розстріляний Курбас у 1937-му. І могила його на Соловках невідома і понині.

На фасаді будівлі Харківського театру імені Шевченка кілька років тому була відкрита меморіальна дошка з вказівкою, що тут працював великий діяч української культури Лесь Курбас.

Народився Володимир Бурлюк – український живописець, графік, ілюстратор, один із найрадикальніших експериментаторів раннього авангарду

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 96

27 березня 1887 року у Харкові народився Володимир Бурлюк. Учасник футуристичного руху, один із найрадикальніших експериментаторів раннього авангарду.

Володимир Давидович з багатодітної родини. Він був молодшим братом Давида Бурлюка і перші художні навички отримав від нього. Далі навчання проходило в класичній гімназії Херсона, потім разом із братом займалися в мюнхенській школі і паризькій студії. Через постійні переїзди родини знання отримувалися в різних закладах. Серед них – училища в Києві, Одесі, Пензі. Та здебільшого “художніми університетами” Володимира були виставки.

Йому тільки-но виповнилося 20 років, а він вже брав участь у різних знаменитих показах. Вперше експонувався 1906 року на виставці картин Товариства харківських художників. Разом із ним “виставлялися” і його сестри – Людмила і Надія, які теж мали хист до малярства, але заміжжя як однієї, так й іншої спонукало їх покинути мистецтво.

Полотна Бурлюка-молодшого демонструвалися на експозиціях в Києві, Петербурзі, Москві. Та список не обмежувався тодішньою Російською імперією. Значним був перелік зарубіжних виставок, де представляли роботи художника. На запрошення Василя Кандинського брати Бурлюки стали експонентами другої виставки мюнхенського Нового художнього об’єднання. Рік по тому роботи Володимира були продемонстровані на виставці “Синього вершника” у Мюнхені. Далі Вальден Гервард розмістив роботи братів у “Першому німецькому осінньому салоні”.

Народився Микола Міхновський, ідеолог самостійництва

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 95

31 березня 1873 р. на Полтавщині у родині сільського священика народився Микола Міхновський, адвокат, ідеолог самостійницької течії в українському русі початку ХХ століття. Він – автор програмного документу Браства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна».

Микола Міхновський був нащадком старовинного козацького роду. Його батько знав українських пісень та дум, чому навчив і сина. А богослужіння правив українською.

Навчаючись на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира, Міхновський увійшов до таємної політичної організаціїї «Братство тарасівців». «Нашому поколінню належить створити українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави. – так окреслив «Кредо…» Міхновський. Зреалізувати ці ідеї Братство не змогло, натомість практично усі його члени опинилися за гратами.

1899-го він з коханою переїхав до Харкова, тікаючи від її чоловіка. Але шлюб не склався. Тут Міхновський займався адвокатською практикою і швидко зійшовся з місцевою українською громадою. 1900-го він разом зі студентами влаштував у Харкові концерт, присвячений 100-річчю «Енеїди» Івана Котляревського, виступав перед учасниками Шевченківських свят у Полтаві і Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.

27 березня: цей день в історії України

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 125

27 березня 1664 року поблизу села Вільховець на Київщині схоплений козаками гетьмана Павла Тетері за підтримку антипольського повстання страчений український військовий, політичний і державний діяч колишній гетьман Іван Виговський.

Іван Виговський був обраний гетьманом Війська Запорозького 6 листопада 1657 року на Корсунській раді за участю делегатів від рядового козацтва, міщан і духовенства, яка підтвердила усунення Юрія Хмельницького від влади до його повноліття. У спадщину Виговському дісталось загострення стосунків з Москвою, особливо після укладення нею в 1656 році сепаратного миру з Польщею і посилення її втручання в українські внутрішні справи. Це спонукало Виговського до пошуку компромісів з Річчю Посполитою, що привело до виникнення антигетьманської опозиції серед частини козацької старшини, яка виступала за воєнно-політичний союз з Московською державою.

Епіцентрами боротьби за владу в Гетьманщині стала Полтавщина і Запоріжжя, де проти Виговського виступили козаки полковника Мартина Пушкаря та кошового отамана Якова Барабаша, підтримані селянською біднотою під проводом полковника Івана Іскри. Після невдалої спроби примиритись із заколотниками, очолювані Іваном Богуном гетьманські війська розгромили їх у червні 1658 року в битві під Полтавою. Розуміючи, що опозиція підтримується Москвою, Виговський радикально змінив зовнішньополітичний вектор і через три місяці уклав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду про утворення третьої складової частини федерації у вигляді Великого князівства Руського, що мало б об'єднати Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства.

Бібліотека висловлює щиру подяку Руслані Сікаленко за передані у дар примірники посібника «Вишивка за мотивами таврійського розпису» (вип. 3 «Миколаївська вишиванка»)

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Хіти: 90

«Таврійський розпис і вишивка за його мотивами таять у собі ще багато цікавих тем, символів, прихованих оберегів. Та вже «розкодовані» образи свідчать про неймовірну глибину і складність, здавалося б, простих речей… про всеосяжну любов до рідної землі, доброту сердець мешканців одвічно пов’язаного з морем і ріками південного краю. Для матерів, які вишивають своїм синам, – вони про їхню любов та молитви, для дружин – про кохання, вірність та віру, а для сильних духом чоловіків – про красу їхнього рідного краю, про свободу, просторі степи і темпераментне море, потужні маяки, а також про рідних і коханих, які завдяки чи всупереч чекають.»

Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека висловлює щиру подяку культурній діячці, дослідниці таврійського розпису, менеджеру проєктів із регіонального брендування та соціального підприємництва Руслані Сікаленко за передані у дар примірники посібника «Вишивка за мотивами таврійського розпису» (вип. 3 «Миколаївська вишиванка»).

Це видання стало результатом кропіткої творчої та дослідницької роботи, що поєднує традицію і сучасність. Посібник містить узагальнені матеріали напрацьовані ГО Центр навчання і освіти дорослих "Південь" у співпраці з КМА «Арт-спокуса». Його створено в межах авторських освітніх і просвітницьких ініціатив, спрямованих на популяризацію унікальної мистецької спадщини Півдня України та розвиток сучасної культури вишивки.

Головна ідея видання – розширити коло майстрів, які працюють із цією традицією, та допомогти відродженню й формуванню нового культурного бренду регіону. Особливу увагу в посібнику приділено створенню чоловічих моделей сорочок, прикрашених орнаментами, що відтворюють характерну стилістику таврійського розпису – яскравого, символічного та впізнаваного «синьоокого дива» нашого краю.

Міжнародний день театру (World Theatre Day)

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 120

Щорічно 27 березня світ відзначає творче свято, яке також вважають професійним святом театральних працівників – Міжнародний день театру (World Theatre Day). Подію започаткував Міжнародний інститут театру, а саме людина мистецтва – француз Жан Кокто (актор, письменник, режисер, художник тощо) у 1961 році. Дата святкування обрана на честь першої театральної вистави у Давньому Римі (історична вірогідність цієї події непідтверджена).

Театральне мистецтво з’явилось в Давній Греції, де костюмовані вистави влаштовували на честь вшанування бога Діоніса. Згодом, пройшовши великий шлях розвитку, театр відокремився від релігійно-народної спрямованості в самостійний різновид мистецтва.

Нині з театром пов’язані спеціалісти різних професій: режисери, сценаристи, сценографи, художники-декоратори, композитори, хореографи, гримери, білетери, освітлювачі, костюмери та, звісно ж, актори.

Міжнародний день театру, окрім подяки театральним працівникам, має за мету вшанування театру як частини нашої культури.

Це свято покликане привернути увагу до театрального мистецтва, його значення у культурному та духовному житті суспільства.

Щороку відомі діячі театру з різних країн звертаються до глядачів зі спеціальним посланням, що відображає актуальні проблеми та роль театру у світі.

Свято підкреслює універсальність театру як мистецтва, яке об’єднує людей незалежно від національності та мови, і надихає нові покоління акторів, режисерів та глядачів цінувати живу сцену.

Цикл книжкових виставок «Літературна галерея Шевченківських лауреатів»

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Хіти: 111

Цього року відзначаємо 65 років від дня заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка – найвищої державної нагороди у галузі літератури, культури та мистецтва. Премія була заснована у 1961 році і відтоді стала символом найвищого визнання творчих здобутків митців, які зробили вагомий внесок у розвиток національної культури, духовності та мистецтва.

З нагоди цієї дати відділ обслуговування користувачів @Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека підготував цикл книжкових виставок «Літературна галерея Шевченківських лауреатів», метою яких є популяризація творчості лауреатів премії та ознайомлення читачів із їхнім творчим доробком.

Упродовж січня у межах циклу вже були експоновані перші виставки:

-«Літературна зоря української діаспори» (до 100-річчя від дня народження Віри Вовк);

-«В поколіннях я озвуся…» (до 135-річчя від дня народження Павла Тичини).

-Протягом року на читачів очікують нові виставки, присвячені лауреатам Шевченківської премії.

-«Життєва доля та наукові пріоритети Євгена Шабліовського» (до 120- річчя від дня народження) (27 квітня);

-«Сучасний класик українського роману» (до 75-річчя від дня народження Василя Шкляра) (10 червня);

-«Літописець української долі» (до 80-річчя від дня народження Михайла Слабошпицького) (28 липня);

Ярема Петрович Гоян - український прозаїк, журналіст, видавець, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Хіти: 99

Ярема Петрович Гоян народився 11 липня 1940 р. в с. Долішнє Залуччя на Івано-Франківщині в селянській родині. Батько – Петро Васильович – був депутатом Народних зборів Західної України у Львові (1939), воював на фронті. Після війни був одним з організаторів місцевої «Просвіти» – завідував сільським клубом і бібліотекою, створив сільський театр і хорову капелу. Мати – Олена Іллівна – рідна сестра народного художника України Василя Касіяна.

Ярема Гоян у 1956 році закінчив середню школу, а  1964-го  – факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Ще до навчання в університеті він працював у районній газеті «Колгоспник» («Голос Покуття»), а потім у львівських газетах «Ленінська молодь» і «Вільна Україна».

Після закінчення університету служив у війську.

З 1967 року Ярема Гоян був власним кореспондентом газети «Радянська Україна» (нині «Демократична Україна») у Львові. Після переїзду до Києва у 1975 році  очолив її літературно-мистецький відділ, де авторами у той час були провідні українські письменники – Олесь Гончар, Михайло Стельмах, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Іван Драч.